Людина розумна. Історiя людства вiд минулого до майбутнього
Ювал Ной Харарi


Дослiдження, що стало свiтовим бестселером № 1 за версiею The New York Times та лiдером продажiв на Amazon.com, ламае усталенi уявлення про земну iсторiю вiд появи людини й народження мови до сьогодення i примушуе задуматися: шлях розвитку наших предкiв мiг бути зовсiм iншим.

Долучiться до iсторичноi розвiдки, i вас приголомшать неочiкуванi й смiливi припущення.

У книжцi ви не знайдете нудноi хронологii та сухих дат, але разом з автором розмiрковуватимете про численнi «чому?».

Чому Людина Розумна отримала шанс на майбутне та що винищило ii найближчих древнiх родичiв?

Чому перехiд вiд збиральництва до сiльського господарства став пасткою для людини й погiршив ii життя?

Чому могутнi iмперii iнкiв та монголiв зазнали краху та були переможенi нечисленними групами европейцiв?

Що таке «теорiя плiток» i як розмови про те, чого насправдi не iснуе, пiдняли людину на вищий щабель цивiлiзацii?

Що спiльного мiж релiгiею та iдеологiею? Чим вiдрiзняються християнство та буддизм?

Як грошi та кредити стали однiею з основних рушiйних сил цивiлiзацii?

Чому зруйнованi iмперii досi керують людством?





Ювал Ной Харарi

Людина розумна. Історiя людства вiд минулого до майбутнього



На добру згадку про мого любого батька Шломо Харарi



ЧАСОВІ ПЕРІОДИ ІСТОРІЇ


13,5 млрд рокiв тому

Поява матерii та енергii. Початок фiзичних процесiв. Поява атомiв та молекул. Початок хiмiчних процесiв


4,5 млрд

Формування планети Земля


3,8 млрд

Виникнення живих органiзмiв. Початок бiологiчних процесiв


6 млрд

Остання спiльна прабабця людей та шимпанзе


2,5 млрд

Виникнення людського роду в Африцi. Першi кам’янi iнструменти


2 млрд

Розселення людей з Африки до Євразii. Виникнення рiзних видiв людей


500 тис.

Поява неандертальцiв у Європi та на Близькому Сходi


300 тис.

Приборкання вогню


200 тис.

Поява людей розумних у Схiднiй Африцi


70 тис.

Когнiтивна революцiя. Виникнення творчоi мови.

Початок iсторичних процесiв. Розселення людей розумних з Африки


45 тис.

Заселення розумними Австралii. Вимирання австралiйськоi мегафауни


30 тис.

Вимирання неандертальцiв


16 тис.

Заселення розумними Америки. Вимирання американськоi мегафауни


13 тис.

Вимирання Homo floresiensis. Homo sapiens – единий вид людей, що вижив


12 тис.

Сiльськогосподарська революцiя. Одомашнення рослин i тварин. Заснування постiйних поселень


5 тис.

Першi царства, писемностi i грошi. Полiтеiстичнi релiгii


4,25 тис.

Перша iмперiя – Аккадська держава царя Саргона


2,5 тис.

Карбування монет – унiверсальнi грошi.

Перська iмперiя – унiверсальний полiтичний лад «задля добробуту всiх людей».

Буддизм в Індii – унiверсальна iстина «задля звiльнення всiх iстот вiд страждань»


2 тис.

Імперiя Хань у Китаi. Римська iмперiя в Середземномор’i. Християнство


1,4 тис.

Іслам


500

Наукова революцiя. Визнання людством свого невiгластва та початок набуття безпрецедентних можливостей. Початок европейського завоювання Америки та океанiв. Перетворення планети на едину iсторичну арену. Розквiт капiталiзму


200

Індустрiальна революцiя. Витiснення родини та громади державою й ринком. Масове вимирання рослин i тварин


Наш час

Вихiд людей за межi планети Земля. Ядерна зброя та загроза виживанню людства. Прогресуюче формування живих органiзмiв шляхом рацiонального проектування, а не природного добору


Майбутне

Рацiональне проектування як базовий принцип життя? Витiснення людей розумних надлюдьми?




Частина перша

Когнiтивна революцiя






1. Вiдбиток людськоi долонi, залишений близько 30 тисяч рокiв тому на стiнi печери Шове неподалiк мiстечка Валон-Пон-д’Арк на пiвднi Францii. Хтось, вочевидь, намагався сказати: «Тут був я!»




1. Тварина без жодного значення



Близько 13,5 мiльярда рокiв тому сталося те, що нинi вiдоме як Великий вибух, з якого почалося iснування матерii, енергii, часу та простору. Наука, що вивчае цi засадничi складовi нашого Всесвiту, називаеться фiзика.

Приблизно через 300 тисяч рокiв пiсля iх виникнення матерiя та енергiя почали зливатися у складнi структури пiд назвою атоми, якi потiм поедналися в молекули. Наука, що вивчае атоми, молекули та iхнi взаемодii, називаеться хiмiя.

Близько 3,8 мiльярда рокiв тому на планетi Земля певнi молекули поедналися, сформувавши особливо великi та складнi структури пiд назвою органiзми. Наука, що вивчае живi органiзми, називаеться бiологiя.

Приблизно 70 тисяч рокiв тому органiзми, якi належали до виду Людина розумна (Homo sapiens), почали формувати ще складнiшi структури пiд назвою культури. Наука, що вивчае подальший розвиток людських культур, називаеться iсторiя.

На перебiг iсторii мали вплив три важливi революцii. Когнiтивна революцiя дала iсторii первинний поштовх приблизно 70 тисяч рокiв тому. Сiльськогосподарська революцiя прискорила ii близько 12 тисяч рокiв тому. Наукова ж революцiя, що стартувала лише 500 рокiв тому, цiлком може призвести до кiнця iсторii та початку чогось зовсiм iншого. Ця книга розповiдае про те, як цi три революцii вплинули на людей та сучаснi iм органiзми.

Цiкаво, що люди iснували на Землi задовго до початку iсторii. Адже тварини, дуже схожi на сучасних людей, уперше з’явилися близько 2,5 мiльйона рокiв тому. Але протягом численних поколiнь вони не надто вiдрiзнялися вiд безлiчi iнших органiзмiв, з якими дiлили мiсця свого iснування.

Подорожуючи Схiдною Африкою 2 мiльйони рокiв тому, ви цiлком могли б зустрiти добре знайомий набiр людських персонажiв: турботливих матусь, якi притискали до себе малюкiв, та зграйки безтурботних дiтлахiв, якi гралися в багнюцi; темпераментну молодь, яка ремствувала проти вимог суспiльства, та втомлених старих, якi лише хотiли, щоб iм дали спокiй; хвалькуватих мачо, якi намагалися вразити мiсцеву красуню, та мудрих старiйшин, якi все це вже бачили. Цi первiснi люди любили, гралися, заводили близьких друзiв, змагалися за статус та владу – але так само робили й шимпанзе, бабуiни та слони. Нiчого особливого в цьому не було. Нiхто, а найменше самi цi люди, не мав тодi й гадки, що одного чудового дня iхнi нащадки прогуляються по Мiсяцю, розщеплять атом, розшифрують генетичний код та напишуть пiдручники з iсторii. Нам сьогоднi треба знати про цих доiсторичних людей найголовнiше: вони були тваринами, якi не мали важливого значення та впливали на довкiлля не бiльше за горил, свiтлякiв або медуз.

Бiологи подiляють усi живi органiзми на види. Тварини належать до того самого виду, якщо легко спаровуються мiж собою, народжуючи здатне до розмноження потомство. Конi та вiслюки не так давно мали спiльного предка, i iх об’еднуе чимало спiльних особливостей фiзичноi будови. Але вони не виявляють значного сексуального потягу одне до одного. Вони, звiсно, спаровуються, якщо iх до цього змушують, але iхне потомство, пiд назвою мули, е безплiдним. Таким чином, мутацii ДНК вiслюкiв не можуть передатися коням або навпаки. Вiдповiдно, цих тварин вважають двома рiзними видами, якi рухаються окремими еволюцiйними шляхами. Натомiсть бульдог та спанiель, попри рiзний вигляд, е членами того самого виду та мають однаковий набiр ДНК. Вони легко спаровуються, а iхнi цуценята, зростаючи, заводять пари з iншими собаками та народжують нових цуценят.

Види, якi еволюцiонували вiд спiльного предка, об’еднуються в рiд. Леви, тигри, леопарди та ягуари е рiзними видами в межах одного роду Panthera. Бiологи позначають живi органiзми латинськими назвами з двох частин, де спочатку йде назва роду, а потiм – виду. Леви, наприклад, називаються Panthera leo: вид leo (лев) з роду Panthera (пантера). Усi ж, хто читае зараз цю книжку, належать до Homo sapiens – виду sapiens (розумна) з роду Homo (людина).

Роди, своею чергою, об’еднуються в родини, такi як Котовi (леви, гепарди, свiйськi кiшки), Псовi (вовки, лисицi, шакали) та Слоновi (слони, мамонти, мастодонти). Походження всiх членiв родини можна простежити до одного матрiарха або патрiарха, який ii започаткував. Усi Котовi, наприклад, вiд найменшого свiйського кошеняти до найбiльшого страшного лева, мають спiльного предка, який жив близько 25 мiльйонiв рокiв тому.

Людина розумна теж належить до певноi родини. Дивно, але цей банальний факт колись був однiею з таемниць, що iх охороняли в iсторii понад усе. Протягом тривалого часу Homo sapiens волiли мати мiсце окремо вiд тварин, неначе позбавленi родини сироти, у яких немае рiдних чи двоюрiдних братiв i сестер та, ще важливiше, батькiв. Але сьогоднi це вже не працюе. Подобаеться нам це чи нi, але ми е членами великоi та вкрай галасливоi родини Великi примати. Нашими близькими нинi живими родичами е шимпанзе, горили та орангутанги. Найближчими до нас е шимпанзе. Просто 6 мiльйонiв рокiв тому одна самиця примата мала двох доньок. Одна з них стала предком усiх шимпанзе, а друга – нашою власною прапрапра…бабцею.




Скелети в шафi


Homo sapiens приховують ще бiльш цiкаву таемницю. Ми не лише маемо цiлу купу нецивiлiзованих родичiв. Колись дуже давно ми також мали чимало рiдних братiв i сестер. Сьогоднi ми вже звикли вважати себе единими на планетi, адже протягом останнiх 10 тисяч рокiв наш вид дiйсно був единим людським видом. Але насправдi слово «людина» означае «тварина, що належить до роду Homo», i крiм Homo sapiens iснувало ще багато iнших видiв. Бiльш того, як ми побачимо в останньому роздiлi цiеi книги, у не такому вже вiддаленому майбутньому ми можемо знову зiткнутися з людьми iншого виду, не розумними. Щоб прояснити цей момент, я часто використовуватиму термiн «розумнi» для позначення саме членiв виду Homo sapiens, тодi як термiн «люди» прибережу для всiх iнших, нинi вимерлих членiв роду Homo.

Уперше люди еволюцiонували в Схiднiй Африцi близько 2,5 мiльйона рокiв тому з бiльш раннього роду приматiв пiд назвою австралопiтеки (Australopithecus), що означае «пiвденна мавпа». Близько 2 мiльйонiв рокiв тому деякi з цих первiсних чоловiкiв та жiнок залишили рiдну землю, вирушивши в далекi мандри та оселившись на нових територiях Пiвнiчноi Африки, Європи та Азii. Оскiльки виживання в снiжних лiсах Пiвнiчноi Європи вимагало iнших характерних особливостей, нiж потрiбнi, щоб залишатися живими в парких джунглях Індонезii, популяцii людей еволюцiонували рiзними напрямками. Результатом стали кiлька видiв, що вiдрiзнялися один вiд одного; кожному з них вченi дiбрали промовисту латинську назву.






2. Нашi рiднi брати чи сестри, вiдповiдно до теоретичноi реконструкцii (злiва направо):

Homo rudolfensis (Схiдна Африка), Homo erectus (Схiдна Азiя) та Homo neanderthalensis (Європа та Захiдна Азiя).

Усе це люди



У Європi та Захiднiй Азii люди еволюцiонували в Homo neanderthalensis («людей з долини рiчки Неандр»), яких називають просто «неандертальцi». Незграбнiшi та м’язистiшi за нас, розумних, вони були добре пристосованi до холодного клiмату льодовикового перiоду в Захiднiй Євразii. Бiльш схiднi райони Азii були населенi Homo erectus («людьми прямоходячими»), якi виживали там протягом майже 2 мiльйонiв рокiв, що робить iх найвитривалiшим видом людей за всi часи. Цей рекорд навряд чи буде побитий навiть нашим власним видом. Доволi сумнiвно, що Homo sapiens проживуть ще хоча б тисячу рокiв, тому 2 мiльйони рокiв – це вже точно не наша лiга.

На островi Ява, в Індонезii, жили Homo soloensis («люди з долини рiчки Соло»), якi пристосувалися до життя у тропiках. На iншому iндонезiйському островi – невеличкому Флорес – первiснi люди пiддавались процесу зупинки росту. Вперше люди опинилися на Флорес, коли рiвень моря був напрочуд низьким, а до острова можна було легко дiстатися з материка. Коли ж море знову пiднялося, вони потрапили в пастку на бiдному на ресурси клаптику суходолу. Великi люди, якi потребували великоi кiлькостi iжi, загинули вiд голоду першими. А от меншим вдалося вижити значно краще. Поступово, зi змiною поколiнь, населення Флорес перетворилося на карликiв. Люди цього унiкального виду, вiдомого вченим як Homo floresiensis, досягали максимального зросту лише один метр та важили не бiльше двадцяти п’яти кiлограмiв. Попри це вони були здатнi виробляти кам’янi iнструменти та навiть примудрялися час вiд часу полювати на острiвних слонiв – хоча, правду кажучи, слони там теж були карликовими.

У 2010 роцi вiд забуття було врятовано ще одного нашого загубленого брата, коли пiд час розкопок Денисовоi печери в Сибiру вченi знайшли скам’янiлу фалангу пальця руки. Генетичний аналiз показав, що цей палець належав людинi ранiше невiдомого виду, який був названий Homo denisova. Хто знае, скiльки ще наших загублених родичiв чекають на вiдкриття в iнших печерах, на iнших островах та в iнших клiматичних умовах.

У той час, як люди еволюцiонували в Європi та Азii, еволюцiя у Схiднiй Африцi теж не зупинялася. Колиска людства породжувала численнi новi види, на кшталт Homo rudolfensis («людини з озера Рудольф»), Homo ergaster («людини працюючоi») та, зрештою, й нашого власного виду, який ми нескромно назвали Homo sapiens («Людина розумна»).

Представники одних видiв були здорованями, iнших – карликами. Безстрашнi мисливцi спiвiснували зi смиренними збирачами рослин. Деякi жили лише на самотньому островi, тодi як багато iнших кочували з континенту на континент. Але всi вони належали до роду Homo. Всi вони були людськими iстотами.

Хибним е погляд на цi види як на вишикуваних у пряму лiнiю нащадкiв, де працюючi породили прямоходячих, тi – неандертальцiв, а вже тi еволюцiонували в нас. Така лiнiйна модель створюе враження, що в будь-який певний момент Землю населяв лише один тип людей, а всi попереднi види були просто старiшими моделями нас самих. Насправдi ж, починаючи приблизно з 2 мiльйонiв до 10 тисяч рокiв тому, свiт, у той самий час, був домiвкою для кiлькох видiв людей. А чом би й нi? Сьогоднi ж iснуе багато видiв лисиць, ведмедiв та свиней. Сто тисячолiть тому по землi ходили, щонайменше, шiсть видiв людей. Дивною, якщо не пiдозрiлою, е якраз наша нинiшня виключнiсть, а не багатовидове минуле. Як ми невдовзi побачимо, ми, розумнi, мали вагомi причини витiснити з пам’ятi наших братiв i сестер.




Цiна мислення


Попри багато вiдмiнностей усi види людей мають кiлька спiльних визначальних особливостей. Найпримiтнiшою з них е та, що, порiвняно з iншими тваринами, люди мають надзвичайно великi мiзки. Ссавцi вагою шiстдесят кiлограмiв мають середнiй розмiр мозку 200 кубiчних сантиметрiв. Найпершi ж чоловiки та жiнки 2,5 мiльйона рокiв тому мали об’ем мозку близько 600 кубiчних сантиметрiв. Сучаснi розумнi можуть похвалитися мозком iз середнiм об’емом 1200–1400 кубiчних сантиметрiв. Мiзки неандертальцiв були ще бiльше.

Може здаватися природним, що еволюцiя обирае бiльшi мiзки. Ми настiльки зачарованi своiм високим iнтелектом, що вважаемо: коли йдеться про потужнiсть мозку, бiльше означае краще. Але якби це було так, у родинi Коти також з’явилися б кiшки, здiбнi до арифметики. Чому ж рiд Homo е единим у цiлому царствi тварин, кому довелося завести такi здоровезнi думаючi машини?

По сутi, великий мозок дае велике навантаження на тiло. Його не так уже легко скрiзь тягати, надто коли вiн запакований у масивний череп. Заправляти ж його ще важче. У Homo sapiens на мозок припадае близько 2–3 % загальноi маси тiла, але при цьому вiн споживае 25 % енергii тiла навiть у станi спокою. Для порiвняння: мiзки iнших мавп потребують лише 8 % енергii в спокоi. Первiснi люди розплачувалися за своi великi мiзки двома способами. По-перше, вони витрачали бiльше часу на пошуки iжi. По-друге, iхнi м’язи почали поступово атрофувалися. На кшталт того, як сьогоднi уряд спрямовуе фiнансування замiсть оборони на освiту, люди тодi перенаправляли енергiю замiсть бiцепсiв до нейронiв. Навряд чи можна однозначно сказати, що це – чудова стратегiя виживання в саванi. Шимпанзе, звичайно, не здатна перемогти Homo sapiens у диспутi, але велика мавпа може розiрвати людину навпiл, неначе ганчiр’яну ляльку.

Сьогоднi великi мiзки стали нам у пригодi, бо ми можемо виробляти машини та рушницi, що дозволяють рухатися значно швидше за шимпанзе та стрiляти в них з безпечноi вiдстанi, не вступаючи в рукопашну. Але машини та рушницi е нещодавнiми винаходами. Свого ж часу нервова система людини зростала та зростала протягом понад 2 мiльйонiв рокiв, але, крiм кремнiевих ножiв та загострених палок, це мало в чому проявлялося. Що ж тодi пiдштовхувало еволюцiю масивного людського мозку протягом тих 2 мiльйонiв рокiв? Якщо чесно, ми не знаемо.

Ще однiею виключно людською особливiстю е те, що ми ходимо прямо на двох ногах. Так легше виглядати в саванi здобич або ворогiв. Крiм того, руки, не зайнятi в пересуваннi, е вiльними для iнших цiлей, на кшталт кидання камiння або подавання сигналiв. Що бiльше речей могли робити цi руки, то успiшнiшими були iхнi власники, тому еволюцiя принесла збiльшення концентрацii нервiв та точне налаштування м’язiв у долонях та пальцях. У результатi люди сьогоднi можуть виконувати за допомогою рук дуже складнi завдання, зокрема виробляти та використовувати складнi iнструменти. Першi свiдчення виробництва iнструментiв датуються приблизно 2,5 мiльйонами рокiв тому, причому виробництво та використання iнструментiв е критерiями, за якими археологи впiзнають давнiх людей.

Утiм, прямоходiння теж мае своi вади. Скелет наших предкiв-приматiв розвивався протягом мiльйонiв рокiв, щоб пiдтримувати створiння, яке ходило на всiх чотирьох та мало вiдносно невелику голову. Пристосування до прямоi постави було неабияким викликом, особливо з огляду на те, що треба було пiдтримувати надзвичайно великий череп. За свое далеке бачення та вправнi руки людство заплатило болями в спинi та прострiлами в шиi.

Надто дiсталося жiнкам. Пряма постава вимагала вужчих стегон, звуження родового каналу – i це при тому, що голiвки дiтей ставали дедалi бiльшими. Головною небезпекою для самиць людини стала смерть пiд час пологiв. Жiнки, якi народжували ранiше, коли мiзки та голiвки немовлят були ще вiдносно невеликими та податливими, жили краще та дiтей мали бiльше. Вiдповiдно природний добiр вiддавав перевагу раннiм пологам. Тому сьогоднi, порiвняно з iншими тваринами, люди, безумовно, народжуються передчасно, коли багато iхнiх систем життедiяльностi ще недорозвиненi. Наприклад, лоша здатне бiгати невдовзi пiсля народження; кошеня починае харчуватися окремо вiд матерi у вiцi кiлькох тижнiв. Людськi ж дiти багато рокiв лишаються безпомiчними та залежними вiд батькiв у планi харчування, захисту та навчання.

