Мій колишній кошмар Катя Кірініна Пролог – Зміна адміністраторів, перед початком сезону, – моя безпосередня начальниця важко зітхає, розводячи руками, а я сиджу і дивлюся в одну точку. – Він не може тебе звільнити. Кому я тепер довірю наш готель? Особисто мене вже зовсім не турбує майбутнє цього готелю, але говорити подібне вголос не можна, я поки що частина команди, яку, за іронією долі, очолив мій колишній. Клас. – Соня, послухай, – Ганна бере мене за руку, розвертаючи обличчям до себе. – Я піду ще раз до нього, скажу, що не можна тебе звільняти, що ти фахівець своєї справи й без тебе, тут все звалиться. Я боротимуся. Нове начальство, що тут казати? Я навіть здивована, що за всіх обставин, я взагалі тут протрималася так довго. Мене він міг звільнити ще першого дня, але він чекав. Цікаво, чого? Перевіряв? Випробовував? Насолоджувався моїм приниженням? – Якщо Марк Ігорьович так вирішив, то тут, що б ви не сказали, все без пуття, – підібгавши губи, намагаюся триматися. Я не кажу їй, що знаю цю людину краще, ніж усі в цьому готелі. Якщо Марк щось собі вирішив, то хоч вбийся, але нічого змінити не можна. Так було, поки ми були разом. Давно. Дуже давно. І може він певною мірою і змінився, але не в цьому сенсі точно. – А може, ти сходиш до нього? – несподівано пропонує вона мені, і я різко здригаюся. – Ну а що? Розкажеш йому про свої ідеї, про те, що презентацію для греків робила саме ти, і що краще за тебе йому нікого не знайти. Нісенітниця якась. Марк мене явно ненавидить, і в нас це ніби взаємно. У нас була історія, і скажемо так, ми любили один одного, з пісні слів не викинеш, але це в минулому, а зараз, щоб я просила його мене не звільняти? Просила? Ні. – Це погана ідея, Ганно Павлівно, – заперечливо хитаю головою. – Він зі мною не розмовлятиме. Та й не принижуватимуся я перед ним, – багато честі! – А ти спробуй! Давай, Соня. Тобі зараз втрачати нічого, звільнить, так звільнить, але якщо тобі вдасться до нього достукатися, то ти зможеш хоча б взяти кредит, щоб оплатити матері операцію. Як би не волала моя гордість, але в її словах все ж таки є сенс. Мамі стає з кожним днем ??все гірше, а лікар уже говорив відкрито, що чекати немає часу. Мені потрібна, ця бісова робота, потрібен кредит, щоб повністю оплатити її лікування. – Що ти тут замурувалася? – начальниця як би, ненароком, розстібає верхні ґудзики на моїй блузці, готуючи мене до аудієнції. – Ти жінка, чи як? Нехай у хід йдуть усі методи, раптом допоможе? Вона буквально силою виштовхує мене зі свого кабінету, перехрестивши насамкінець, а я ніби на страту йду. З кожним кроком ноги стають важчими, а шкіра покривається липким потом. Що я скажу Маркові? Падатиму в ноги й благатиму помилувати мене, хоча б, в ім'я того, що було між нами в минулому? Та він і слухати мене не стане, особливо після всього, що сталося після продажу готелю. Зупиняюся навпроти дверей головного, і серце вибиває чечітку. Господи, за два роки роботи у цьому місці, я ніколи так не нервувала, ніколи так не боялася втратити цю роботу. Але Ганна має рацію, у мене немає іншого виходу, мені потрібні гроші, треба поставити маму на ноги, я не маю права здаватися. Не зараз. – Дозвольте, Марку Ігорьовичу? – несміливо стукаю і відчиняю двері його кабінету. Не впізнаю свій голос, таке відчуття, що я зараз розплачусь і я дуже близька до цього. Марк, не підводячи голови, сидить за своїм новим столом, переглядаючи якісь папери. Як завжди, гарний і серйозний, начебто весь світ на його плечах. Я пам'ятаю, як закохалася у нього. Пригадую кожну деталь наших стосунків, як ми буквально згоряли. Разом. А потім усе закінчилося, і я навіть не зрозуміла, в який момент почала боятися його. Ось уже глузування долі, з усіх людей на світі, саме йому потрібно було купити цей чортовий готель, якому я віддала два роки свого життя і, в якому так успішно будувала кар'єру. – Що ти хотіла? – важливим тоном, цікавиться він, злегка примружившись. Раніше мені здавалося, що він добрий і люблячий, а зараз розумію, що зовсім не знаю цього чоловіка навпроти. – Хотіла запитати, чи ви переглянули мою презентацію для зустрічі з греками? – нервово ковтаю, боячись