Цей факт додав людству як надзвичайних соцiальних можливостей, так i унiкальних соцiальних проблем. Самотнi матерi навряд чи могли дiстати достатньо iжi для свого потомства та самих себе, маючи на руках дiтей, про яких треба було пiклуватися. Вирощування дiтей вимагало постiйноi допомоги вiд iнших членiв родини та сусiдiв. Щоб виростити людину, потрiбно було плем’я. Еволюцiя, таким чином, була на боцi здатних сформувати мiцнi соцiальнi зв’язки. Крiм того, оскiльки люди народжуються недорозвиненими, вони здатнi навчатися та соцiалiзуватися значно бiльше, нiж будь-якi iншi тварини. Бiльшiсть ссавцiв виходять з утроби матерi, неначе глиняний посуд з печi, – будь-яка спроба щось у них змiнити псуе iх або руйнуе. Люди ж виходили з утроби, неначе розплавлене скло з горну. Їх можна було вiльно формувати та лiпити на власний розсуд. Ось чому сьогоднi ми можемо виховати наших дiтей християнами або буддистами, капiталiстами або соцiалiстами, войовничими або миролюбними.

Вважають, що великий мозок, використання iнструментiв, надзвичайнi можливостi для навчання та складнi соцiальнi структури е величезними перевагами. Здаеться очевидним, що все це зробило людину наймогутнiшою твариною на Землi. Але ж люди насолоджувались усiма цими перевагами цiлi 2 мiльйони рокiв, протягом яких лишалися слабкими та незначними створiннями. Люди, якi жили ще мiльйон рокiв тому, попри великi мiзки та гострi кам’янi iнструменти, перебували в постiйному страху перед хижаками, рiдко полювали на велику дичину, а натомiсть, переважно, збирали iстiвнi рослини, ловили комах, ставили пута на дрiбних тварин та iли падло, значно програючи iншим, сильнiшим м’ясоiдам.

Одним iз найпоширенiших застосувань перших кам’яних iнструментiв було розколювання кiсток здобичi, щоб дiстатися до мозку. Деякi дослiдники вважають, що це наш власний винахiд. Точно як дятли спецiалiзуються на видобуваннi комах з-пiд кори дерев, первiснi люди спецiалiзувалися на дiставаннi мозку з кiсток. Чому саме кiсткового мозку? Уявiть, що ви спостерiгаете за прайдом левiв, якi вполювали та пожирають жирафу. Ви терпляче чекаете, поки вони закiнчать. Але й тодi все одно буде не ваша черга, бо першими рештки пiдбирають гiени та шакали – а ви не насмiлюетесь iх перервати. Тiльки потiм до скелета можете пiдiйти ви з родичами, сторожко роздивляючись на всi боки та хапаючи шматочки м’яса, що лишилися.

Ось де ключ до розумiння нашоi iсторii та психологii. Мiсце роду Homo в харчовому ланцюзi ще не так давно було чiтко посерединi. Мiльйони рокiв люди полювали на меншi створiння та збирали, що могли, тодi як на них самих полювали бiльшi хижаки. Лише 400 тисяч рокiв тому кiлька видiв людей почали полювати на велику дичину регулярно, i тiльки в останнi 100 тисяч рокiв – з появою Homo sapiens – людина вистрибнула на верхiвку харчового ланцюга.

Цей ефектний стрибок з середини на верхiвку мав величезнi наслiдки. Іншi тварини на верхiвцi харчовоi пiрамiди, такi як леви та акули, еволюцiонували до цього дуже поступово, понад мiльйон рокiв. Це дозволяло екосистемi створити систему контролю та рiвноваг, яка не давала левам та акулам спричинювати надто велике спустошення. Щойно леви ставали бiльш смертоносними, газелi еволюцiонували, аби швидше бiгати, гiени – аби краще спiвпрацювати, а носороги – аби бути бiльш дратiвливими. Натомiсть людство злетiло на верхiвку так стрiмко, що екосистема просто не мала достатньо часу для пристосування до цього. Бiльш того, люди самi не зумiли до цього пристосуватися. Основнi хижаки планети – доволi величнi створiння. Мiльйони рокiв домiнування сповнили iх самовпевненостi. А ось розумнi радше скидаються на диктатора з банановоi республiки. Нещодавно однi з невдах савани, ми сповненi страхiв та побоювань щодо нашого становища, що робить нас вдвiчi жорстокiшими та небезпечнiшими. Чимало лих в iсторii, вiд нищiвних воен до екологiчних катастроф, стали результатом саме цього занадто швидкого стрибка.




Раса кухарiв


Значним кроком на шляху до верхiвки харчового ланцюга стало приборкання вогню. Деякi види людей, можливо, час вiд часу використовували вогонь iще 800 тисяч рокiв тому, але приблизно 300 тисяч рокiв тому Homo erectus, неандертальцi та прабатьки Homo sapiens опанували вогонь уже на повсякденнiй основi. Вiдтодi люди отримали надiйне джерело свiтла та тепла, а також смертельну зброю проти нападiв левiв. Невдовзi пiсля того люди навiть вiльно освiтлювали смолоскипами своi житла. При належному поводженнi вогонь дозволяв перетворити непролазнi хащi на першокласнi пасовища, переповненi дичиною. Крiм того, щойно лiсова пожежа згасала, пiдприемливi люди кам’яноi доби прочiсували ще задимлене згарище та збирали врожай запечених тварин, горiхiв i коренеплодiв.

Але найкращим з того, що дав людям вогонь, було приготування iжi. Завдяки цьому до нашого рацiону потрапили популярнi сьогоднi продукти, якi люди не здатнi перетравити в природнiй формi: пшениця, рис та картопля. Вогонь змiнив не лише хiмiчний склад iжi, а й ii бiологiю. Приготування iжi вбило мiкробiв та паразитiв, якi кишiли в продуктах. Людям також стало значно легше жувати та перетравлювати улюблену iжу, таку як фрукти, горiхи, комах та падло, пiсля ii приготування. Тодi як шимпанзе витрачають на пережовування сироi iжi п’ять годин на день, людям на споживання готовоi iжi вистачае й години.

Поява можливостi приготування iжi дозволила людям споживати бiльше видiв продуктiв харчування, присвячувати цьому менше часу та робити це за допомогою менших за розмiром зубiв та коротшого кишкiвника. Деякi вченi вважають, що iснуе прямий зв’язок мiж появою приготування iжi, скороченням кишкового тракту та збiльшенням мозку людей. Оскiльки довгi кишки та великi мiзки е значними споживачами енергii, одночасно мати i те, й iнше важко. Скоротивши кишки та зменшивши споживання ними енергii, приготування iжi випадково вiдкрило шлях до збiльшення мiзкiв неандертальцiв та розумних.[1 - Ann Gibbons: ‘Food for Thought: Did the First Cooked Meals Help Fuel the Dramatic Evolutionary Expansions of the Human Brain?’, Science 316:5831 (2007), 1,558 – 60.]

Вогонь також вiдкрив першу суттеву вiдмiннiсть мiж людиною та iншими тваринами. Сила майже всiх тварин залежить вiд iхнiх фiзичних даних: сили м’язiв, розмiру зубiв, розмаху крил. Хоча деякi створiння можуть використовувати вiтри та течii, вони не в змозi контролювати цi сили природи та завжди обмеженi своiми фiзичними можливостями. Орли, наприклад, визначають висхiднi потоки, що пiднiмаються вiд землi, розправляють величезнi крила та дозволяють гарячому повiтрю пiднiмати iх угору. Проте орли не здатнi контролювати цi потоки, а iхня максимальна носiйна здатнiсть е чiтко пропорцiйною до розмаху крил.

Коли ж люди приручили вогонь, вони отримали контроль над слухняною та потенцiйно необмеженою силою. На вiдмiну вiд орлiв, вони вибирали, коли та де саме розпалювати полум’я, а також застосовували його для рiзних завдань. До того ж сила вогню не обмежувалася формою, будовою або силою людського тiла. Одна слабка жiнка з кременем або палаючою гiлкою могла за кiлька годин спалити цiлий лiс. Приручення вогню стало початком нових вiянь.




Сторож братiв наших


Попри переваги вогню 150 тисяч рокiв тому люди все ще були доволi маргiнальними створiннями. Вони вже могли вiдлякувати левiв, зiгрiватися холодними ночами та час вiд часу випалювати лiс. Але загалом мiж Індонезiйським архiпелагом та Іберiйським пiвостровом на той час мешкало, мабуть, не бiльше мiльйона людей рiзних видiв – маленька цятка на екологiчному радарi.

Наш власний вид Homo sapiens, опинившись на свiтовiй аренi, тiльки включився у гру в закутку Африки. Ми точно не знаемо, де та коли тварини, що iх можна класифiкувати як Homo sapiens, уперше еволюцiонували з якогось бiльш раннього типу людей. Але бiльшiсть вчених дiйшли згоди, що 150 тисяч рокiв тому Схiдна Африка була населена розумними, дуже схожими на нас. Якби один з них зненацька потрапив у сучасний морг, патологоанатом не помiтив би нiчого особливого. Завдяки благам вогню вони мали меншi зуби та щелепи, нiж iхнi предки, але, водночас, великi мiзки, що за розмiрами дорiвнювали нашим.

Ученi також дiйшли згоди, що близько 70 тисяч рокiв тому розумнi переселилися зi Схiдноi Африки на Аравiйський пiвострiв, а звiдти швидко захопили весь Євразiйський континент.

Цiкаво, що, коли Homo sapiens з’явилися в Аравii, бiльшiсть Євразii вже була заселена iншими людьми. Що ж iз ними сталося? Існуе двi взаемовиключнi теорii. Теорiя схрещування розповiдае про привабливiсть, секс i змiшування. Розселяючись по свiту, африканськi iммiгранти схрещувалися з iншими популяцiями людей, а сучаснi люди е наслiдком цього схрещування.

Наприклад, коли розумнi досягли Близького Сходу та Європи, вони зустрiлися з неандертальцями. Цi люди були м’язистiшими, нiж розумнi, мали бiльшi мiзки та були краще пристосованi до холодного клiмату. Вони використовували iнструменти та вогонь, були чудовими мисливцями та, вочевидь, пiклувалися про своiх хворих та немiчних. (Археологи знайшли кiстки неандертальцiв, якi багато рокiв жили з важкими фiзичними недугами, а це доказ того, що iхнi родичi про них дбали.) Неандертальцiв часто зображують у карикатурах як архетипних грубих i тупих «печерних людей», але нещодавно знайденi свiдчення докорiнно змiнили iхнiй iмiдж.

Згiдно з теорiею схрещування, коли розумнi потрапили на землi неандертальцiв, то почали схрещуватися з ними, поки двi популяцii не злилися в одну. Якщо це так, сучаснi мешканцi Євразii е не чистими розумними. Вони е помiссю розумних та неандертальцiв. Так само, коли розумнi досягли Схiдноi Азii, вони схрещувалися з мiсцевими прямоходячими, тому китайцi та корейцi е помiссю розумних та прямоходячих.

Протилежний погляд пiд назвою «теорiя замiщення» розповiдае про геть iнше – несумiснiсть, вiдразу та, можливо, навiть геноцид. За цiею теорiею, розумнi та iншi люди мали рiзну анатомiчну будову, дуже ймовiрно, рiзнi звички щодо спаровування та навiть запах. Скорiш за все, вони мали слабкий сексуальний потяг одне до одного. Та навiть якщо неандертальський Ромео та розумна Джульетта й закохувалися, вони не могли народити здатних до розмноження дiтей, тому що мiст через генетичну прiрву, що роздiляла цi два види, було вже не перекинути. Двi популяцii залишались абсолютно рiзними, i, коли неандертальцi вимерли або були винищенi, iхнi гени загинули разом з ними. Вiдповiдно до цього погляду, розумнi замiнили собою всi попереднi популяцii людей, не змiшуючись iз ними. Якщо це так, то походження всiх сучасних людей без винятку можна простежити до Схiдноi Африки 70 тисяч рокiв тому. Ми всi е чистими розумними.






Мапа 1. Homo sapiens завойовуе земну кулю



Хто тут правий, а хто нi, невiдомо. З точки зору еволюцii, 70 тисяч рокiв – вiдносно короткий промiжок часу. Якщо теорiя замiщення правдива, то всi нинi живi люди мають приблизно однаковий набiр генiв, а расовi вiдмiнностi мiж ними можна не брати до уваги. Але якщо правильна теорiя схрещування, то мiж африканцями, европейцями та азiатами iснують суттевi генетичнi вiдмiнностi, що нараховують сотнi тисяч рокiв. Це – полiтичний динамiт, що мiг би дати матерiал для просто-таки вибухових расових теорiй.

Протягом останнiх десятилiть загальноприйнятою в цiй галузi вважалася теорiя замiщення. Вона мала мiцнiше археологiчне пiдгрунтя та була полiткоректнiшою (вченi аж нiяк не прагнули вiдкрити скриню Пандори расизму, заявляючи про суттеву генетичну вiдмiннiсть мiж сучасними популяцiями людей). Але в 2010 роцi з цим було покiнчено – пiсля публiкацii результатiв чотирирiчних зусиль з розшифрування геному неандертальцiв. Генетикам вдалося зiбрати зi скам’янiлостей достатньо непошкодженого ДНК неандертальцiв, щоб детально порiвняти його з ДНК сучасних людей. Результати неабияк вразили наукову спiльноту.

Виявилося, що 1–4 % унiкальноi людськоi ДНК сучасних мешканцiв Близького Сходу та Європи становить ДНК неандертальцiв. Це небагато, але суттево. Другий шок стався кiлька мiсяцiв по тому, коли розшифрували ДНК, видiлене зi скам’янiлого пальця з Денисовоi печери. Результати показали, що до 6 % унiкальноi людськоi ДНК сучасних мешканцiв Меланезii та аборигенiв Австралii становить ДНК денисiвськоi людини.

Якщо цi результати правдивi – а важливо пам’ятати, що дослiдження ще не завершенi й можуть пiдтвердити чи спростувати цi висновки, – прихильники теорii схрещування, принаймнi, почасти мали рацiю. Але це не означае, що теорiя замiщення е хибною. Оскiльки неандертальцi та денисiвцi додали лише невелику кiлькiсть ДНК до сучасного геному, неможливо говорити про «злиття» мiж розумними та iншими видами людей. Хоча вiдмiнностi мiж ними були незначними, щоби цiлком виключити здатне до розмноження схрещування, проте достатнiми, щоби зробити такi контакти дуже рiдкiсними.

То як же нам розумiти бiологiчну спорiдненiсть розумних, неандертальцiв та денисiвцiв? Зрозумiло, що вони не були абсолютно рiзними видами, як конi та вiслюки. Одначе вони не були рiзними популяцiями того самого виду, як бульдоги та спанiелi. Бiологiчна реальнiсть не чорно-бiла. В нiй також е багато важливих сiрих зон. Кожнi два види, що еволюцiонували вiд спiльного предка, такi як конi та вiслюки, певний час були просто двома популяцiями того самого виду, як бульдоги та спанiелi. Мала бути точка, коли цi двi популяцii стали вже доволi рiзними, але все ще могли в рiдкiсних випадках спаровуватися та давати здатне до розмноження потомство. А потiм вiдбулася чергова мутацiя, яка обiрвала цю останню сполучну ланку, i вони пiшли осiбними еволюцiйними шляхами.






3. Теоретична реконструкцiя дитини неандертальцiв. Генетичнi докази вказують на те, що принаймнi деякi неандертальцi могли мати свiтлу шкiру та свiтле волосся



Схоже, що близько 50 тисяч рокiв тому розумнi, неандертальцi та денисiвцi перебували в цiй промiжнiй точцi. Вони були майже, але не цiлком окремими видами. Як ми побачимо в наступному роздiлi, розумнi вже значно вiдрiзнялися вiд неандертальцiв та денисiвцiв, причому не лише за генетичним кодом та фiзичними даними, а й за когнiтивними та соцiальними можливостями. Проте здаеться, що зрiдка розумнi та неандертальцi все ще могли давати здатне до розмноження потомство. Тому цi популяцii не злилися, але кiльком генам неандертальцiв таки пощастило дiстати квитки на експрес розумних. Погодьтеся, не надто приемно i навiть трохи лячно думати, що ми, розумнi, могли колись мати статевi стосунки з твариною iншого виду та ростити разом дiтей.

Але якщо неандертальцi, денисiвцi та iншi види людей не злилися з розумними, чому ж вони зникли? Одна з можливих вiдповiдей на це запитання полягае в тому, що Homo sapiens довели iх до вимирання. Уявiть групу розумних, яка досягла Балканськоi долини, де вже протягом сотень тисяч рокiв жили неандертальцi. Новоприбулi почали полювати на оленiв, збирати горiхи та ягоди – традицiйнi продукти харчування корiнних мешканцiв. Завдяки кращiй технiцi та неперевершеним соцiальним навичкам розумнi виявилися вправнiшими мисливцями та збирачами. Тому вони швидко плодилися та розмножувалися. Натомiсть менш винахiдливим неандертальцям ставало дедалi складнiше себе прогодувати. Їхня популяцiя скорочувалась, i поступово вони всi вимерли, крiм, можливо, одного чи двох, якi приедналися до своiх розумних сусiдiв.

Інша можлива вiдповiдь полягае в тому, що конкуренцiя за ресурси переросла у вiдкрите насильство та геноцид. Толерантнiсть взагалi не е вiзитiвкою розумних. Навiть у наш час невеличкоi рiзницi в кольорi шкiри, дiалектi чи релiгii може бути цiлком достатньо, щоб пiдштовхнути одну групу розумних до винищення iншоi. То невже давнi розумнi були терпимiшi до зовсiм iнших видiв людей? Цiлком можливо, що коли вони зустрiлися з неандертальцями, результатом стала перша та найзначнiша етнiчна чистка в iсторii людства.

Хай там як, неандертальцi (та iншi види людей) е однiею з великих iсторичних загадок, що починаеться зi слова «якби». Тiльки уявiть, що могло б статися, якби неандертальцi чи денисiвцi вижили поруч iз Homo sapiens. Якi форми культури, суспiльства та полiтичноi структури могли б виникнути у свiтi, де спiвiснували б кiлька рiзних видiв людей? Як, наприклад, розвивалися б релiгiйнi вiрування? Чи йшлося б у книзi Вихiд, що вiд Адама та Єви походять неандертальцi, чи помер би Ісус за грiхи денисiвцiв i чи резервував би Коран мiсця в раю для всiх праведних людей, хоч би якого виду вони були? Чи могли б неандертальцi служити в римських легiонах чи в роздутiй бюрократii iмперського Китаю? Чи могла б американська Декларацiя незалежностi мiстити самоочевидну iстину про те, що всi члени роду Homo створенi рiвними? Чи мiг би Карл Маркс закликати до еднання пролетарiв усiх видiв?

За минулi 10 тисяч рокiв Homo sapiens настiльки звикли, що вони е единим видом людей на землi, що сьогоднi нам важко навiть осягнути будь-яку iншу можливiсть. Вiдсутнiсть братiв i сестер уможливили наше уявлення про себе як про вiнець творiння, який вiд решти тваринного царства вiддiляе прiрва. Коли ж Чарльз Дарвiн вказав на те, що Homo sapiens е лише iншим видом тварин, люди обурилися. Навiть сьогоднi багато хто вiдмовляеться в це вiрити. Якби неандертальцi вижили, чи вважали б ми себе особливими створiннями? Можливо, саме тому нашi предки й винищили неандертальцiв. Адже вони були надто схожими на нас, щоб iх iгнорувати, але надто iншими, щоб iх терпiти.

Виннi розумнi чи нi, корiнне населення вимерло не ранiше, нiж вони прибули на нове мiсце проживання. Рештки Homo soloensis нараховують близько 50 тисяч рокiв. Homo denisova зникли невдовзi пiсля того. Неандертальцi пiшли в нiкуди приблизно 30 тисяч рокiв тому. Останнi карликовi люди щезли з острову Флорес десь 12 тисяч рокiв тому. Всi вони залишили по собi кiлька кiсток, кам’янi iнструменти, парочку генiв у нашiй ДНК та безлiч запитань без вiдповiдей. А також вони залишили по собi нас, Homo sapiens, останнiй вид людей на планетi.

У чому ж таемниця успiху розумних? Як нам вдалося так швидко заселити настiльки вiддаленi та рiзнi за екологiею мiсця проживання? Як ми виштовхали решту видiв людей з iсторii? Чому навiть мiцнi, мiзкуватi, холодостiйкi неандертальцi не змогли пережити нашого стрiмкого наступу? Дебати про це не вщухають i досi. Найiмовiрнiшою вiдповiддю е та сама рiч, яка уможливлюе цi дебати: Homo sapiens завоювали свiт передусiм завдяки унiкальнiй мовi.




2. Дерево знань



У попередньому роздiлi ми побачили, що, хоча розумнi населяли Схiдну Африку вже 150 тисяч рокiв тому, вони почали заселяти решту планети Земля, витiсняючи iншi види людей, лише близько 70 тисяч рокiв тому. В промiжнi ж тисячолiття, попри те що первiснi розумнi мали сучасний вигляд, а iхнi мiзки були завбiльшки з нашi, вони не користувалися жодною значною перевагою над iншими видами людей, не виробляли надто складних iнструментiв та не мали якихось iнших досягнень.

Фактично у першiй вiдомiй сутичцi мiж розумними та неандертальцями перемогли неандертальцi. Близько 100 тисяч рокiв тому кiлька груп розумних мiгрували на пiвнiч до Леванту, що був територiею неандертальцiв, але не змогли там закрiпитися. Можливо, це сталося через недоброзичливих аборигенiв, суворий клiмат або незвичних мiсцевих паразитiв. Хай там як, розумнi врештi-решт вiдступили, залишивши господарями Близького Сходу неандертальцiв.

Такий короткий перелiк досягнень викликав серед учених чимало спекуляцiй щодо того, що внутрiшня структура мiзкiв первiсних розумних вiдрiзнялася вiд нашоi. Вони мали такий вигляд, як ми, але iхнi когнiтивнi здiбностi – до навчання, запам’ятовування, спiлкування – були значно обмеженiшими. Учити давнього розумного англiйськоi мови, переконувати його в iстинностi християнських догм чи пояснювати йому теорiю еволюцii було б, певно, марно. І навпаки, нам було б дуже складно вивчити його мову та зрозумiти його спосiб мислення.

Але потiм, приблизно 70 тисяч рокiв тому, Homo sapiens почали робити особливi речi. На той час групи розумних удруге залишили Африку. Цього разу вони витiснили неандертальцiв та всi iншi види людей не лише з Близького Сходу, а й узагалi з лиця землi. Протягом напрочуд короткого перiоду розумнi досягли Європи та Схiдноi Азii. Близько 45 тисяч рокiв тому вони якимось чином перетнули вiдкрите море та висадилися в Австралii – на континентi, де ранiше не ступала нога людини. Приблизно 70–30 тисяч рокiв тому було винайдено човни, олiйнi лампи, луки та стрiли, а також шевськi голки (для шиття теплого одягу). Цим часом датуються першi предмети, якi можна впевнено назвати витворами мистецтва та коштовностями, як i першi беззаперечнi ознаки iснування релiгii, комерцii та подiлу на соцiальнi прошарки.

Бiльшiсть дослiдникiв вважають, що цi безпрецедентнi досягнення стали наслiдком революцii когнiтивних здiбностей розумних. Вони стоять на тому, що люди, якi довели неандертальцiв до вимирання, заселили Австралiю та вирiзьбили штадельського людинолева, були такими ж iнтелектуальними, творчими та чутливими, як i ми. Якби ми випадково зустрiлися з митцями печери Штадель, то могли б вивчити iхню мову, а вони – нашу. Ми були б в змозi пояснити iм усе, що знаемо, – вiд пригод Алiси в Краiнi Чудес до парадоксiв квантовоi фiзики, а вони могли б навчити нас свiтогляду своiх сучасникiв.

Поява нових способiв мислення та спiлкування 70–30 тисяч рокiв тому – це справжня Когнiтивна революцiя. Що ii спричинило? Достеменно невiдомо. Вважають, що випадковi генетичнi мутацii докорiнно змiнили внутрiшню будову мiзкiв розумних, змiнивши iх мислення та тип мови. Цi мутацii цiлком можна назвати Деревом знань. Чому в ДНК розумних вони вiдбулися скорiше, нiж у неандертальцiв? Наскiльки ми можемо сказати, то була випадковiсть. Але важливiше зрозумiти не причини мутацiй Дерева знань, а iхнi наслiдки. Що такого особливого було в новiй мовi розумних, що це дозволило нам пiдкорити свiт?[2 - Тут i далi пiд мовою розумних я маю на увазi не конкретний дiалект, а базовi лiнгвiстичнi здiбностi нашого виду. Англiйська, хiндi, китайська – усе це варiанти мови розумних. Безумовно, навiть за часiв Когнiтивноi революцii рiзнi групи розумних мали рiзнi дiалекти.]

Адже це не була перша мова у свiтi. Кожна тварина мае той чи iнший рiзновид мови. Навiть комахи, такi як бджоли та мурахи, умiють спiлкуватися доволi складним чином, повiдомляючи одне одному про мiсцезнаходження iжi. Це також не була перша голосова мова. Багато тварин, у тому числi всi види приматiв i мавп, мають голосову мову. Наприклад, зеленi мавпи спiлкуються рiзноманiтними вигуками. Зоологи iдентифiкували один такий вигук, що означае: «Обережно! Орел!» Дещо iнший вигук попереджае: «Обережно! Лев!» Коли дослiдники ввiмкнули запис першого вигуку групi мавп, тi облишили свое заняття i нажахано витрiщилися вгору. Коли ж та сама група почула запис другого вигуку, попередження про лева, мавпи мерщiй видряпалися на дерево. Хоча розумнi можуть видавати значно рiзноманiтнiшi звуки, нiж зеленi мавпи, такi самi разючi здiбностi мають кити та слони. Папуга взагалi може повторити будь-що сказане Альбертом Ейнштейном, як i вiдтворити звук дзвiнка телефону, ляскання дверима та виття сирен. Хоч би яку перевагу над папугою мав Ейнштейн, це точно був не голос. Тож що такого особливого в нашiй мовi?

Найпростiша вiдповiдь: наша мова е напрочуд гнучкою. Ми можемо зв’язати обмежену кiлькiсть звукiв та знакiв у необмежену кiлькiсть речень, кожне з окремим значенням. Таким чином ми сприймаемо, накопичуемо та повiдомляемо величезнi обсяги iнформацii про довкiлля. Зелена мавпочка може крикнути своiм подружкам: «Обережно! Лев!» А сучасна людина може розповiсти своiм друзям, що вранцi бiля рiчкового закруту вона бачила лева, який переслiдував стадо бiзонiв. Далi вона може описати точне мiсце, а також рiзнi шляхи, що туди ведуть. Отримавши цю iнформацiю, члени ii групи здатнi спiльно обмiркувати, чи варто iм пiти до рiчки, щоби прогнати лева та вполювати бiзона самим.

Друга теорiя погоджуеться з тим, що наша унiкальна мова еволюцiонувала як засiб обмiну iнформацiею про свiт. Але найважливiша iнформацiя, якою потрiбно було обмiнюватися, стосувалася саме людей, а не левiв i бiзонiв. Наша мова еволюцiонувала для обмiну плiтками. Адже Homo sapiens е переважно соцiальною твариною. Соцiальна взаемодiя – ключ до нашого виживання та вiдтворення. Окремим чоловiкам та жiнкам замало знати мiсцезнаходження левiв i бiзонiв. Їм значно важливiше знати, хто в iхнiй групi кого ненавидить, хто з ким спить, хто чесний, а хто шахрай.






4. Вирiзьблена зi слоновоi кiстки фiгурка «людинолева» (або «людинолевицi») з печери Штадель у Нiмеччинi (32 тисячi рокiв тому). Тiло – людське, а голова – левова. Один з перших беззаперечних доказiв iснування мистецтва та, мабуть, релiгii, а також здатностi людськоi свiдомостi уявляти речi, яких насправдi не iснуе



Обсяг iнформацii, яку треба отримувати та зберiгати в пам’ятi з метою вiдстеження мiнливих взаемовiдносин кiлькох десяткiв осiб, надзвичайно великий. (Наприклад, в групi з п’ятдесяти осiб нараховуеться 1225 мiжособистiсних стосункiв та незчисленна кiлькiсть складнiших соцiальних комбiнацiй.) Усi примати дуже зацiкавленi в такiй соцiальнiй iнформацii, але мають проблему з ефективним плiткуванням. Неандертальцям та первiсним Homo sapiens теж, певно, було складно перемовлятися за спинами одне в одного. Цю здатнiсть часто обмовляють, але, по сутi, вона е необхiдною для спiвпрацi у великих групах. Новi ж лiнгвiстичнi навички, яких сучаснi розумнi набули близько 70 тисячолiть тому, дозволили iм плiткувати годинами без перерви. Поява достовiрноi iнформацii про те, кому можна довiряти, уможливила суттеве розширення невеличких груп, причому розумнi змогли розвивати тiснiшi та складнiшi типи спiвпрацi.[3 - Robin Dunbar, Grooming, Gossip and Evolution of Language (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1998).]

Теорiя плiток може здаватися жартом, але ii пiдтверджують численнi дослiдження. Навiть сьогоднi переважна бiльшiсть людського спiлкування – чи то електронна пошта, телефоннi дзвiнки або газетнi шпальти – е плiтками. Вони надходять до нас так природно, неначе наша мова еволюцiонувала саме з цiею метою. Чи ви думаете, що професори iсторii теревенять про причини Першоi свiтовоi вiйни, коли зустрiчаються за обiдом, або фiзики-ядерники обговорюють кварки на перервах на каву пiд час наукових конференцiй,? Інодi, звiсно, так. Але значно частiше вони плiткують про професорку, яка заскочила чоловiка на подружнiй зрадi, або сварку мiж завiдувачем кафедри та деканом, або чутку про те, що iхнiй колега за грантовi кошти придбав собi «лексус». Плiтки зазвичай зосередженi навколо певних поганих вчинкiв. А поширенням iх залюбки займаеться так звана «четверта влада» – журналiсти, якi iнформують суспiльство про подiбнi вчинки i таким чином захищають його вiд шахраiв та нахлiбникiв.

Найiмовiрнiше, що правдивими е обидвi теорii: i плiток, i розповiдей про лева бiля рiчки. Проте дiйсно унiкальною рисою нашоi мови е не ii здатнiсть передавати iнформацiю про людей i левiв. Скорiше, це здатнiсть передавати iнформацiю про речi, яких взагалi не iснуе. Наскiльки вiдомо, лише розумнi можуть говорити про цiлу низку речей, яких вони нiколи не бачили, не торкалися й навiть не нюхали.

Легенди, мiфи, боги та релiгii вперше з’явилися якраз пiд час Когнiтивноi революцii. Ранiше багато видiв тварин та людей могли вигукнути: «Обережно! Лев!» Але завдяки Когнiтивнiй революцii Homo sapiens набули здатностi сказати: «Лев е духом-охоронцем нашого племенi». Ця здатнiсть говорити про фантастичнi речi i е унiкальною рисою мови розумних.

Доволi легко погодитися, що лише Homo sapiens спроможнi говорити про речi, яких насправдi не iснуе, а також можуть повiрити у шiсть неможливих речей ще до снiданку. Мавпу ж ви нiколи не переконаете вiддати вам банан, обiцяючи iй незчисленнi банани пiсля смертi у мавпячому раю. Але чому це важливо? Зрештою, фантазii можуть бути небезпечно оманливими або вiдволiкаючими. Може здатися, що люди, якi йдуть до лiсу шукати фей та единорогiв, мають менше шансiв вижити, нiж тi, що йдуть шукати гриби та оленiв. А якщо годинами молитися неiснуючим духам-охоронцям, чи не е це гаянням дорогоцiнного часу, який краще витратити на пошуки iжi, боротьбу з конкурентами та статевi стосунки?

Однак фантазii дозволили нам не просто уявляти якiсь речi, але робити це колективно. Ми навчилися складати загальновiдомi мiфи, такi як бiблiйна iсторiя створення свiту, мiфи австралiйських аборигенiв про Час Сновидiнь та нацiоналiстичнi мiфи сучасних держав. Такi мiфи дали розумним безпрецедентну здатнiсть гнучко спiвпрацювати у великих групах. Мурахи та бджоли також спроможнi працювати разом, але негнучко та лише з близькими родичами. Вовки та шимпанзе спiвпрацюють мiж собою гнучкiше, нiж мурахи, але тiльки з невеликою кiлькiстю iнших особин, яких знають безпосередньо. Розумнi ж спiвпрацюють дуже гнучко з незчисленною кiлькiстю чужих людей. Ось чому розумнi правлять свiтом, тодi як мурахи iдять нашi рештки, а шимпанзе сидять у клiтках у зоопарках та дослiдних лабораторiях.




Легенда «Пежо»


Нашi кузени шимпанзе зазвичай живуть невеликими групами по декiлька десяткiв особин. Вони формують тiснi дружнi стосунки, разом полюють та плiч-о-плiч б’ються проти бабуiнiв, гепардiв та ворожих шимпанзе. Їхня соцiальна структура тяжiе до iерархiчноi. Домiнантний член групи, яким майже завжди е самець, називаеться термiном «альфа-самець», або вожак. Іншi самцi та самицi демонструють йому свою покору поклонами та рохканням, що не надто вiдрiзняеться вiд проявiв догiдливостi пiдданцiв перед королем у людей. Альфа-самець прагне пiдтримувати в межах своеi групи соцiальну гармонiю. Коли два члени б’ються, вiн втручаеться та припиняе насильство. Якщо вiн не надто великодушний, то може монополiзувати найсмачнiшу iжу та не давати самцям нижчого рангу спаровуватись iз самицями.

Коли два самцi змагаються за мiсце вожака, вони зазвичай вдаються до формування широкоi коалiцii прихильникiв, причому як серед самцiв, так i самиць. Зв’язки мiж членами коалiцii базуються на близькому щоденному контактi – обiймах, доторках, поцiлунках, обшукуваннi та взаемних послугах. Точно як полiтики пiд час виборчоi кампанii потискають руки та цiлують дiтей, так i кандидати на головну посаду в групi шимпанзе витрачають чимало часу на обiйми, поплескування по спинi та поцiлунки дитинчат. Вожак зазвичай посiдае свое мiсце не тому, що фiзично дужчий, а тому, що вiн очолюе велику та сталу коалiцiю. Цi коалiцii вiдiграють центральну роль не лише пiд час вiдкритоi боротьби за мiсце альфа-самця, але й у майже всiх повсякденних справах. Члени коалiцii проводять разом бiльше часу, дiляться iжею та допомагають одне одному в скрутi.

Розмiр групи, яку можна сформувати та пiдтримувати в такий спосiб, е обмеженим. Для ефективного функцiонування всi члени групи мають близько знати один одного. Двое шимпанзе, якi нiколи не зустрiчалися, нiколи не билися й нiколи не займалися взаемним обшукуванням, не знатимуть, чи можуть вони довiряти один одному, чи варто допомагати, а також хто з них вище за рангом. За природних умов, типова зграя шимпанзе нараховуе приблизно вiд двадцяти до п’ятдесяти особин. Тiльки-но кiлькiсть шимпанзе в групi збiльшуеться, суспiльний лад дестабiлiзуеться, врештi-решт призводячи до розколу та формування частиною тварин новоi групи. Лише зрiдка зоологи спостерiгали групи, де було бiльше ста особин. Окремi групи нечасто спiвпрацюють, зазвичай конкуруючи за територiю та iжу. Дослiдники зiбрали данi про численнi сутички мiж групами та навiть один випадок «геноциду», в якому одна зграя систематично знищувала членiв сусiдньоi.[4 - Frans de Waal, Chimpanzee Politics: Power and Sex among Apes (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2000); Frans de Waal, Our Inner Ape: A Leading Primatologist Explains Why We Are Who We Are (New York: Riverhead Books, 2005); Michael L. Wilson and Richard W. Wrangham: ‘Intergroup Relations in Chimpanzees’, Annual Review of Anthropology 32 (2003), 363 – 92; M. McFarland Symington: ‘Fission-Fusion Social Organisation in Ateles and Pan’, International Journal of Primatology, 11:1 (1990), 49; Colin A. Chapman and Lauren J. Chapman: ‘Determinants of Groups Size in Primates: The Importance of Travel Costs, у збiрцi On the Move: How and Why Animals Travel in Groups, ed. Sue Boinsky and Paul A. Garber (Chicago: University of Chicago Press, 2000), 26.]

Схожi схеми, мабуть, переважали i в соцiальному життi раннiх людей, зокрема первiсних Homo sapiens. Як i шимпанзе, люди мають соцiальнi iнстинкти, якi дозволяли нашим предкам формувати дружнi вiдносини та iерархii, а також полювати або битися разом. Проте, подiбно до соцiальних iнстинктiв шимпанзе, вони спрацьовували лише в невеликих групах iз тiсними стосунками. Коли група занадто збiльшувалася, ii соцiальний лад дестабiлiзувався i вона розпадалася. Навiть якщо багата на iжу долина могла прогодувати 500 первiсних розумних, ужитися разом такiй кiлькостi чужих людей було неможливо. Як би вони домовилися про те, хто мае бути лiдером, кому де полювати або кому з ким спаровуватись?

Одразу пiсля Когнiтивноi революцii плiтки допомогли Homo sapiens сформувати бiльшi та сталiшi групи. Але навiть плiтки мають своi межi. Соцiологiчне дослiдження засвiдчило, що максимальний «природний» розмiр групи, пов’язаноi плiтками, становить приблизно 150 осiб. Бiльшiсть людей не здатнi анi близько знати, анi ефективно плiткувати про понад 150 людських iстот.

Навiть сьогоднi критичний порiг розмiру людських органiзацiй коливаеться на рiвнi цього магiчного числа. Нижче нього громади, пiдприемства, соцiальнi мережi та вiйськовi спiлки грунтуються переважно на близькому знайомствi та поширеннi чуток. Для пiдтримання ладу зайвими е офiцiйнi звання, титули та закони.[5 - Dunbar, Grooming, Gossip and Evolution of Language, 69–79; Leslie C. Aiello and R. I. M. Dunbar: ‘Neocortex Size, Group Size and Evolution of Language’, Current Anthropology 34:2 (1993), 189. Критику цього пiдходу див. у статтях: Christopher McCarthy et al.: ‘Comparing Two Methods for Estimating Network Size’, Human Organisation 60:1 (2001), 32; R. A. Hill and R. I. M. Dunbar: ‘Social Network Size in Humans, Human Nature 14:1 (2003), 65.] Взвод iз тридцяти солдатiв або навiть рота зi ста солдатiв може добре функцiонувати на основi самих лише тiсних стосункiв, з мiнiмумом формальноi дисциплiни. Сержант, якого поважають, може бути «душею компанii» та керувати навiть офiцерами. Невеличке родинне пiдприемство може нормально виживати та процвiтати без ради директорiв, генерального директора або спецiально найнятого бухгалтера.

Але, щойно подолано порiг у 150 осiб, усе змiнюеться. Неможливо керувати пiдроздiлом iз тисячi солдатiв у той самий спосiб, що i взводом. Розростаючись та наймаючи додатковий персонал, успiшнi родиннi пiдприемства зазвичай зазнають кризи. І якщо вони не перебудовуються, то банкрутують.

Як же Homo sapiens вдалося перетнути цей критичний порiг, заснувавши в подальшому мiста, населенi десятками тисяч мешканцiв, та iмперii, що правили сотнями мiльйонiв? Вiдповiдь, певно, полягае в появi фантазii. Адже велика кiлькiсть чужих людей може успiшно спiвпрацювати, якщо вiрить у спiльнi мiфи.