зробити зайвий крок. Якби могла, так і залишилася у дверях, але це ж безглуздо. Чи не з'їсть він мене, справді? Марк важливо відкидається на спинку крісла, пропалюючи своїм темним поглядом. – І все? Це все, що ти хотіла? Мене бісить його впевненість у собі, бісить, що він думає, ніби вирішує все на світі, але, на жаль, так і є. Гаразд, спробую. Гірше вже точно не буде. – Ще я хотіла попросити вибачення за свою поведінку, – набравшись сміливості, роблю кілька кроків уперед. – Цікавий поворот, – хмикає Марк, склавши руки в замок. – Навіщо просити вибачення, якщо ти не почуваєшся винною, Софіє? Тільки він мене називав Софією, більше ніхто, і хребтом проходить електричний розряд. Я гублюся, забуваючи про все на світі, бо він відволікає. Дивиться так, ніби очікує від мене чогось. А може, так і є, і це не плід моєї уяви? – Мені шкода, що так сталося, правда – заламую пальці на руках, нервуючи з кожною секундою все більше. Треба було краще підготуватись, і тільки після цього сюди йти. – Може не переходитимемо відразу до звільнення? – Хочеш домовитись? – Хочу знайти компроміс, – виправляю його. – Думаю, з моїм досвідом, я можу виявитися вам корисною. Особливо перед початком літнього сезону. Господи, що я несу? Уявляю, як це виглядає з боку. – Навіть так, – трохи посміхається Марк, нахабно розглядаючи мене з ніг до голови, загострюючи увагу на зоні декольте. Інстинктивно дивлюся вниз, розуміючи, що Ганна перестаралася і він, напевно, побачив лінію бюстгальтера. – Так, – трохи зсутулюсь, щоб не було помітно, що я готувалася чи не дай боже, натякаю на щось. – І чим же ти можеш бути мені корисною? Завтра, на твоє місце я знайду щонайменше трьох. Незамінних немає, Софіє. Він намагається показати мені, що я нічого не варта, що я легко замінна? Як тоді чотири роки тому? Та хто він такий, щоб так розмовляти й так дивитися? Я професіонал зрештою, а не дівчинка по виклику, але прямо зараз, мені потрібно мовчати, інакше вилечу з цієї будівлі швидше, ніж встигну моргнути. Плакав мій кредит. – Дай мені шанс, Марк, і я впевнена, після угоди з греками, ти сам переконаєшся... – Що правильно зробив, що тебе звільнив? – та він знущається! – Поки що, Соня, я не бачу причин тебе залишити працювати. – Ніхто не знає цей готель краще за мене. Мене тут усі знають та поважають, а над презентацією для греків я працювала майже два тижні. Нависає пауза. Насправді мій послужний список не такий короткий, просто я перерахувала те, що вважала за потрібне. – Ти мене не переконала, вибач, – Марк повільно підіймається й обігнувши стіл, виявляється поряд зі мною. У ніздрі вривається запах його одеколону, і я починаю відчувати слабкість у колінах. Чотири роки пішло на те, щоб його забути. Забути весь той кошмар. Я так намагалася почати життя заново, стільки зусиль доклала, щоб він що, знову з'явився поряд і зводив з глузду? Це просто нестерпно і жорстоко, тому що я не забула, тому що все ще люблю, тому що, все ще пам'ятаю, кожен день, проведений з ним. І мені боляче бути поруч і робити байдужий вигляд. – Не хочеш звільнення – намагайся краще, – хрипко промовляє Марк і мені стає складно зробити вдих. – Ти ж заради цього прийшла? Я слухаю. Коли я дивлюся на цю нову версію свого коханого Марка Сокольського, мені хочеться плакати від безсилля. Я не розумію ким він став, знаю тільки те, що нічого доброго зі мною не буде, навіть якщо він дивом мене залишить тут працювати. Але я не маю можливості розкидатися такими вакансіями. Мені потрібні гроші! – Що ти хочеш почути? – тихо питаю, дивлячись йому у вічі. – Думаю, ти знаєш, що я хочу. – Не дуже, якщо чесно. Що за маячня? Навіщо стільки пристрасті у цьому моменті? Ми – колишні. Невже він і справді має на увазі саме те, про що я подумала? Дикість. – А казала, що професіонал і що можеш бути корисною, – нахабно посміхається Марк, схрестивши руки на грудях. – Давай так, ти хочеш тут залишитися працювати, а я хочу, щоб ти повернулася до мене. Є ідеї? Від шоку затримую дихання. Він це серйозно? ******** Вітаю вас у своїй новій історії! Шлях головних героїв буде не легким, але справжнє кохання того варте! Сподіваюсь на вашу підтримку??