Будь-яка масштабна спiвпраця людей – чи то сучасна держава, середньовiчна церква, давне мiсто або первiсне плем’я – проростае зi спiльних мiфiв, що iснують лише в колективнiй уявi людей. Церкви проростають зi спiльних релiгiйних мiфiв. Двое католикiв, якi ранiше нiколи не зустрiчалися, можуть разом пiти у Хрестовий похiд або пожертвувати кошти на будiвництво лiкарнi. Адже обое вiрять, що Бог воплотився з Дiви Марii та дозволив розiп’яти себе, щоби спокутувати нашi грiхи. Держави проростають зi спiльних нацiональних мiфiв. Двое сербiв, якi нiколи ранiше не зустрiчалися, можуть ризикнути своiми життями заради порятунку один одного, тому що обое вiрять в iснування сербськоi нацii, сербськоi землi та сербського прапора. Судовi системи проростають зi спiльних юридичних мiфiв. Двое адвокатiв, якi нiколи ранiше не зустрiчалися, проте можуть об’еднати зусилля задля захисту сторонньоi людини, тому що обое вiрять в iснування законiв, правосуддя, прав людини – та грошей, сплачених у виглядi гонорарiв за iхню працю.

Однак жодноi з цих речей не iснуе за межами iсторiй, якi люди вигадують та розповiдають один одному. Жодних богiв у всесвiтi, нацiй, грошей, прав людини, законiв та правосуддя не iснуе за межами спiльноi уяви людських iстот.

Люди легко сприймають те, що iхнi первiснi предки змiцнювали свiй соцiальний лад вiрою в привидiв та духiв, а також танком у повню навколо великого багаття. Але багато хто нiяк не збагне, що нашi сучаснi iнституцii функцiонують на тих же засадах. Примiром, у свiтi бiзнескорпорацiй бiзнесмени та юристи, фактично, е могутнiми чаклунами. Принципова рiзниця мiж ними та племiнними шаманами полягае лише в тому, що сучаснi юристи розповiдають вигадливiшi байки. Чудовий зразок цього дае нам легенда «Пежо».






5. Лев компанii «Пежо»



На багатьох легкових машинах, вантажiвках та мотоциклах вiд Парижа до Сиднея сьогоднi можна побачити зображення, що скидаеться на людинолева з печери Штадель. Це – емблема, що прикрашае транспортнi засоби, виготовленi фiрмою «Пежо», одним iз найстарiших та найбiльших автовиробникiв у Європi. Колись ця компанiя почала свою iсторiю як невеликий родинний бiзнес у мiстечку Валантiне, лише за 300 кiлометрiв вiд печери Штадель. Нинi ж вона забезпечуе роботою близько 200 тисяч людей по всьому свiтi, бiльшiсть iз яких незнайомi. Цi незнайомцi спiвпрацюють настiльки ефективно, що в 2008 роцi «Пежо» виробила понад 1,5 мiльйона автiвок, отримавши прибуток близько 55 мiльярдiв евро.

У якому розумiннi ми можемо сказати, що «Пежо СА» (офiцiйна назва компанii) iснуе? Є багато транспортних засобiв «Пежо», але вони вочевидь не е компанiею. Навiть якби всi вироби «Пежо СА» у свiтi одночасно забракували, зняли з виробництва та продали на брухт, вона нiкуди б не подiлася. Вона би продовжила виробляти новi машини та видавати свiй щорiчний звiт. Компанiя володiе заводами, устаткуванням та автосалонами, дае роботу механiкам, бухгалтерам та секретарям, але все це разом не робить «Пежо» тим, чим вона е. У разi катастрофи можуть загинути всi працiвники «Пежо» та будуть знищенi всi ii цехи та офiси, але навiть тодi компанiя зможе позичити грошi, найняти нових працiвникiв, побудувати новi заводи та придбати нове устаткування. «Пежо» мае менеджерiв та акцiонерiв, але нiхто з них теж не робить ii компанiею. Можна звiльнити всiх менеджерiв та продати всi акцii, але компанiя, як така, залишиться неушкодженою.

Це не означае, що «Пежо СА» е абсолютно невразливою чи безсмертною. Якби якийсь суддя постановив розпуск цiеi компанii, ii заводи залишились би стояти, а ii робiтники, бухгалтери, менеджери та акцiонери жили б i далi – але «Пежо СА» бiльше б не було. Коротше кажучи, здаеться, що «Пежо СА» не мае потреби у зв’язку з фiзичним свiтом. Чи iснуе ж вона насправдi?

Компанiя «Пежо» е витвором нашоi колективноi уяви. Юристи називають це «юридичною фiкцiею». На неi не можна показати пальцем; вона не е фiзичним об’ектом. А проте вона iснуе як юридична особа. Точно як ви або я, вона пов’язана законами краiни, в якiй працюе. Вона може мати банкiвськi рахунки та свою власнiсть. Вона сплачуе податки, проти неi можна подати позов та навiть почати справу, не зачiпаючи будь-кого з людей, якi нею володiють або на неi працюють.

Компанiя «Пежо» належить до особливого жанру юридичноi фiкцii пiд назвою «товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю». Ідея створення таких компанiй е одним iз найгенiальнiших винаходiв людства. Homo sapiens жили без них бозна-скiльки тисячолiть. Протягом бiльшоi частини вiдомоi нам iсторii власнiстю могли володiти лише люди з плотi та кровi, той вид, що стояв на двох ногах та мав великi мiзки. Якби у Францii ХІІІ столiття якийсь Жан вiдкрив майстерню з виготовлення карет, пiдприемством був би вiн сам. Якби зроблена ним карета зламалася протягом тижня пiсля придбання, розгнiваний покупець мiг би поскаржитися на Жана особисто. Якби цей Жан позичив на вiдкриття своеi майстернi тисячу золотих монет, а бiзнес прогорiв, вiн був би зобов’язаний повернути борг, продавши свою приватну власнiсть – будинок, корову, землю. Можливо, йому навiть довелося б продати в рабство своiх дiтей. Якби ж вiн не змiг погасити борг, його могли б кинути до в’язницi органи державноi влади або зробити рабом його кредитори. Вiн особисто нiс повну вiдповiдальнiсть, без жодних обмежень, за всi зобов’язання, взятi його майстернею.

Якби ви жили в той час, то, мабуть, подумали двiчi, перш нiж вiдкривати власний бiзнес. Безумовно, така юридична ситуацiя аж нiяк не заохочувала пiдприемництво. Люди боялися починати новий бiзнес та брати на себе економiчнi ризики. Їм навряд чи здавалося вартим випробувати удачу, яка могла обернутися для iхнiх родин голодною смертю.

Ось чому люди почали колективно уявляти iснування товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю. Такi компанii були юридично незалежними вiд людей, якi iх заснували, або вклали в них грошi, або керували ними. За останнi кiлька столiть такi компанii стали основним гравцями на економiчнiй аренi, i ми настiльки до них звикли, що забули про те, що вони iснують лише в нашiй уявi. У США товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю називають технiчним термiном «корпорацiя», у чому простежуеться певна iронiя, бо цей термiн походить вiд латинського слова corpus, що означае «тiло», а якраз тiла цi корпорацii не мають. Попри вiдсутнiсть у них справжнiх тiл, американська система права ставиться до корпорацiй як до юридичних осiб, неначе вони е людськими iстотами з плотi та кровi.

Саме так робила i французька система права в далекому 1896 роцi, коли пан Арман Пежо, який успадкував вiд своiх батькiв металообробну майстерню, що виробляла ресори, пилки та велосипеди, вирiшив податися в автомобiльний бiзнес. Для цього вiн заснував товариство з обмеженою вiдповiдальнiстю. Вiн назвав компанiю на свою честь, але вона вiд нього не залежала. Якби одна з машин зламалася, покупець мiг би подати до суду на «Пежо», але не на пана Армана Пежо. Якби компанiя позичила мiльйони франкiв, а потiм збанкрутувала, Арман Пежо не був би винен своiм кредиторам жодного франка. Адже позика давалася «Пежо», компанii, а не Армановi Пежо, Homo sapiens. Арман Пежо помер у 1915 роцi. Компанiя ж «Пежо» досi жива та багата.

Яким же чином Арман Пежо, людина, створив «Пежо», компанiю? Майже тим самим, яким священики та чаклуни створювали богiв та демонiв протягом усiеi iсторii, як i тисячi кюре досi створюють тiло Христове щонедiлi у французьких храмах. Завдяки iсторiям та переконанням людей у них вiрити. У випадку французьких кюре ключовою е iсторiя про життя та смерть Ісуса Христа, яку розповiдае Католицька церква. Вiдповiдно до неi, якщо католицький священик, вдягнений у священне вбрання, урочисто промовив слушнi слова в слушний момент, звичайнi хлiб та вино перетворюються на Божу плоть та кров. Священик вигукнув: «Hoc est corpus meum!» (що латиною означае: «То е тiло мое»), i фокус-покус – хлiб перетворюеться на плоть Христову. Бачачи, як священик ретельно та старанно дотримуеться всiх процедур, мiльйони благочестивих французьких католикiв поводяться так, неначе в освяченому хлiбi та винi дiйсно iснуе Бог.

У випадку компанii «Пежо СА» ключовою iсторiею було французьке законодавство, ухвалене французьким парламентом. На думку французьких законодавцiв, якщо сертифiкований адвокат дотримався всiх належних правил та ритуалiв, написав всi необхiднi юридичнi формули на гарно прикрашеному аркушi паперу та поставив у нижнiй частинi документу свiй вишуканий пiдпис, тодi фокус-покус – рееструеться нова компанiя. Коли в 1896 роцi Арман Пежо вирiшив створити свою компанiю, вiн заплатив адвокатовi за проходження всiх цих сакральних процедур. Щойно адвокат виконав усi належнi ритуали та виголосив усi необхiднi формули, мiльйони чесних французьких громадян почали поводитись так, неначе компанiя «Пежо» справдi iснуе.

Розповiдати ефективнi фантазii нелегко. Складнiсть полягае не у власне розповiданнi байки, а в тому, щоб переконати в неi повiрити. Бiльша частина свiтовоi iсторii обертаеться саме навколо цього питання: як переконати мiльйони людей повiрити в конкретнi розповiдi про богiв, нацii або товариства з обмеженою вiдповiдальнiстю? А проте коли це вдаеться, величезна влада дозволяе мiльйонам чужих людей спiвпрацювати та рухатися до спiльноi мети. Спробуйте лишень уявити, як складно було б створити держави, церкви або систему права, якби ми могли говорити тiльки про речi, що насправдi iснують, такi як рiчки, дерева та леви.

За багато рокiв люди сплели надзвичайно складну мережу iсторiй. Усерединi неi товариства, на кшталт «Пежо», не лише iснують, а й набирають величезну владу. Речi, якi люди створюють завдяки цiй мережi iсторiй, вiдомi в академiчних колах як «фiкцii», «соцiальнi конструкцii» або «уявнi реальностi». Уявна реальнiсть не е брехнею. Я брешу, коли кажу, що бiля рiчки ходить лев, точно знаючи, що його там немае. До речi, у брехнi немае чогось винятково людського. Зеленi мавпи та шимпанзе також можуть брехати. Наприклад, вченi помiтили, як зелена мавпа крикнула: «Обережно! Лев!», коли жодного лева поблизу не було. Ця тривога допомогла iй налякати iншу мавпу, яка тiльки-но знайшла банан, але кинула його, залишивши брехуху саму насолоджуватися вкраденим призом.

На вiдмiну вiд брехнi, уявна реальнiсть е чимось, у що всi вiрять, i поки ця загальна вiра зберiгаеться, уявна реальнiсть впливае на свiт. Невiдомий скульптор з печери Штадель, можливо, щиро вiрив в iснування духа-охоронця людинолева. Деякi чаклуни е шарлатанами, але бiльшiсть щиро вiрять в iснування богiв та демонiв. Бiльшiсть мiльйонерiв щиро вiрять в iснування грошей та товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю. Бiльшiсть правозахисникiв щиро вiрять в iснування прав людини. Нiхто не брехав i тодi, коли в 2011 роцi ООН вимагала вiд лiвiйського уряду поважати права людини стосовно його громадян, навiть попри те, що ООН, Лiвiя та права людини е лише витворами нашоi багатоi уяви.

Отже, пiсля Когнiтивноi революцii розумнi почали жити в подвiйнiй реальностi. З одного боку, була об’ективна реальнiсть рiчок, дерев та левiв, а з iншого – уявна реальнiсть богiв, нацiй та корпорацiй. З часом уявна реальнiсть набула потужностi, причому настiльки, що сьогоднi виживання реальних рiчок, дерев та левiв залежить вiд ласки уявних реальностей, таких як боги, нацii та корпорацii.




В обхiд геному


Здатнiсть створювати уявну реальнiсть зi слiв дала можливiсть ефективно спiвпрацювати великiй кiлькостi чужих один одному людей. Але вона також зробила дещо бiльше. Оскiльки масштабна спiвпраця людей базуеться на мiфах, спосiб спiвпрацi можна мiняти шляхом змiни мiфiв – розповiдаючи iншi iсторii. За правильних обставин мiфи можна мiняти дуже швидко. У 1789 роцi французький народ ледь не за одну нiч переключився вiд вiри в мiф про дану богом королiвську владу до вiри в мiф про народовладдя. Вiдповiдно, одразу пiсля Когнiтивноi революцii Homo sapiens змогли швидко переглянути свою поведiнку згiдно зi змiною iхнiх потреб. Це вiдкрило смугу обгону культурноi еволюцii, в обхiд дорожнiх заторiв генетичноi еволюцii. Рухаючись цiею смугою, Homo sapiens невдовзi значно перевищили решту видiв людей та тварин у своiй здатностi до спiвпрацi.

Поведiнка iнших соцiальних тварин великою мiрою залежать вiд iхнiх генiв. Проте ДНК не е диктатором. На поведiнку тварин впливають також чинники довкiлля та iндивiдуальнi особливостi. Однак у певному середовищi тварини одного виду мають тенденцiю поводитись однаковим чином. Загалом, суттевi змiни соцiальноi поведiнки не можуть вiдбуватися без генетичних мутацiй. Наприклад, звичайнi шимпанзе мають генетичну схильнiсть жити iерархiчними групами, очолюваними альфа-самцем. Близько спорiднений з шимпанзе вид бонобо зазвичай живе рiвноправнiшими групами, де домiнують альянси самиць. Самицi шимпанзе не здатнi засвоiти урок своiх родичiв бонобо та влаштувати фемiнiстичну революцiю. Самцi ж шимпанзе не здатнi зiбрати конституцiйну асамблею, щоб скасувати посаду вожака та проголосити, що вiднинi з усiма шимпанзе слiд поводитись як з рiвними. Такi рiзкi змiни поведiнки уможливила б лише змiна складу ДНК.

З аналогiчних причин первiснi люди не iнiцiювали жодних революцiй. Наскiльки можна сказати, змiни соцiального ладу, винайдення нових технологiй та заселення чужих територiй стало наслiдком скорiше генетичних мутацiй та впливу довкiлля, а не культурних iнiцiатив. Ось чому, щоб зробити цi кроки, людям знадобилися сотнi тисяч рокiв. Два мiльйони рокiв тому генетичнi мутацii спричинили появу нового виду людей пiд назвою Homo erectus (людина прямоходяча). Цей процес супроводжувався розвитком нових технологiй кам’яних iнструментiв, якi сьогоднi вважаються характерною ознакою цього виду. Але, оскiльки Homo erectus не зазнали подальших генетичних змiн, iхнi кам’янi iнструменти залишались майже без змiн близько 2 мiльйонiв рокiв!

Натомiсть одразу пiсля Когнiтивноi революцii розумнi стрiмко змiнили свою поведiнку, передавши цю нову поведiнку майбутнiм поколiнням без жодноi потреби змiн генетики або довкiлля. Показовим прикладом е неодноразова поява в iсторii бездiтних елiт, таких як католицьке духовенство, ордени буддистських монахiв та бюрократiя китайських евнухiв. Існування таких елiт суперечить бiльшостi фундаментальних принципiв природного добору, оскiльки цi домiнантнi члени суспiльства добровiльно вiдмовляються вiд розмноження. Тодi як вожак шимпанзе використовуе свою силу, щоби спаровуватись з якомога бiльшою кiлькiстю самиць (та вiдповiдно стати батьком великоi частки молодих членiв своеi зграi), лiдер католикiв повнiстю утримуеться вiд статевих вiдносин та народження дiтей. Це утримання не е наслiдком унiкальних умов iснування, таких як нестача iжi або потенцiйних партнерiв. Не е воно наслiдком i якоiсь особливоi генетичноi мутацii. Католицька церква прожила багато столiть за рахунок передання не «гена целiбату» вiд одного папи до iншого, а iсторiй Нового Заповiту та католицького канонiчного права.






6. Лiдер католикiв утримуеться вiд статевих стосункiв та народження дiтей навiть за вiдсутностi генетичних або екологiчних причин, якi б змушували його це робити



Іншими словами, хоча манера поведiнки первiсних людей не змiнювалася десятки тисяч рокiв, розумнi зумiли трансформувати своi соцiальнi структури, природу мiжособистiсних стосункiв, економiчноi дiяльностi та багато iнших напрямкiв поведiнки протягом лише кiлькох десятилiть. Уявiть собi мешканку Берлiна, яка народилась у 1900-му та дожила до поважного вiку ста рокiв. Дитинство ii минуло в Імперii Гогенцоллернiв за правлiння Вiльгельма II; дорослi роки – у Веймарськiй республiцi, нацистському Третьому рейху та комунiстичнiй НДР. Померла ж вона громадянкою демократичноi та возз’еднаноi Нiмеччини. Вона примудрилася стати частиною п’яти дуже рiзних соцiополiтичних систем, хоча ii ДНК залишилась незмiнною.

Це був ключ до успiху розумних. У бiйцi сам-на-сам неандерталець, певно, здолав би розумного. Але в конфлiктi сотень осiб у неандертальцiв не було жодного шансу. Адже неандертальцi могли обмiнюватись iнформацiею про мiсцезнаходження левiв, але, найiмовiрнiше, не вмiли розповiдати (та змiнювати) iсторii про духiв племенi. Без здатностi до створення фiкцii неандертальцi були не спроможнi ефективно спiвпрацювати у великiй кiлькостi, як i не могли пристосувати свою соцiальну поведiнку до швидкоi змiни викликiв.

Хоча ми не можемо проникнути до свiдомостi неандертальцiв, аби зрозумiти хiд iхнiх думок, ми маемо непрямий доказ обмеження iхнього пiзнання в порiвняннi з iхнiми розумними суперниками. Пiд час розкопок 30-тисячолiтнiх стоянок розумних у серцi Європи археологи подеколи знаходять мушлi з узбережжя Середземного моря та Атлантичного океану. Скидаеться на те, що цi мушлi потрапили вглиб континенту завдяки торгiвлi на далекi вiдстанi мiж рiзними групами розумних. Стоянки неандертальцiв жодних ознак такоi торгiвлi не демонструють. Кожна групу виготовляла власнi iнструменти i лише з мiсцевих матерiалiв.[6 - Yvette Taborin: ‘Shells of the French Aurignacian and Perigordian’, у збiрцi Before Lascaux: The Complete Record of the Early Upper Paleolithic, ed. Heidi Knecht, Anne Pike-Tay and Randall White (Boca Raton: CRC Press, 1993), 211 – 28.]

Ще один приклад походить з пiвденного узбережжя Тихого океану. Групи розумних, якi жили на островi Нова Ірландiя, на пiвнiч вiд Новоi Гвiнеi, використовували для виготовлення надмiцних гострих iнструментiв вулканiчне скло пiд назвою обсидiан. Проте Нова Ірландiя не мае природних покладiв обсидiану. Лабораторнi дослiдження виявили, що використовуваний ними обсидiан був iз покладiв на Новiй Британii, островi за 400 кiлометрiв звiдти. Деякi мешканцi цих островiв, мабуть, були досвiдченими мореплавцями, якi вели торгiвлю мiж островами на далекi вiдстанi.[7 - G. R. Summerhayes: ‘Application of PIXE-PIGME to Archaeological Analysis of Changing Patterns of Obsidian Use in West New Britain, Papua New Guinea’, у збiрцi Archaeological Obsidian Studies: Method and Theory, ed. Steven M. Shackley (New York: Plenum Press, 1998), 129 – 58.]

Торгiвля може здаватися дуже прагматичною дiяльнiстю, яка не потребуе жодноi фiктивноi основи. А проте торгiвлею не займаеться жодна тварина, крiм розумних, а всi торговельнi схеми розумних, про якi ми маемо детальнi свiдчення, базувалися на фiкцii. Торгiвлi не iснуе без довiри, але довiряти незнайомцям вкрай складно. Сьогоднi свiтова схема торгiвлi базуеться на нашiй вiрi в такi вигаданi реальностi, як долар, Федеральний резервний банк та тотемнi торговельнi марки корпорацiй. Коли двое чужих людей у племiнному суспiльствi хочуть торгувати мiж собою, вони часто встановлюють довiру, апелюючи до спiльного бога, мiфiчного предка або тотемноi тварини.

Якщо, вiрячи в такi фiкцii, первiснi розумнi торгували мушлями та обсидiаном, це пiдтверджуе, що вони могли також торгувати iнформацiею, таким чином створюючи значно щiльнiшу та ширшу мережу знань, нiж та, що слугувала неандертальцям та iншим прадавнiм людям.

Ще одну iлюстрацiю цих вiдмiнностей дають технiки полювання. Неандертальцi зазвичай полювали на самотi або невеликими групами. Розумнi ж натомiсть розробили технiки, що грунтувалися на спiвпрацi мiж багатьма десятками осiб, та, можливо, навiть мiж рiзними групами. Один з найефективнiших методiв полювання полягав у тому, щоб оточити стадо тварин, примiром диких коней, а потiм загнати iх до вузького яру, де було легко забити iх якомога бiльше. Якщо все йшло за планом, мисливцi могли здобути тонни м’яса, жиру та шкiр тварин за один день колективних зусиль i або спожити цi багатства пiд час величезного загального свята, або засушити, закоптити чи (в арктичних районах) заморозити iх на потiм. Археологи виявили стоянки, де щорiч у такий спосiб забивали цiлi стада, або навiть такi, де з метою створити штучнi пастки та забiйнi майданчики встановлювалися спецiальнi загорожi та завади.

Можна припустити, що неандертальцi не були в захватi вiд того, що iхнi традицiйнi мисливськi угiддя перетворюються на контрольованi розумними бiйнi. Проте, якби мiж двома видами спалахнуло насильство, неандертальцям було б непереливки, як i диким коням. П’ятдесят неандертальцiв, якi спiвпрацювали за традицiйними та незмiнними схемами, не могли змагатися з п’ятистами легко пристосовуваними та винахiдливими розумними. А навiть якби розумнi й програли перший раунд, вони могли швидко винайти новi хитрощi, аби перемогти наступного разу.



Що сталося пiд час Когнiтивноi революцii?









Історiя та бiологiя


Винайдене розумними незчисленне розмаiття уявних реальностей та отримане в результатi рiзноманiття схем поведiнки е основними компонентами того, що ми називаемо «культурами». Одразу пiсля своеi появи культури безупинно змiнювалися та розвивалися, i цi постiйнi змiни ми називаемо «iсторiею».

Отже, Когнiтивна революцiя е часовою точкою, коли iсторiя проголосила свою незалежнiсть вiд бiологii. До Когнiтивноi революцii дii всiх видiв людей належали до царини бiологii, або, якщо вам бiльше до вподоби, передiсторii. (Я намагаюсь уникати термiну «передiсторiя», бо вiн помилково означае, що навiть до початку Когнiтивноi революцii люди жили у власнiй категорii.) З початком Когнiтивноi революцii iсторичнi розповiдi витiснили бiологiчнi теорii, перетворившись на основнi засоби пояснення розвитку Homo sapiens. Щоб зрозумiти виникнення християнства або Французьку революцiю, замало осягнути взаемодiю генiв, гормонiв та органiзмiв. Необхiдно врахувати також взаемодiю iдей, образiв та фантазiй.

Це не означае, що культура Homo sapiens та iнших людей вiдокремилася вiд бiологiчних законiв. Ми все ще е тваринами, а нашi фiзичнi, емоцiйнi та когнiтивнi здiбностi все ще формуються нашою ДНК. Нашi суспiльства побудованi з тих самих будiвельних блокiв, що й суспiльства неандертальцiв або шимпанзе, i що бiльше ми вивчаемо цi будiвельнi блоки – сенсацii, емоцii, родиннi зв’язки – то меншу рiзницю знаходимо мiж собою та iншими приматами.

Проте пошук вiдмiнностей на рiвнi окремоi особи або родини е хибним. Один на один, навiть десять на десять, ми напрочуд подiбнi до шимпанзе. Суттевi розбiжностi з’являються, лише коли ми перетинаемо порiг у 150 осiб, а вже коли ми досягаемо кiлькостi декiлькох тисяч осiб, вiдмiнностi вражають. Якби ви спробували звести разом тисячi шимпанзе на площi Тяньанмень, на Волл-стрит, у Ватиканi або штаб-квартирi ООН, результат був би жахливим. Натомiсть розумнi регулярно збираються в таких мiсцях великими масами. Разом вони створюють добре впорядкованi схеми (наприклад, мiжнароднi центри торгiвлi, релiгiйнi святкування та полiтичнi iнституцii), якi б нiколи не змогли створити самотужки. Справжня рiзниця мiж нами та шимпанзе полягае в «клеi» мiфiв, що з’еднуе разом велику кiлькiсть окремих осiб, родин та груп. Цей «клей» i зробив нас володарями свiту.

Звичайно, ми потребували також iнших навичок, таких як здатнiсть робити та використовувати iнструменти. Проте виготовлення iнструментiв мае не надто велике значення, якщо воно не супроводжуеться здатнiстю спiвпрацювати з багатьма iншими людьми. Як так сталося, що тепер ми маемо мiжконтинентальнi ракети з ядерними боеголовками, тодi як 30 тисяч рокiв тому мали лише палицi з кремнiевими наконечниками? З точки зору фiзiологii, за останнi 30 тисяч рокiв не вiдбулося жодного суттевого покращення нашоi здатностi до виготовлення iнструментiв.

Альберт Ейнштейн умiв робити руками значно менше, анiж якийсь давнiй мисливець-збирач. Однак рiзко покращилася наша здатнiсть до спiвпрацi з великою кiлькiстю стороннiх людей. Давнiй кремнiевий наконечник виробляла за кiлька хвилин одна людина, яка покладалася на поради та допомогу кiлькох близьких друзiв.

Виготовлення сучасноi ядерноi боеголовки вимагае спiвпрацi мiльйонiв чужих людей по всьому свiтi: вiд робiтникiв, якi видобувають уранову руду з надр землi, до фiзикiв-теоретикiв, якi складають довгi формули для опису взаемодii субатомних частинок.

Отже, пiдiб’емо пiдсумок вiдносин мiж бiологiею та iсторiею пiсля Когнiтивноi революцii:

а) бiологiя визначае базовi параметри поведiнки та здiбностей Homo sapiens. Уся iсторiя вiдбуваеться в межах цiеi бiологiчноi арени;

б) утiм, ця арена е напрочуд великою, що дае можливiсть розумним грати у разючу кiлькiсть рiзноманiтних iгор; завдяки здатностi винаходити фiкцii, розумнi створюють дедалi складнiшi iгри, якi кожне поколiння розвивае та деталiзуе ще бiльше;

в) вiдповiдно, щоб зрозумiти принципи поведiнки розумних, ми повиннi описати iсторичну еволюцiю iхнiх дiй. Посилання лише на нашi бiологiчнi обмеження нагадувало б радiокоментатора, який пiд час Чемпiонату свiту з футболу пропонуе своiм слухачам детальний опис iгрового поля, а не розповiдь про дii гравцiв.

У якi iгри грали нашi предки з кам’яноi доби на iсторичнiй аренi? Наскiльки вiдомо, люди, якi вирiзьбили штадельського людинолева близько 30 тисяч рокiв тому, мали тi самi фiзичнi, емоцiйнi та iнтелектуальнi здiбностi, що й ми. Що вони робили, коли прокидалися вранцi? Що вони iли на снiданок, а також на обiд? На що були схожi iхнi суспiльства? Чи мали вони моногамнi стосунки та нуклеарнi (малi) родини, що складаються з батькiв та дiтей? Чи мали вони церемонii, моральний кодекс, спортивнi змагання та релiгiйнi ритуали? Чи вели вони вiйни? Наступний роздiл дозволить нам зазирнути за лаштунки столiть i побачити життя упродовж тисячолiть, що вiддiляють Когнiтивну революцiю вiд Сiльськогосподарськоi революцii.




3. Один день iз життя Адама та Єви



Щоб зрозумiти нашу нинiшню природу, iсторiю та психологiю, ми повиннi влiзти в голови наших предкiв, мисливцiв-збирачiв. Протягом майже всiеi iсторii нашого виду розумнi самi знаходили собi харчування. Останнi 200 рокiв, коли дедалi бiльше розумних стали заробляти собi на хлiб мiськими та офiсними професiями, та й попереднi 10 тисяч рокiв, коли бiльшiсть розумних жили як скотарi та землероби, е лише миттю порiвняно з десятками тисяч рокiв, протягом яких нашi предки полювали та збирали.

Процвiтаюча галузь еволюцiйноi психологii стверджуе, що багато наших сучасних соцiальних та психологiчних характеристик сформувалися саме пiд час цiеi тривалоi досiльськогосподарськоi ери. Навiть сьогоднi спецiалiсти у цiй галузi заявляють, що нашi мiзки та свiдомiсть пристосованi саме до життя мисливством та збиранням. Нашi звички щодо харчування, рiзного роду конфлiкти та особливостi статевого життя – усе це е наслiдком способу взаемодii нашоi мисливсько-збирацькоi свiдомостi з нашим нинiшнiм постiндустрiальним середовищем, з його мегаполiсами, лiтаками, телефонами та комп’ютерами. Це середовище дае нам бiльше матерiальних ресурсiв та тривалiше життя, нiж тi, якими насолоджувалося будь-яке попередне поколiння людей, але воно часто змушуе нас почуватися вiдчуженими, засмученими та пригнiченими. За словами еволюцiйних психологiв, щоб зрозумiти, чому так вiдбуваеться, потрiбно зануритись у свiт мисливцiв-збирачiв, який нас сформував i в якому ми все ще живемо на пiдсвiдомому рiвнi.

Чому, наприклад, люди трощать висококалорiйну iжу, яка завдае шкоди здоров’ю? Сучаснi суспiльства достатку, неначе вiд чуми, потерпають вiд ожирiння, яке стрiмко поширюеться на краiни, що розвиваються. При цьому вiдповiдь на питання, чому ми накидаемося на найсолодшу та найжирнiшу iжу, яку тiльки можемо знайти, стае очевидною, якщо замислитися над харчовими звичками наших предкiв. У саванах та лiсах, де вони мешкали, висококалорiйнi солодощi траплялися вкрай рiдко та й узагалi з iжею було сутужно. 30 тисяч рокiв тому типовий збирач мав доступ лише до одного типу солодкоi iжi – зрiлих плодiв. Якщо жiнка кам’яноi доби знаходила дерево, рясно обсипане фiгами, найрозсудливiше було з’iсти iх якомога бiльше на мiсцi, допоки це дерево повнiстю не обiбрала мiсцева зграя бабуiнiв. Інстинкт накидатися на калорiйну iжу мiцно вкорiнений у наших генах. Сьогоднi ми можемо жити у чудових квартирах iз забитими вщент холодильниками, але наша ДНК все ще думае, що ми в саванi. Саме це змушуе нас проковтнути велику упаковку морозива, якщо ми знайдемо ii в морозильнику, та запити ii цiлим лiтром коли.

Ця теорiя про «ген обжерливостi» доволi поширена. Іншi теорii е значно суперечливiшими. Наприклад, деякi еволюцiйнi психологи стверджують, що давнi групи збирачiв не складалися з малих родин, центром яких були моногамнi пари. Найпевнiше, вони жили комунами, де не було приватноi власностi, моногамних стосункiв та навiть батькiвства. У такiй групi жiнка могла займатися сексом та заводити близькi стосунки з кiлькома чоловiками (та жiнками) одночасно, а ii дiтей виховували всi дорослi разом. Оскiльки жоден чоловiк точно не знав, якi саме дiти вiд нього, чоловiки однаково пiклувалися про всю молодь групи.

Така соцiальна структура не е утопiею. Вона добре вiдома серед тварин, причому наших найближчих родичiв – шимпанзе та бонобо. Навiть сьогоднi iснуе низка людських культур, у яких практикуеться колективне батькiвство, наприклад серед пiвденноамериканських iндiанцiв барi. За iхнiми вiруваннями, дитина народжуеться не вiд сперми одного чоловiка, а вiд скупчення сперми в матцi жiнки. Чудова мати просто зобов’язана займатися сексом з кiлькома рiзними чоловiками, особливо пiд час вагiтностi, щоб ii дитина потiм насолоджувалась якостями (та батькiвським пiклуванням) не лише найкращого мисливця, а й найвправнiшого оповiдача, найсильнiшого воiна та найуважнiшого коханця. Якщо це здаеться вам дурницею, просто врахуйте, що до появи сучасних ембрiологiчних дослiджень люди не мали вагомих доказiв того, що дiти завжди народжуються вiд одного-единого батька, а не вiд багатьох.

Прихильники теорii «давньоi комуни» стверджують, що частi випадки зради, що характеризують сучаснi подружжя, та високий рiвень розлучень, не кажучи вже про розмаiття психологiчних комплексiв, вiд яких страждають i дiти, i дорослi, е наслiдком примусу людей жити в малiй родинi та моногамних стосунках, несумiсних з нашою бiологiчною програмою.[8 - Christopher Ryan and Cacilda Jethб, Sex at Dawn: The Prehistoric Origins of Modern Sexuality (New York: Harper, 2010); S. Beckerman and P. Valentine (eds.), Cultures of Multiple Fathers. The Theory and Practice of Partible Paternity in Lowland South America (Gainesville: University Press of Florida, 2002). Christopher Ryan and Cacilda Jethб, Sex at Dawn: The Prehistoric Origins of Modern Sexuality (New York: Harper, 2010); S. Beckerman and P. Valentine (eds.), Cultures of Multiple Fathers. The Theory and Practice of Partible Paternity in Lowland South America (Gainesville: University Press of Florida, 2002).]

Багато вчених гаряче заперечують цю теорiю, наполягаючи, що i моногамiя, i створення малоi родини лежать в основi людськоi поведiнки. Цi дослiдники вважають, що, хоча давнi суспiльства мисливцiв-збирачiв тяжiли до громадськостi та рiвноправ’я бiльше, нiж сучаснi, вони, проте складалися з окремих осередкiв, в кожному з яких була ревнива пара та ii дiти, яких доглядали спiльно. Ось чому сьогоднi моногамнi стосунки та малi родини е нормою в переважнiй бiльшостi культур, чоловiки та жiнки схильнi бути власниками своiх партнерiв та дiтей, а в деяких сучасних державах, таких як Пiвнiчна Корея та Сирiя, полiтична влада переходить вiд батька до сина.

Щоби розв’язати цю суперечнiсть та зрозумiти природу нашоi сексуальностi, суспiльства та полiтики, потрiбно детальнiше розглянути умови життя наших предкiв, дослiдити, як розумнi жили мiж Когнiтивною революцiею 70 тисяч рокiв тому та початком Сiльськогосподарськоi революцii приблизно 12 тисяч рокiв тому.

На жаль, про життя наших далеких предкiв iснуе мало достовiрних свiдчень. Суперечка мiж школами «давньоi комуни» та «вiчноi моногамii» базуеться на непереконливих доказах. Зрозумiло, що ми не маемо письмових записiв доби мисливцiв-збирачiв. Археологiчнi ж свiдчення складаються, переважно, зi скам’янiлих кiсток та кам’яних iнструментiв. Проблема в тому, що артефакти, зробленi з бiльш крихких матерiалiв – таких як дерево, бамбук або шкiра, – могли зберегтися лише за якихось унiкальних умов. Загальноприйнята думка, що досiльськогосподарськi люди жили в кам’яну добу, е непорозумiнням, яке грунтуеться якраз на цих археологiчних доказах. Кам’яну добу доцiльнiше називати дерев’яною, тому що бiльшiсть iнструментiв, використовуваних давнiми мисливцями-збирачами, були зробленi з дерева.

Будь-яка реконструкцiя життя давнiх мисливцiв-збирачiв з уцiлiлих артефактiв, е надзвичайно складною справою. Однiею з найочевиднiших вiдмiнностей мiж давнiми збирачами та iхнiми сiльськогосподарськими та iндустрiальними нащадками е те, що збирачi мали дуже мало артефактiв, з яких можна було б почати, та й тi вiдiгравали порiвняно незначну роль у iхньому життi. Типовий член сучасного багатого суспiльства володiе протягом свого життя кiлькома мiльйонами артефактiв – вiд машин та будинкiв до одноразових пiдгузкiв та картонних пакетiв молока. Навряд чи сьогоднi залишилась якась дiяльнiсть, вiра або навiть емоцiя, що не опосередковуеться предметами, якi ми добираемо особисто. Навiть нашi харчовi звички опосередковуються напрочуд довгою низкою таких речей: вiд ложок та склянок до лабораторiй генноi iнженерii та величезних океанських лайнерiв. Якщо взяти дозвiлля, ми використовуемо рiзноманiтнi iграшки: вiд пластикових карт до стадiонiв на 100 тисяч мiсць. Нашi романтичнi та сексуальнi стосунки пов’язанi з обручками, лiжками, гарним одягом, сексуальною нижньою бiлизною, презервативами, модними ресторанами, дешевими мотелями, залами аеропортiв, весiльними салонами, рагсами та кейтеринговими компанiями. Релiгii привносять в наше життя готичнi храми, мусульманськi мечетi, iндуiстськi ашрами, сувоi Тори, тибетськi молитовнi колеса, сутани священикiв, свiчки, ладан, рiздвянi атрибути, мацу, надгробнi хрести та iкони.

Навряд чи ми помiчаемо, скiльки у нас рiзних речей, поки не зберемося переiхати до нового будинку. А мисливцi-збирачi мiняли будинок щомiсяця, щотижня, а iнодi навiть щодня, переносячи туди всi своi пожитки на власних спинах. Тодi ще не було транспортних компанiй, фургонiв чи принаймнi тяглових тварин, з якими можна було б роздiлити вантаж. Вiдповiдно, вони вдовольнялися лише найнеобхiднiшими речами. Логiчно припустити, що бiльша частина iхнього розумового, релiгiйного та емоцiйного життя минала без допомоги артефактiв. Археолог, який працював би 100 тисяч рокiв тому, мiг скласти достовiрну картину мусульманськоi вiри та духовник практик на пiдставi безлiчi предметiв, вiдкопаних у руiнах мечетi. Але нам, переважно, не вдаеться осягнути вiрування та ритуали первiсних мисливцiв-збирачiв. Майже така сама дилема постала б i перед iсториком у майбутньому, якби йому довелося складати картину соцiального свiту американських пiдлiткiв двадцять першого столiття виключно на основi iхнiх паперових листiв, що збереглися. Адже жодних записiв iхнiх телефонних розмов, електронних листiв, блогiв та текстових повiдомлень просто не залишилося б.

Таким чином, покладання на артефакти спотворюе уявлення про життя давнiх мисливцiв-збирачiв. Один зi способiв виправити цю помилку полягае у вивченнi таких суспiльств сучасностi. Вивчати iх можна безпосередньо, за допомогою антропологiчного спостереження. Але е вагомi причини бути дуже обережними в екстраполяцii вiд сучасних суспiльств збирачiв до давнiх.

По-перше, на всi такi суспiльства, що вижили в наш час, суттево вплинули сусiднi сiльськогосподарськi та iндустрiальнi суспiльства. Вiдповiдно, ризиковано припускати, що речi, якi сьогоднi актуальнi для них, були так само актуальнi десятки тисяч рокiв тому.

По-друге, сучаснi суспiльства мисливцiв-збирачiв збереглися переважно в районах зi складними клiматичними умовами та неродючими грунтами, несприятливими для вирощування сiльськогосподарських культур. Суспiльства, якi пристосувалися до екстремальних умов таких мiсць, як пустеля Калахарi в Пiвденнiй Африцi, можуть стати доволi оманливою моделлю для розумiння давнiх суспiльств у родючих районах, наприклад долини рiчки Янцзи. Зокрема, щiльнiсть населення в таких районах, як пустеля Калахарi, е значно нижчою, нiж у давнину бiля Янцзи, i це ще бiльше ускладнюе пошук вiдповiдi на ключовi питання про розмiр та структуру груп людей та стосунки мiж ними.

По-трете, найхарактернiшою рисою суспiльств мисливцiв-збирачiв е iхня вiдмiннiсть одне вiд одного. Вони вiдрiзняються не лише в рiзних частинах свiту, але навiть в одному регiонi. Яскравим прикладом може бути величезна рiзноманiтнiсть, виявлена першими европейськими поселенцями серед аборигенiв Австралii. До британського завоювання на цьому континентi мешкало 300–700 тисяч мисливцiв-збирачiв у складi 200–600 племен, кожне з яких подiлялося на кiлька груп.[9 - Noel G. Butlin, Economics and the Dreamtime: A Hypothetical History (Cambridge: Cambridge University Press, 1993), 98 – 101; Richard Broome, Aboriginal Australians (Sidney: Allen & Unwin 2002), 15; William Howell Edwards, An Introduction to Aboriginal Societies (Wentworth Falls, NSW: Social Science Press, 1988), 52.] Кожне плем’я мало власну мову, релiгiю, правила поведiнки та звичаi. У районi нинiшньоi Аделаiди на пiвднi Австралii жили декiлька патрилiнiйних кланiв, у яких нащадки визначалися по батькiвськiй лiнii. Цi клани об’еднувалися в племена за територiальною ознакою. Натомiсть деякi племена на пiвночi Австралii вважали бiльш важливим простежувати свiй родовiд по материнськiй лiнii, тодi як племiнна iдентичнiсть людини в них залежала скорiше вiд його чи ii тотема, нiж вiд територii проживання.

Схоже на те, що етнiчна та культурна рiзноманiтнiсть серед давнiх мисливцiв-збирачiв були однаково разючими i що 5–8 мiльйонiв цих людей, якi населяли свiт напередоднi Сiльськогосподарськоi революцii, подiлялися на тисячi окремих племен з тисячами рiзних мов та культур.[10 - Fekri A. Hassan, Demographic Archaeology (New York: Academic Press, 1981), 196 – 9; Lewis Robert Binford, Constructing Frames of Reference: An Analytical Method for Archaeological Theory Building Using Hunter-gatherer and Environmental Data Sets (Berkeley: University of California Press, 2001), 143.] Зрештою, це було одним з основних спадкiв Когнiтивноi революцii. Завдяки появi фантазii, навiть люди з однаковою генетичною будовою, якi жили в аналогiчних природних умовах, були здатнi створювати дуже рiзнi уявнi реальностi, що проявлялися в рiзних нормах поведiнки та цiнностях.

Наприклад, е всi причини вважати, що група мисливцiв-збирачiв, яка жила 30 тисяч рокiв тому на мiсцi, де зараз стоiть Оксфордський унiверситет, могла розмовляти iншою мовою, нiж група, яка жила на мiсцi, де зараз розташований Кембридж. Одна група могла бути войовничою, а iнша – мирною. Можливо, кембриджська група була комуною, тодi як оксфордська базувалася на малих родинах. Кембриджцi могли годинами вирiзьблювати дерев’янi фiгурки своiх духiв-охоронцiв, тодi як оксфордцi – молитися через танок. Першi могли вiрити в реiнкарнацiю, тодi як другi – вважати це дурницею. В одному суспiльствi одностатевi сексуальнi стосунки могли бути цiлком прийнятними, а в iншому – були страшним табу.

Іншими словами, хоча антропологiчнi спостереження за сучасними мисливцями-збирачами допомагають зрозумiти деякi можливостi, доступнi первiсним людям, давнiй горизонт можливостей був значно ширшим i його бiльша частина прихована вiд нашого погляду.[11 - «Горизонт можливостей» означае цiлий спектр вiрувань, духовних практик та досвiдiв, вiдкритий для конкретного суспiльства, враховуючи його екологiчнi, технологiчнi та культурнi обмеження. Кожне суспiльство та кожна особа зазвичай використовуе лише крихiтну частину свого горизонту можливостей.] Гарячi дебати про «природний спосiб життя» Homo sapiens залишають поза увагою головне. Одразу пiсля Когнiтивноi революцii не iснувало нiякого природного способу життя розумних. Був лише вибiр культур з надзвичайно багатоi палiтри можливостей.




Первiсне суспiльство достатку


Отже, якi узагальнення можна зробити про життя в досiльськогосподарському свiтi? Схоже, можна смiливо сказати, що переважна бiльшiсть людей жила тодi невеликими групами в кiлька десяткiв або максимум кiлька сотень особин i що всi цi особини були людьми. Важливо вiдзначити це останне твердження, бо воно не очевидне. Адже бiльшiсть членiв сiльськогосподарських та iндустрiальних суспiльств – одомашненi тварини. Вони, звичайно, не е рiвними своiм господарям, але такi самi члени суспiльства. Наприклад, сьогоднi суспiльство пiд назвою Нова Зеландiя складаеться з 4,5 мiльйонiв розумних та 50 мiльйонiв овець.

З цього загального правила був лише один виняток: собака. Собака став першою твариною, прирученою Homo sapiens, i це сталося до Сiльськогосподарськоi революцii. Експерти не дiйшли згоди щодо точноi дати, але ми маемо беззаперечнi докази одомашнення собак приблизно 15 тисяч рокiв тому. Цiлком можливо, що вони приедналися до людськоi зграi на багато тисяч рокiв ранiше.






7. Перший хатнiй улюбленець? 12-тисячолiтня могила, знайдена на пiвночi Ізраiлю (музей кiбуцу Мааян Барух). Вона мiстить скелет п’ятдесятилiтньоi жiнки, а поруч – скелет цуценяти (у верхньому правому кутi). Цуценя було поховане бiля голови жiнки. Їi лiва рука лежить на собацi в такий спосiб, що може вказувати на емоцiйний зв’язок. Є, звичайно, й iншi можливi пояснення. Примiром, цуценя було всього лише даром брамниковi наступного свiту



Собак використовували для полювання та воен, а також як систему сигналiзацii проти диких звiрiв та незваних людей. Зi змiною поколiнь люди та собаки еволюцiонували разом, пристосовуючись добре розумiти одне одного. Собаки, якi були уважнiшi до потреб та почуттiв своiх компаньйонiв-людей, одержували додаткове пiклування й харчування та мали бiльше шансiв вижити. Водночас собаки навчалися манiпулювати людьми для власних потреб. Наслiдками 15-тисячолiтнього зв’язку стали значно глибшi розумiння та взаемна прихильнiсть мiж людьми та собаками, нiж мiж людьми та будь-якою iншою твариною.[12 - Brian Hare, The Genius of Dogs: How Dogs Are Smarter Than You Think (Dutton: Penguin Group, 2013).] Подеколи померлих собак навiть ховали з почестями, майже як людей.

Члени тiеi чи iншоi групи знали один одного дуже близько та упродовж усього свого життя були оточенi друзями i родичами. Самотнiсть та приватнiсть були винятком. Сусiднi групи, вочевидь, змагалися за ресурси та навiть билися мiж собою, але також мали й дружнi контакти. Вони обмiнювалися членами, полювали разом, торгували рiдкiсними предметами розкошi, укладали полiтичнi союзи та святкували релiгiйнi свята. Така спiвпраця була одним iз важливих фiрмових знакiв Homo sapiens та суттево вiдрiзняла iх вiд iнших видiв людей. Подекуди стосунки з сусiднiми групи були настiльки тiсними, що вони разом входили до складу одного племенi, подiляючи спiльну мову, спiльнi мiфи, спiльнi правила поведiнки та цiнностi.

А втiм, не варто перебiльшувати важливiсть таких зовнiшнiх вiдносин. Попри те, що в умовах кризи сусiднi групи зближувалися та час вiд часу збиралися разом на полювання або на свято, здебiльшого вони жили в повнiй iзоляцii та незалежностi. Торгiвля, переважно, обмежувалася предметами розкошi, такими як мушлi, бурштин та барвники. Немае жодних свiдчень, що люди торгували життево необхiдними товарами, наприклад плодами та м’ясом, або що iснування однiеi групи залежало вiд iмпорту. Соцiополiтичнi вiдносини теж були спорадичними. Плем’я не являло собою незмiнну полiтичну структуру, i навiть якщо воно мало сезоннi мiсця збору, постiйних поселень або iнституцiй не iснувало. Зазвичай первiснi мисливцi-збирачi багато мiсяцiв жили, бачачи або чуючи навколо лише iнших членiв власноi групи, а протягом усього свого життя зустрiчалися не бiльше нiж з кiлькома сотнями людей. Популяцiя розумних була неначе тонким шаром розмазана по дуже великiй територii. До Сiльськогосподарськоi революцii популяцiя людей усiеi планети не перевищувала сучасне населення Каiра.

Бiльшiсть груп розумних жили тодi в дорозi, кочуючи з мiсця на мiсце в пошуках iжi. На iх пересування впливала змiна пiр року, щорiчнi мiграцii тварин та цикли зростання рослин. Як правило, вони подорожували туди й назад рiдною територiею, районом завбiльшки вiд кiлькох десяткiв до багато сотень квадратних кiлометрiв.

Час вiд часу групи виходили за межi звичноi територii iснування та оселялися на нових землях, чи то через стихiйнi лиха, нищiвнi конфлiкти, демографiчний тиск або iнiцiативу харизматичного лiдера. Надалi такi перемiщення стали двигуном експансii людей по всьому свiтi. Уявiмо, що кожнi сорок рокiв група мисливцiв-збирачiв розколювалася навпiл i нова група мiгрувала далi, за сто кiлометрiв на схiд. Тодi вiдстань вiд Схiдноi Африки до Китаю можна було б подолати приблизно за 10 тисяч рокiв.

Зрiдка, коли джерела iжi були вкрай багатими, групи осiдали на одному мiсцi, створюючи сезоннi та навiть постiйнi поселення. Залишатися на мiсцi протягом довших перiодiв часу дозволили також новi технiки висушування, в’ялення та заморожування iжi. Найважливiше, що вздовж морiв та рiчок, багатих на рибу та дичину, люди засновували постiйнi рибальськi селища – першi постiйнi поселення в iсторii, задовго до Сiльськогосподарськоi революцii. Так, на берегах iндонезiйських островiв рибальськi селища могли з’явитися вже 45 тисяч рокiв тому. Можливо, саме вони стали базою, з якоi Homo sapiens розпочали першу трансокеанську подорож для заселення Австралii.

У бiльшостi ареалiв групи розумних харчувалися доволi гнучким та непостiйним чином. Вони видобували термiтiв, збирали ягоди, викопували коренеплоди, ловили кроликiв, полювали на бiзонiв та мамонтiв. Попри популярний iмiдж «людини-мисливця», основним заняттям розумних було збирання iжi, яке забезпечувало бiльшiсть iхнiх калорiй, а також таких матерiалiв, як кремiнь, дерево та бамбук.

При цьому розумнi шукали не лише iжу та матерiали. Вони шукали також знання. Щоб вижити, вони потребували детального уявлення про територiю проживання. Для максимальноi ефективностi щоденних пошукiв iжi iм була потрiбна iнформацiя про особливостi зростання кожноi рослини та звички кожноi тварини. Вони потребували знань про те, яка iжа поживна, вiд якоi можна захворiти, а якою, навпаки, можна пiдлiкуватися. Вони потребували знань про змiну пiр року та ознаки близькоi бурi чи посухи. Вони вивчали кожен струмок, кожне дерево, кожну ведмежу печеру та кожний поклад кремнiю неподалiк. Кожен член групи мав розумiти, як зробити кам’яний нiж, як полагодити порваний одяг, як поставити пастку на кролика та як уникнути лавин, змiiних укусiв чи голодних левiв. Опанування купи навичок вимагало рокiв навчання та практики. Пересiчний давнiй мисливець-збирач мiг за лiченi хвилини перетворити шматок кременю на наконечник для списа. Якщо ми спробуемо повторити цей трюк, то, найпевнiше, зазнаемо поразки. Бiльшостi з нас бракуе професiйних знань про способи обтiсування кременю та базальту, а також необхiдних навичок дрiбноi моторики.

Іншими словами, пересiчний давнiй збирач мав ширшi, глибшi та бiльш розмаiттi знання про те, що його безпосередньо оточувало, нiж бiльшiсть його сучасних нащадкiв. Сьогоднi людям в iндустрiальних суспiльствах для виживання не потрiбно багато знати про довкiлля. Що ж треба знати для нормального життя ІТ-спецiалiсту, страховому агентовi, вчителю iсторii або робiтниковi заводу? Їм треба багато знати про свою царину дiяльностi, але в питаннях життевих потреб вони слiпо покладаються на допомогу iнших фахiвцiв, чиi знання також обмежуються iхньою вузькою сферою дiяльностi. Сьогоднi людський колектив знае значно бiльше за будь-яку давню групу. Але на iндивiдуальному рiвнi давнi мисливцi-збирачi були найбiльш знаючими та вмiлими людьми в iсторii.

За свiдченнями, розмiр мозку пересiчного розумного, насправдi, зменшився з часiв ери мисливства та збирання.[13 - Christopher B. Ruff, Erik Trinkaus and Trenton W. Holliday: ‘Body Mass and Encephalization in Pleistocene Homo’, Nature 387 (1997), 173 – 6; M. Henneberg and M. Steyn: ‘Trends in Cranial Capacity and Cranial Index in Subsaharan Africa During the Holocene’, American Journal of Human Biology 5:4 (1993): 473 – 9; Drew H. Bailey and David C. Geary: ‘Hominid Brain Evolution: Testing Climatic, Ecological and Social Competition Models’, Human Nature 20 (2009): 67–79; Daniel J. Wescott and Richard L. Jantz: ‘Assessing Cranio-facial Secular Change in American Blacks and Whites Using Geometric Morphometry’, у збiрцi Modern Morphometrics in Physical Anthropology: Developments in Primatology: Progress and Prospects, ed. Dennis E. Slice (New York: Plenum Publishers, 2005), 231 – 45.] У той час виживання вимагало чудових розумових здiбностей вiд кожного. З розвитком же сiльського господарства та промисловостi люди почали дедалi бiльше покладатися для виживання на навички iнших, завдяки чому вiдкрилися новi «нiшi для iмбецилiв». Адже виживати та передавати своi нiчим не примiтнi гени наступним поколiнням змогли люди, не обтяженi iнтелектом, такi як водовози та робiтники конвееру.

Мисливцi-збирачi опановували не лише навколишнiй свiт тварин, рослин та предметiв, але й внутрiшнiй свiт власних тiл та розуму. Вони прислухалися до найлегшого поруху в травi, щоб навчитися чути змiю. Вони уважно придивлялися до крон дерев, щоб навчитися бачити фрукти, бджолинi вулики та пташинi гнiзда. Вони вчились пересуватися з мiнiмальними зусиллями та шумом, а також ходити, бiгати та сидiти якнайшвидше та найзручнiше. Рiзноманiтне та постiйне використання iхнiх тiл розвивало iх краще за марафонцiв. Вони мали таку фiзичну пiдготовку, якоi сьогоднi людям годi досягти, навiть пiсля рокiв занять йогою чи тайзi-цюань.

Спосiб життя мисливцiв-збирачiв був доволi рiзним, залежно вiд регiону та пори року. Але загалом схоже на те, що вони насолоджувалися спокiйнiшим та задовiльнiшим життям, анiж бiльшiсть селян, пастухiв, робiтникiв та офiсних клеркiв, якi заступили iх.

Хоча в сучасних багатих краiнах люди в середньому працюють по 40–45 годин на тиждень, а у свiтi, що розвиваеться, по 60 та навiть 80 годин, мисливцi-збирачi, якi мешкають у найбiльш несприятливих ареалах – таких як пустеля Калахарi, – в середньому працюють лише по 35–45 годин на тиждень. Полюють вони лише раз на три днi, а збирання iжi забирае лише 3–6 годин на день. Як правило, цього досить, щоб прогодувати всю групу. Цiлком може бути, що давнi мисливцi-збирачi, якi жили в бiльш родючих районах, нiж Калахарi, витрачали на отримання iжi та матерiалiв ще менше часу. Бiльш того, вони насолоджувалися меншим тягарем хатнiх клопотiв. Адже iм не треба було мити посуд, чистити пилосмоком килими, полiрувати пiдлогу, мiняти дiтям пiдгузки та сплачувати рахунки. Всього цього вони просто не мали.

Економiка мисливцiв-збирачiв забезпечувала бiльшостi людей значно цiкавiше життя, нiж сiльське господарство або промисловiсть. Сьогоднi робiтник китайського заводу виходить з дому приблизно о сьомiй ранку, прокладаючи собi шлях серед натовпу таких самих робiтникiв загазованими вулицями до тiсного цеху. Там вiн за невеликi грошi оперуе тими самими машинами, в один i той самий спосiб, день у день, протягом десяти нескiнченних та нудних годин, а потiм повертаеться додому близько сьомоi вечора, де на нього ще чекае немитий посуд та прання. Натомiсть тридцять тисяч рокiв тому китайський збирач мiг вийти з поселення разом зi своiми компаньйонами, скажiмо, о восьмiй ранку. Вони неквапом блукали сусiднiми лiсами та луками, збираючи гриби, викопуючи iстiвнi коренеплоди, ловлячи жаб та час вiд часу рятуючись вiд тигрiв. Невдовзi пiсля дванадцятоi години вони поверталися додому, щоб приготувати обiд. Це залишало iм купу часу на плiтки, розповiдання рiзних iсторiй, iгри з дiтьми та й просто на вiдпочинок. Звичайно, iнодi iх ловив тигр або кусала змiя, але iм не загрожували автокатастрофи та промислове забруднення екологii.

У бiльшостi мiсць та бiльшостi часiв вiльний пошук iжi забезпечував iдеальне харчування. Навряд чи це дивно – люди харчувалися так сотнi тисяч рокiв, i людське тiло до цього пристосувалося. Скам’янiлi скелети свiдчать про те, що давнi мисливцi-збирачi, найпевнiше, менше потерпали вiд голоду чи недоiдання та були вищими на зрiст та здоровiшими за iхнiх нащадкiв-селян. Середня тривалiсть життя становила, вочевидь, лише 30–40 рокiв, але це переважно через високу дитячу смертнiсть. Дiти ж, якi пережили небезпечнi першi роки, мали доволi добрий шанс досягти шiстдесятирiчного вiку, а деякi навiть доживали до вiсiмдесяти й бiльше. Натомiсть серед сучасних мисливцiв-збирачiв сорокап’ятирiчнi жiнки можуть розраховувати прожити ще двадцять рокiв, а за шiстдесят перевалюють не бiльше 5–8 % популяцii.[14 - Nicholas G. Blurton Jones et al.: ‘Antiquity of Postreproductive Life: Are There Modern Impacts on Hunter-Gatherer Postreproductive Life Spans?’, American Journal of Human Biology 14 (2002), 184–205.]

Таемницею успiху мисливцiв-збирачiв, що захищала iх вiд голодноi смертi та недоiдання, було рiзноманiтне харчування. Землероби зазвичай вживають у iжу дуже обмежений набiр незбалансованих продуктiв. Особливо в досучаснi часи бiльшiсть калорiй, якi споживалися селянами, надходили вiд врожаю единоi культури (пшеницi, картоплi або рису), яка не мiстила всiх потрiбних людям вiтамiнiв, мiнералiв та iнших поживних речовин. Типовий селянин у традицiйному Китаi iв рис на снiданок, рис на обiд та рис на вечерю. Якщо йому щастило, вiн мiг розраховувати з’iсти те саме й наступного дня. Натомiсть давнi мисливцi-збирачi регулярно споживали десятки рiзних продуктiв харчування. Якась прапрапра…бабця цього селянина могла iсти ягоди та гриби на снiданок, фрукти, слимакiв та черепаху на обiд, а потiм ще стейк iз кролика, присмачений дикою цибулею, на вечерю. Назавтра ж меню могло бути геть iншим. Це розмаiття гарантувало всi необхiднi органiзмовi давнього збирача поживнi речовини.

Бiльш того, незалежнi вiд певного виду iжi, вони менше страждали через втрату одного джерела харчування. Сiльськогосподарськi суспiльства зазвичай вимирають через голод, коли посуха, пожежа або землетрус знищуе щорiчний врожай рису чи картоплi. Суспiльства мисливцiв-збирачiв також навряд чи мали iмунiтет до стихiйних лих, потерпали вiд перiодiв недоiдання та голоду, але зазвичай переносили iх легше. Якщо вони втрачали звичнi продукти харчування, то могли збирати або полювати на iншi види або й вирушити на нове мiсце.

Також давнi збирачi мали менше iнфекцiйних захворювань. Адже бiльшiсть хвороб, якi винищували сiльськогосподарськi та iндустрiальнi суспiльства (вiспа, кiр та туберкульоз), походять вiд свiйських тварин, а людям почали передаватися лише пiсля Сiльськогосподарськоi революцii. Давнi мисливцi-збирачi, якi приручили лише собак, були вiльними вiд цих бiд. Крiм того, люди в сiльськогосподарських та iндустрiальних суспiльствах жили в замкнених, негiгiенiчних постiйних поселеннях – iдеальних розсадниках хвороб. Збирачi ж блукали невеликими групами, що не сприяло розвитковi епiдемiй.

Завдяки повноцiнному та рiзноманiтному харчуванню, вiдносно короткому робочому тижню та рiдкiсностi iнфекцiйних захворювань чимало експертiв вважають досiльськогосподарськi суспiльства мисливцiв-збирачiв «первiсними суспiльствами достатку». Втiм, iдеалiзацiя життя давнiх людей е хибною. Хоча вони жили краще за бiльшiсть членiв сiльськогосподарських та iндустрiальних суспiльств, iхнiй свiт був жорстоким i не пробачав промахiв. Перiоди недоiдання та злиднiв були звичайним явищем, дитяча смертнiсть – високою, а нещаснi випадки, якi сьогоднi мають незначнi наслiдки, тодi ставали смертним вироком. Бiльшiсть людей насолоджувалися тiсними зв’язками всерединi групи, але тi нещаснi, якi потерпали вiд ворожостi або насмiшок iнших членiв, мабуть, дуже страждали. Навiть сучаснi збирачi час вiд часу кидають напризволяще чи вбивають старих або немiчних, якi е тягарем для групи. Небажаних немовлят та дiтей також можуть убити, а ще вiдомi випадки принесення людей у жертву на релiгiйному грунтi.

Можливiсть поглянути на темний бiк вiльного пошуку iжi пропонуе народ аче, мисливцi-збирачi, якi жили в джунглях Парагваю до 1960-х рокiв. Коли помирав поважний член групи, вони зазвичай убивали маленьку дiвчинку та ховали два тiла разом. Антропологи, якi розпитували членiв племенi, задокументували випадок, коли група кинула напризволяще чоловiка середнiх рокiв, який захворiв i не мiг бiльше працювати. Його просто залишили лежати пiд деревом. Над ним уже кружляли стерв’ятники, очiкуючи ситноi поживи. Але чоловiк одужав, вiдновив сили та знову повернувся в групу. На той час його тiло було вкрите пташиним послiдом, тому його прозвали Лайном Стерв’ятникiв.

Коли тягарем для решти групи стала стара жiнка аче, молодик пiдкрався до неi ззаду та вбив ii ударом сокири по головi. Один чоловiк розповiв допитливим антропологам про своi молодi роки в джунглях. «Я часто вбивав старих жiнок. Я колись убив своiх тiток… Жiнки мене боялися… А зараз тут, з бiлими, я став слабким». Немовлят, народжених без волосся, вважали недорозвиненими i вбивали одразу. Якась жiнка пригадала, що ii першу новонароджену дiвчинку вбили лише тому, що чоловiки в групi не хотiли ще одну дитину жiночоi статi. В iншому випадку чоловiк убив маленького хлопчика через те, що був «не в гуморi, а дитина плакала». Ще одну дитину поховали заживо лише тому, що «на це було весело дивитися, й iншi дiти з цього смiялись».[15 - Kim Hill and A. Magdalena Hurtado, Achй Life History: The Ecology and Demography of a Foraging People (New York: Aldine de Gruyter, 1996), 164, 236.]

Проте ми маемо бути обережними i не судити аче поспiхом. Антропологи, якi жили з ними роками, вiдзначили, що мiж дорослими насильство траплялося дуже рiдко. Як жiнки, так i чоловiки були вiльними змiнювати партнерiв. Вони постiйно посмiхалися та смiялися, не мали жодноi iерархii та взагалi уникали деспотii над людьми. Аче були надзвичайно щедрими, хоч мали мiзернi пожитки, i не переймалися досягненням успiху або багатства. Найбiльше в життi вони цiнували добру соцiальну взаемодiю та дружнi стосунки.[16 - Там само, 78.] Убивство дiтей, хворих та старих людей означало для них те саме, що для наших сучасникiв у розвинених краiнах аборт та евтаназiя. До того ж на аче полювали парагвайськi селяни, якi безжально вбивали iх. Потреба рятуватися вiд ворогiв, мабуть, i змусила цей народ пристосуватися до на диво жорстокого ставлення до всiх, хто мiг стати тягарем.

Правда полягае в тому, що суспiльство аче, як i всi суспiльства людей, мало дуже складну органiзацiю. Не варто демонiзувати чи iдеалiзувати iх на пiдставi лише поверхового знайомства. Аче не були анi ангелами, анi демонами – а всього-на-всього людьми. Такими самими були i давнi мисливцi-збирачi.




Балакучi духи


Що вiдомо про духовне та iнтелектуальне життя давнiх мисливцiв-збирачiв? Засади iхньоi економiки можна доволi впевнено реконструювати на пiдставi вимiрюваних та об’ективних чинникiв. Наприклад, ми можемо обчислити, скiльки калорiй на день потребувала одна людина, щоб вижити, скiльки калорiй мiстив кiлограм волоських горiхiв та скiльки волоських горiхiв можна було зiбрати з квадратного кiлометра лiсу. Спираючись на цi данi, ми можемо висунути обгрунтовану гiпотезу про вiдносну важливiсть волоських горiхiв у рацiонi збирачiв.

Але чи вважали вони волоськi горiхи делiкатесом? Чи вiрили вони, що у горiхових деревах живуть духи? Чи милувалися вони горiховим листям? Якщо хлопець iз групи хотiв повести дiвчину в романтичне мiсце, чи була це тiнь горiхового дерева? Свiт думок, вiри та почуттiв за визначенням е значно складнiшим для розшифровування.

Бiльшiсть вчених погоджуються, що давнi мисливцi-збирачi мали анiмiстичнi вiрування. Анiмiзм (вiд латинського anima – «душа» або «дух») е вiрою в те, що ледь не кожне мiсце, кожна тварина, кожна рослина та кожне явище природи мае свiдомiсть та почуття i здатне безпосередньо спiлкуватися з людьми. Так, анiмiсти вiрять у те, що велика каменюка на вершинi пагорба мае бажання й потреби. Ця каменюка може гнiватися на певнi вчинки людей та радiти iхнiм дiям. Вона може застерiгати людей або просити iх про послуги. Люди ж, зi свого боку, можуть звертатися до каменюки, задобрюючи ii або погрожуючи iй. За цим вiруванням, душею надiлений не лише певний камiнь, а й дуб бiля пiднiжжя пагорба, а також струмок, що стiкае пагорбом, джерельце в лiсi, кущi навколо нього, шлях до джерельця, а ще мишi-полiвки, вовки та ворони, що п’ють iз нього воду. Бiльш того, в анiмiстичному свiтi душу мають не лише об’екти та живi iстоти. Є ще безтiлеснi, нематерiальнi сутностi – духи померлих, а також дружнi та ворожi людям iстоти, схожi на тих, кого ми сьогоднi називаемо демонами, феями та ангелами.

Анiмiсти вiрять, що мiж людьми та iншими iстотами не iснуе жодних бар’ерiв. Вони всi можуть спiлкуватися напряму через мову, пiсню, танок або певну церемонiю. Мисливець може звертатися до стада оленiв та просити одного з них пожертвувати собою. Якщо полювання е успiшним, мисливець може попросити мертву тварину пробачити йому. Коли хтось хворiе, шаман може увiйти в контакт з духом, який спричинив хворобу, та спробувати задобрити його або налякати та вигнати з тiла. За потреби шаман може попросити допомоги в iнших духiв. Примiтно, що духи, до яких звертаються, е мiсцевими. Це не загальносвiтовi боги, а, скорiше, певний олень, певне дерево, певний струмок, певний привид.

Так само як немае бар’ерiв, мiж людьми та iншими iстотами вiдсутня й чiтка iерархiя. Істоти не живуть лише заради забезпечення потреб людини. Не е вони й всемогутнiми богами, якi керують свiтом на власний розсуд. Анiмiстичний свiт не обертаеться навколо людей чи будь-якоi iншоi групи iстот.






8. Малюнок на стiнi печери Ласко, датований перiодом 15–20 тисяч рокiв тому. Що саме ми на ньому бачимо та що цей малюнок означае? Дехто стверджуе, що це людина з головою птаха та ерегованим пенiсом, яку вбивае бiзон. Нижче вiд цiеi людини е ще один птах, який, можливо, символiзуе душу, вивiльнену з тiла в момент смертi. Якщо це так, то картина зображуе не прозаiчний нещасний випадок на полюваннi, а, скорiше, перехiд з цього свiту в iнший. Але ми не маемо можливостi нi пiдтвердити, нi спростувати нашi трактування. Це тест Роршаха, що виявляе багато даних про забобони сучасних вчених i мало – про вiрування давнiх мисливцiв



Анiмiзм не е особливою релiгiею. Це загальна назва тисяч дуже рiзних релiгiй, культiв та вiрувань. «Анiмiстичними» iх робить спiльний пiдхiд до свiту та мiсця в ньому людини. Говорити, що давнi мисливцi-збирачi, мабуть, були анiмiстами, це як говорити, що досучаснi землероби були переважно теiстами. Теiзм (вiд грецького theos – бог) являе собою переконання, що Всесвiт базуеться на iерархii мiж людьми та невеликою групою ефемерних iстот пiд назвою боги. Безумовно, давнi землероби тяжiли до теiзму, але конкретики в цьому мало. Загальна рубрика «теiсти» охоплюе юдейських рабинiв з Польщi ХVІІІ столiття, пуритан, якi спалювали вiдьом у Массачусетсi ХVІІ столiття, ацтекських священикiв з Мексики ХV столiття, суфiйських мiстикiв з Ірану ХІІ столiття, воiнiв-вiкiнгiв Х столiття, римських легiонерiв ІІ та китайських бюрократiв І столiття. Усi вони вважали вiрування та духовнi практики iнших незрозумiлими та еретичними. Вiдмiнностi мiж вiруваннями та духовними практиками груп «анiмiстичних» мисливцiв-збирачiв, певно, були не меншими. Їхнiй релiгiйний досвiд був доволi бурхливим, сповненим суперечностей, перетворень та революцiй.






9. Вiдбитки долонь, залишенi мисливцями-збирачами близько 9 тисяч рокiв тому в «печерi рук» в Аргентинi. Здаеться, нiби цi руки давно померлих тягнуться до нас iз надр скелi. Це один iз найбiльш зворушливих релiктiв свiту первiсних людей – але нiхто не знае, що вiн означае



Але далi цих обережних узагальнень ми поки не можемо пiти. Будь-яка спроба описати специфiку первiсноi духовностi е дуже спекулятивною, адже майже немае свiдчень, на якi можна було б спертися. А тi поодинокi, що ми маемо, – купка артефактiв та малюнкiв на стiнах печер – можна трактувати в мiльйон рiзних способiв. Теорii ж вчених, якi заявляють, що розумiють прадавнi вiрування людей, кидають значно бiльше свiтла на упередження iхнiх авторiв, анiж на релiгii кам’яноi доби.

Замiсть робити слона теорii з мухи знайдених у гробницях релiктiв, печерних малюнкiв та кам’яних статуеток краще бути чесними й визнати, що про релiгii первiсних мисливцiв-збирачiв ми маемо туманне уявлення. Ми припускаемо, що вони були анiмiстами, але це не дуже iнформативно. Ми не знаемо, яким саме духам вони поклонялися, що святкували чи яких табу дотримувались. Найважливiше, що ми не знаемо, – якi оповiдки вони розповiдали, коли збиралися разом. Це е однiею з найбiльших прогалин у нашому розумiннi iсторii людства.

Іншою цариною, про яку майже нiчого не вiдомо, е соцiополiтичний свiт мисливцiв-збирачiв. Як пояснюеться вище, вченi не можуть дiйти згоди навiть щодо основних питань, таких як iснування приватноi власностi, малих родин та моногамних стосункiв. Імовiрно, що рiзнi групи мали рiзну органiзацiю. Вiдносини в деяких могли бути iерархiчними, напруженими та жорстокими, неначе в найогиднiшiй групi шимпанзе, тодi як в iнших – невимушеними, мирними та розпусними, неначе у зграi бонобо.

У 1955 роцi археологи виявили на березi ручаю Сунгир, Росiя, палеолiтичну стоянку, а в нiй – 30-тисячолiтне поховання, що належить до культури мисливцiв на мамонтiв. В однiй з могил було знайдено скелет чоловiка вiком приблизно п’ятдесяти рокiв, вкритий разками намиста iз мамонтовоi кiстки, загальною кiлькiстю близько 3 тисяч пласких намистин. На головi скелет мав капелюха, прикрашеного зубами лисицi, а на зап’ястках – двадцять п’ять браслетiв зi слоновоi кiстки. Іншi могили з того самого поховання мiстили значно менше прикрас. Ученi дiйшли висновку, що мисливцi на мамонта з Сунгиру жили в iерархiчному суспiльствi, а скелет, мабуть, належав вождю групи або цiлого племенi, до якого входило кiлька груп. Малоймовiрно, що кiлька десяткiв членiв однiеi групи могли виготовити стiльки знайдених у могилах прикрас самотужки.

Потiм археологи вiдкрили ще цiкавiшу могилу. В нiй лежали два скелети, похованi головою до голови, а ногами – у протилежнi боки. Один належав хлопчику вiком приблизно дванадцяти-тринадцяти рокiв, а iнший – дiвчинцi приблизно дев’яти-десяти рокiв. Хлопчик був вкритий 5 тисячами намистин зi слоновоi кiстки. Вiн також мав капелюха, оздобленого зубами лисицi, та пояс, прикрашений 250 зубами лисицi (для цього треба було вирвати зуби, щонайменше, в шiстдесятьох лисиць). Дiвчинку прикрашали 5250 намистин зi слоновоi кiстки. Обидва скелетики були оточенi статуетками та рiзними витворами зi слоновоi кiстки. На виготовлення однiеi намистини досвiдчений майстер (або майстриня) витрачав близько 45 хвилин. Іншими словами, обробка 10 тисяч намистин зi слоновоi кiстки, що вкривали обох дiтей, без урахування iнших виробiв, вимагала 7500 годин копiткоi працi – тобто три роки роботи досвiдченого ремiсника!

Малоймовiрно, що в такому юному вiцi дiти з Сунгиру зарекомендували себе як шанованi лiдери чи мисливцi на мамонтiв. Пояснити, чим вони заслужили такий шикарний похорон, можна лише культурними вiруваннями тих людей. За першою теорiею, пишнiстю поховання вони завдячують своiм батькам. Можливо, вони були дiтьми вождя в культурi, де вiрили в родинну харизму або дiяли правила наслiдування. Вiдповiдно до другоi теорii, цих дiтей вiд народження визнали втiленнями давно померлих духiв. Третя теорiя стверджуе, що похорон цих дiтей, скорiше, вiдбивае спосiб, у який вони загинули, нiж iхнiй статус за життя. Тобто iх ритуально принесли в жертву (можливо, пiд час обряду поховання вождя), а потiм поховали з вiдповiдною помпою та церемонiями.[17 - Vincenzo Formicola and Alexandra P. Buzhilova: ‘Double Child Burial from Sunghir (Russia): Pathology and Inferences for Upper Paleolithic Funerary Practices’, American Journal of Physical Anthropology 124:3 (2004), 189 – 98; Giacomo Giacobini: ‘Richness and Diversity of Burial Rituals in Upper Paleolithic’, Diogenes 54:2 (2007), 19–39.]

Хай яка правильна вiдповiдь, дiти з сунгирського поховання е одним з найкращих доказiв того, що 30 тисяч рокiв тому розумнi мали соцiополiтичнi правила, що виходили далеко за межi диктату нашоi ДНК, а також схем поведiнки iнших видiв людей i тварин.




Мир чи вiйна?


Нарештi, ми пiдiйшли до суперечливого питання про значення для давнiх мисливцiв-збирачiв вiйни. Однi вченi уявляють собi iхнi суспiльства неначе рай та стверджують, що вiйна й насильство з’явилися лише в Сiльськогосподарську революцiю, коли люди почали накопичувати приватну власнiсть. Іншi вченi дотримуються думки, що свiт давнiх мисливцiв-збирачiв був напрочуд жорстоким та сповненим насильства. Роздуми представникiв обох шкiл е повiтряними замками, зв’язаними з землею тонкими нитками недостатнiх археологiчних знахiдок та антропологiчних спостережень за теперiшнiми мисливцями-збирачами.

Антропологiчнi докази iнтригують, але е дуже проблематичними. Сьогоднi такi суспiльства живуть переважно в iзольованих та негостинних районах, таких як Арктика або пустеля Калахарi, де щiльнiсть населення дуже низька, а можливостi воювати з iншими людьми обмеженi. Бiльш того, упродовж останнiх поколiнь цi люди дедалi бiльше пiдкорялися владi сучасних держав, що запобiгае виникненню масштабних конфлiктiв. Європейськi вченi мали лише двi можливостi спостерiгати за великим та вiдносно щiльним поселенням незалежних мисливцiв-збирачiв: на пiвнiчному заходi Пiвнiчноi Америки в ХІХ столiттi та на пiвночi Австралii протягом ХІХ та на початку ХХ столiття. Спостереження за обома культурами – американських iндiанцiв та австралiйських аборигенiв – засвiдчили частi збройнi конфлiкти. Утiм, не цiлком зрозумiло, вiдображае це умови iх iснування в усi часи чи вплив з боку европейського iмперiалiзму.

Щодо археологiчних знахiдок, то вони водночас i недостатнi, i не дуже зрозумiлi. Якi свiдчення могли зберегтися про якусь вiйну десятки тисяч рокiв тому? Адже тодi ще не було фортифiкацiйних споруд та стiн, снарядних гiльз чи навiть мечiв та щитiв. Для вiйни могли використовуватися давнi наконечники списiв, але так само iх застосовували i для полювання. Зрозумiти щось зi скам’янiлих людських кiсток аж нiяк не легше. Трiщину в них могла спричинити як поранення в бою, так нещасний випадок. Вiдсутнiсть трiщин та порiзiв на давньому скелетi також не е прямим доказом природноi смертi. Адже смерть могла викликати травма м’яких тканин, яка не лишае жодних вiдмiток на кiстках. Ще важливiше, що пiд час доiндустрiальних конфлiктiв понад 90 % втрат на вiйнi були спричиненi радше голодом, холодом i хворобами, нiж зброею. Уявiть, що 30 тисяч рокiв тому одне плем’я розбило своiх сусiдiв та вигнало iх з багатих на iжу землях. У вирiшальнiй битвi було вбито 10 членiв племенi, що програло ii. Упродовж наступного року воно втратило ще 100 своiх членiв, яких убили голод, холод та хвороби. При цьому археологи, якi б знайшли цi 110 скелетiв, легко могли виснувати, що бiльшiсть людей стали жертвами стихiйного лиха. Як би ми довели, що всi цi люди стали жертвами вiйни?

З урахуванням цих засторог розгляньмо археологiчнi знахiдки. У Португалii було дослiджено 400 скелетiв з часiв напередоднi Сiльськогосподарськоi революцii. Виразнi ознаки насильства демонстрували лише два з них. Вивчення 400 скелетiв того самого перiоду в Ізраiлi виявило в одному черепi едину трiщину, яку можна пояснити людською жорстокiстю. Трете дослiдження 400 скелетiв з рiзних досiльськогосподарських поселень у долинi Дунаю виявило ознаки насильства на 18 скелетах. 18 з 400 наче не дуже багато, але насправдi це дуже високий вiдсоток. Якщо 18 людей дiйсно були вбитi, це означае, що приблизно 4,5 % смертей у давнiй долинi Дунаю були спричиненi людською жорстокiстю. Сьогоднi ж середнiй показник загиблих через вiйну та злочиннiсть у свiтi становить лише 1,5 %. Упродовж ХХ столiття вiд рук своiх братiв загинули лише 5 % людей – i це у столiттi, яке бачило найкривавiшi вiйни та наймасовiшi геноциди в iсторii. Якщо данi цього дослiдження е типовими, життя в давнiй долинi Дунаю було таким же жорстоким, як у ХХ столiттi.[18 - Можна заперечити, що не всi 18 давнiх мешканцiв долини Дунаю насправдi загинули вiд насильства, ознаки якого видно на iхнiх рештках. Деякi були лише пораненi. Проте стiльки ж, мабуть, померли вiд травм м’яких тканин та непомiтних небезпек, якими супроводжуеться вiйна.]

Невеселi результати, отриманi з долини Дунаю, пiдтверджуе низка не менш гнiтючих результатiв з iнших районiв. У Джебель Сахаба в Суданi було знайдено 12-тисячорiчне захоронення, що мiстило 59 скелетiв. Серед або поблизу кiсток 24 iз них (40 % усiх знайдених скелетiв) були виявленi наконечники стрiл та списiв. Скелет однiеi жiнки мав 12 ран. У печерi Офнет у Баварii археологи знайшли рештки 38 мисливцiв-збирачiв, переважно жiнок i дiтей, яких скинули у двi ями для поховання. Половина з них, включаючи скелети дiтей та немовлят, мали чiткi ознаки пошкоджень людською зброею, на кшталт палиць i ножiв. Кiлька скелетiв дорослих чоловiкiв мали жахливi слiди насильства. Цiлком iмовiрно, що поблизу печери Офнет була перебита вся група мисливцiв-збирачiв.

Що краще вiдображае свiт давнiх мисливцiв-збирачiв: цiлi скелети з Ізраiлю та Португалii чи пошкодженi з Джебель Сахаба та Офнет? Нi те, нi iнше. Якщо мисливцi-збирачi демонстрували багату палiтру релiгiй та соцiальних структур, то чому б iм не проявляти рiзнi рiвнi насильства? Деякi райони та перiоди часу насолоджувалися миром та спокоем, тодi як iншi потерпали вiд жахливих конфлiктiв.[19 - I. J. N. Thorpe: ‘Anthropology, Archaeology and the Origin of Warfare’, World Archaeology 35:1 (2003), 145 – 65; Raymond C. Kelly, Warless Societies and the Origin of War (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2000); Azar Gat, War in Human Civilisation (Oxford: Oxford University Press, 2006); Lawrence H. Keeley, War before Civilisation: The Myth of the Peaceful Savage (Oxford: Oxford University Press, 1996); Slavomil Vencl: ‘Stone Age Warfare’, у збiрцi Ancient Warfare: Archaeological Perspectives, ed. John Carman and Anthony Harding (Stroud: Sutton Publishing, 1999), 57–73.]




Завiса мовчання


Якщо бiльшу картину життя давнiх мисливцiв-збирачiв вiдновити важко, то конкретнi подii й поготiв. Пiсля того як група розумних уперше з’являлася в долинi, де мешкали неандертальцi, там розгорталася приголомшлива iсторична драма. На жаль, пiсля сутичок не залишалося нiчого, крiм, у кращому разi, кiлькох скам’янiлих кiсток та купки кам’яних iнструментiв, не здатних вiдповiсти на бiльшiсть важливих питань дослiдникiв. Ми можемо вичавити з них iнформацiю про людську анатомiю, технологii, харчування та, можливо, навiть соцiальну структуру. Але вони нiчого не скажуть про полiтичний союз, укладений мiж сусiднiми групами розумних, про духiв померлих, якi благословили цей союз, або про намисто зi слоновоi кiстки, таемно вручене мiсцевому чаклуну, щоб задобрити духiв.

Ця завiса мовчання приховуе десятки тисяч рокiв iсторii. Цi нескiнченнi тисячолiття могли бачити багато воен та революцiй, екстатичних релiгiйних рухiв, мудрих фiлософських теорiй, незрiвнянних мистецьких шедеврiв. Мисливцi-збирачi могли мати своiх непереможних наполеонiв, якi правили iмперiями завбiльшки з половину Люксембургу; обдарованих бетховенiв, якi й без симфонiчного оркестру доводили людей до екстазу звуками своiх бамбукових флейт; а також пророкiв, подiбних до Мухаммеда, якi тлумачили людям слова скорiше мiсцевого дуба, нiж Бога-Творця. Але все це – лише здогадки. Завiса мовчання настiльки щiльна, що ми навiть не певнi, що такi речi вiдбувалися насправдi, не кажучи вже про те, щоб описати iх у деталях.

Ученi мають звичку ставити лише тi запитання, на якi розраховують отримати вiдповiдь. Але не знайшовши наразi не доступних iнструментiв дослiдження, ми можемо нiколи не дiзнатися, у що давнi мисливцi-збирачi вiрили або якi полiтичнi драми вони пережили. Украй важливо ставити запитання, на якi поки що немае вiдповiдей, iнакше може з’явитися спокуса викинути 60 iз 70 тисяч рокiв iсторii людства пiд приводом, що люди, якi тодi жили, не зробили нiчого важливого.

Насправдi ж вони зробили дуже багато важливих речей. Зокрема, вони сформували свiт навколо нас значно бiльшою мiрою, нiж ми уявляемо. Деякi сучаснi мандрiвники, вiдвiдуючи сибiрську тундру, австралiйськi пустелi та амазонськi дощовi лiси, вiрять, що подорожують незайманими землями, де не ступала нога людини. Але це – iлюзiя. До нас там побували мисливцi-збирачi, спричинивши рiзкi змiни свiту навiть у найгустiших джунглях та безлюдних диких мiсцевостях. Наступний роздiл пояснюе, як мисливцi-збирачi повнiстю змiнили екологiю нашоi планети задовго до будiвництва першого поселення хлiборобiв. Кочовi групи розумних, якi вмiли розповiдати iсторii, стали найбiльш важливою та найбiльш руйнiвною силою, яку колись породжувало царство тварин.




4. Потоп



До Когнiтивноi революцii люди всiх видiв жили виключно на афроазiйському континентальному масивi. Вони, щоправда, заселили також кiлька островiв, перетнувши невеликi дiлянки води вплав або на iмпровiзованих плотах. Індонезiйський острiв Флорес, наприклад, був колонiзований ще 850 тисяч рокiв тому. А проте люди тодi були не здатнi вирушити у вiдкрите море i жодна давня людина не досягла Америки, Австралii або вiддалених островiв, таких як Мадагаскар, Нова Зеландiя та Гаваi.

Морський бар’ер заважав досягти «зовнiшнього свiту» не лише людям, але й iншим афроазiйським тваринам i рослинам. Як результат, органiзми далеких земель, примiром Австралii та Мадагаскару, еволюцiонували в iзоляцii протягом мiльйонiв i мiльйонiв рокiв, набуваючи геть iнших форм та природи, порiвняно з iхнiми афроазiйськими родичами. Планета Земля була подiлена на кiлька окремих екосистем, кожна з яких породжувала унiкальний склад тварин та рослин. Homo sapiens поклали край цьому бiологiчному розмаiттю.

Пiд час Когнiтивноi революцii розумнi розробили технологii, здобули органiзацiйнi навички та, можливо, навiть бачення, необхiднi, щоб покинути афроазiйськi поселення та заселити зовнiшнiй свiт. Їхнiм першим досягненням стала колонiзацiя Австралii приблизно 45 тисяч рокiв тому. Експертам важко пояснити цей подвиг. Адже, щоб досягти Австралii, люди мали перетнути чимало морських каналiв, деякi з яких завширшки понад сто кiлометрiв, а пiсля прибуття ледь не за одну нiч адаптуватися до цiлковито новоi екосистеми.

За найiмовiрнiшою теорiею, близько 45 тисяч рокiв тому розумнi, якi жили на iндонезiйському архiпелазi (групi островiв, вiддiлених вiд Азii та один вiд одного лише вузькими протоками), створили першi суспiльства мореплавцiв. Вони навчилися будувати та керувати океанськими суднами, пiсля чого почали ловити рибу далеко вiд берега, торгувати з iншими островами та дослiджувати новi територii. Це, вочевидь, спричинило безпрецедентну трансформацiю людських можливостей та способу життя. Усiм iншим ссавцям, якi повернулися жити в море, – тюленям, морським коровам, дельфiнам – знадобилися мiльярди рокiв еволюцii, щоб розвинути спецiалiзованi органи та обтiчне тiло. Натомiсть розумнi з Індонезii, нащадки мавп з африканськоi савани, опанували Атлантику без необхiдностi вiдрощувати плавцi та чекати, поки iхнi носи перемiстяться у верхню частину голови, наче в китiв. Вони просто збудували човни та навчилися на них плавати. І цi навички дозволили iм досягти Австралii та заселити ii.

Звiсно, археологам ще треба вiдкопати тi плоти, весла або рибальськi селища, якi б датувалися 45 тисячами рокiв (знайти iх складно, бо пiдвищення рiвня моря поховало давню iндонезiйську берегову лiнiю пiд стометровим шаром води). А проте на пiдтримку цiеi теорii е вагомi побiчнi докази, особливо той факт, що за тисячi рокiв пiсля заселення Австралii розумнi колонiзували велику кiлькiсть невеликих та iзольованих островiв на пiвнiч вiд неi. Деякi острови, такi як Бука та Манус, вiд найближчоi землi вiддiляли 200 кiлометрiв вiдкритого водного простору. Важко повiрити, що хтось мiг досягти та колонiзувати Манус без складних суден та навичок плавання пiд вiтрилом. Як згадувалося ранiше, е також достовiрнi свiдчення регулярноi морськоi торгiвлi мiж деякими з цих островiв, наприклад Новою Ірландiею та Новою Британiею.[20 - James F. O’Connel and Jim Allen: ‘Pre-LGM Sahul (Pleistocene Australia – New Guinea) and the Archaeology of Early Modern Humans, у збiрцi Rethinking the Human Revolution: New Behavioral and Biological Perspectives on the Origin and Dispersal of Modern Humans, ed. Paul Mellars, Ofer Bar-Yosef, Katie Boyle (Cambridge: McDonald Institute for Archaeological Research, 2007), 395–410; James F. O’Connel and Jim Allen: ‘When Did Humans First Arrive in Greater Australia and Why Is It Important to Know?’, Evolutionary Anthropology, 6:4 (1998), 132 – 46; James F. O’Connel and Jim Allen: ‘Dating the Colonisation of Sahul (Pleistocene Australia – New Guinea): A Review of Recent Research, Journal of Radiological Science 31:6 (2004), 835 – 53; Jon M. Erlandson: ‘Anatomically Modern Humans, Maritime Voyaging and Pleistocene Colonisation of the Americas’, у збiрцi The first Americans: the Pleistocene Colonisation of the New World, ed. Nina G. Jablonski (Sun Francisco: University of California Press, 2002), 59–60, 63 – 4; Jon M. Erlandson and Torben C. Rick: ‘Archaeology Meets Marine Ecology: The Antiquity of Maritime Cultures and Human Impacts on Marine Fisheries and Ecosystems’, Annual Review of Marine Science 2 (2010), 231 – 51; Atholl Anderson: ‘Slow Boats from China: Issues in the Prehistory of Indo-China Seafaring’, Modern Quaternary Research in Southeast Asia, 16 (2000), 13–50; Robert G. Bednarik: ‘Maritime Navigation in the Lower and Middle Paleolithic’, Earth and Planetary Sciences 328 (1999), 559 – 60; Robert G. Bednarik: ‘Seafaring in the Pleistocene’, Cambridge Archaeological Journal 13:1 (2003), 41–66.]

Подорож перших людей до Австралii е однiею з найважливiших подiй в iсторii, щонайменше такою ж важливою, як подорож Колумба до Америки або полiт космiчного корабля «Аполлон-11» на Мiсяць. Адже це вперше людина вийшла за межi афроазiйськоi екосистеми. Дiйсно, вперше великий наземний ссавець зумiв перетнути водний простiр вiд Афро-Азii до Австралii. Ще важливiшим було те, що першовiдкривачi зробили в новому свiтi. Тiеi митi, коли перший мисливець-збирач ступив на австралiйський берег, почався пiдйом Homo sapiens на верхiвку харчового ланцюга на певному континентi, пiсля чого вона стала найнебезпечнiшим видом в iсторii планети Земля.

До того часу люди теж проявляли окремi iнновацiйнi адаптацii та моделi поведiнки, але iх вплив на довкiлля можна було не брати до уваги. Вони демонстрували чудовий успiх у переселеннi та пристосуваннi до рiзних мiсць iснування, але робили це без радикальних змiн тих мiсць. Поселенцi ж Австралii або, точнiше, ii завойовники не просто пристосувалися, а трансформували австралiйську екосистему до невпiзнання.

Перший вiдбиток людськоi ноги на пiщаному пляжi Австралii одразу ж змили хвилi. Проте, коли люди просунулися далi вглиб материка, вони залишили по собi iнший вiдбиток, який уже неможливо стерти з iсторii. На своему шляху вони зустрiли дивний свiт невiдомих створiнь, який включав 200-кiлограмового двометрового кенгуру та сумчастого лева, розмiром з теперiшнього тигра, який був найбiльшим хижаком континенту. На деревах шурхотiли коали, надто великi, щоб бути гарними та привабливими, а луками гасали нелiтаючi птахи, вдвiчi бiльшi за страусiв. Пiдлiском плазували схожi на драконiв ящiрки та п’ятиметровi змii. Лiсами вешталися гiгантськi дипротодони та вомбати вагою двi з половиною тонни. Окрiм птахiв та рептилiй, усi цi тварини були сумчастими – як i кенгуру, вони народжували крихiтних, безпомiчних, схожих на зародки дитинчат, яких потiм вигодовували молоком у спецiальних сумках на животi. В Африцi та Азii сумчастi ссавцi були майже невiдомi, але в Австралii вони панували.

Протягом кiлькох тисяч рокiв мало не всi цi гiганти зникли з лиця землi. Двадцять три з двадцяти чотирьох видiв австралiйських тварин, вагою п’ятдесят кiлограмiв чи бiльше, на сьогоднi вимерли.[21 - Timothy F. Flannery, The Future Eaters: An Ecological History of the Australasian Lands and Peoples (Port Melbourne: Reed Books Australia, 1994); Anthony D. Barnosky et al.: ‘Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents’, Science 306:5693 (2004): 70 – 5; Barry W. Brook and David M. J. S. Bowman: ‘The Uncertain Blitzkrieg of Pleistocene Megafauna’, Journal of Biogeography 31:4 (2004), 517 – 23; Gifford H. Miller et al.: ‘Ecosystem Collapse in Pleistocene Australia and a Human Role in Меgafaunal Extinction’, Science 309:5732 (2005), 287 – 90; Richard G. Roberts et al.: ‘New Ages for the Last Australian Megafauna: Continent Wide Extinction about 46,000 Years Ago’, Science 292:5523 (2001), 1,888 – 92.] Зникла також велика кiлькiсть менших видiв. Харчовi ланцюги в екосистемi Австралii були зруйнованi та значно змiненi. Це стало найважливiшою трансформацiею австралiйськоi екосистеми за мiльйони рокiв. Чи було це все провиною Homo sapiens?




Виннi за всiма звинуваченнями


Деякi вченi намагаються виправдати наш вид, покладаючи провину на примхи клiмату (звичного в таких випадках цапа-вiдбувайла). Однак важко повiрити, що Homo sapiens були тут зовсiм нi до чого. Існуе, принаймнi, три докази, якi заперечують головну роль клiмату та вплутують у винищення австралiйськоi мегафауни наших предкiв.

По-перше, деякi змiни австралiйського клiмату приблизно 45 тисяч рокiв тому не були докорiнними. Навряд чи новi погоднi умови самотужки могли спричинити таке масштабне вимирання фауни. Сьогоднi заведено все та завжди пояснювати наслiдками змiни клiмату, але правда полягае в тому, що клiмат нашоi планети не е незмiнним. Вiн перебувае в постiйному русi. Кожна подiя в iсторii вiдбувалася на тлi якихось клiматичних змiн.

Зокрема, наша планета пережила вже чимало циклiв охолодження та потеплiння. Упродовж останнього мiльйона рокiв у середньому через кожнi 100 тисяч рокiв траплявся льодовиковий перiод. Останнiй з таких перiодiв тривав з 75 до 15 тисяч рокiв тому. Вiн був доволi суворим, але не занадто, та мав два пiки: перший – приблизно 70 тисяч рокiв тому, а другий – приблизно 20 тисяч рокiв тому. Гiгантський же дипротодон з’явився в Австралii понад 1,5 мiльйони рокiв тому та успiшно пережив щонайменше десять попереднiх льодовикових перiодiв. Вiн також вижив пiд час першого пiку останнього льодовикового перiоду приблизно 70 тисяч рокiв тому. Чому тодi вiн зник 45 тисяч рокiв тому? Звичайно, якби дипротодон був единою великою твариною, яка вимерла в цей час, це могло бути випадковiстю. Але разом з дипротодоном зникли понад 90 % австралiйськоi мегафауни. Це побiчний доказ, але важко уявити, що за випадковим збiгом розумнi прибули в Австралiю в той самий час, коли всi цi тварини почали гинути вiд холоду.[22 - Stephen Wroe and Judith Field: ‘A Review of Evidence for a Human Role in the Extinction of Australian Megafauna and an Alternative Explanation’, Quaternary Science Reviews 25:21 – 2 (2006), 2,692–703; Barry W. Brook et al.: ‘Would the Australian Megafauna Have Become Extinct If Humans Had never Colonised the Continent? Comments on ‘‘A Review of the Evidence for a Human Role in the Extinction of Australian Megafauna and Alternative Explanation’ by S. Wroe and J. Field’, Quaternary Science Reviews 26:3–4 (2007), 560 – 4; Chris S. M. Turney et al.: ‘Late-Surviving Megafauna in Tasmania, Australia, Implicate Human Involvement in their Extinction’, Proceedings of the National Academy of Sciences 105:34 (2008), 12,150 – 3.]

По-друге, коли масове вимирання спричинюе змiна клiмату, морськi тварини зазвичай страждають так само, як i наземнi. Але ж немае жодних доказiв якогось iстотного зникнення представникiв океанськоi фауни 45 тисяч рокiв тому. А от втручанням людини якраз легко пояснити, чому хвиля вимирання накрила саме наземну мегафауну Австралii, не зачепивши мешканцiв розташованих поблизу океанiв. Адже, попри новi навiгацiйнi здiбностi, Homo sapiens все ще залишалися переважно наземною загрозою.

По-трете, масове вимирання, схоже на австралiйське, в подальшi тисячолiття вiдбувалося знову та знову, в процесi заселення людьми iнших частин зовнiшнього свiту. В цих випадках провина розумних е беззаперечною. Наприклад, мегафауна Новоi Зеландii (яка пережила так званi «клiматичнi змiни» 45 тисяч рокiв тому без жодноi подряпинки) зазнала нищiвних ударiв одразу пiсля висадки на цих островах перших людей. Маорi, першi колонiзатори Новоi Зеландii з числа розумних, досягли цих островiв близько 800 рокiв тому. Не минуло i двох столiть, як бiльшiсть представникiв мiсцевоi мегафауни вимерли, разом з 60 % усiх видiв птахiв.

Подiбна доля спiткала й популяцiю мамонтiв на островi Врангеля в Пiвнiчному Льодовитому океанi (за 200 кiлометрiв на пiвнiч вiд узбережжя Сибiру). Мамонти процвiтали на бiльшiй частинi Пiвнiчноi пiвкулi мiльйони рокiв, але з поширенням Homo sapiens – спершу в Євразii, а потiм i в Пiвнiчнiй Америцi – вiдступили. 10 тисяч рокiв тому в свiтi було вже не знайти жодного мамонта, крiм як на кiлькох вiддалених арктичних островах, здебiльшого на островi Врангеля. Там вони затрималися ще на кiлька тисячолiть, а потiм раптово зникли приблизно 4 тисячi рокiв тому, якраз коли острова досягли першi люди.

Якби вимирання великих тварин в Австралii було окремою подiею, не варто було б звинувачувати в цьому людей. Але iсторичнi данi однозначно свiдчать про вид Homo sapiens як про серiйного вбивцю екологii.

Першi австралiйськi поселенцi мали в своему розпорядженнi лише технологii кам’яноi доби. Як же вони могли спричинити екологiчну катастрофу? Існуе три пояснення, якi доволi тiсно переплiтаються мiж собою.

Великi тварини – основнi жертви австралiйського вимирання – розмножувалися повiльно. Вагiтнiсть у них тривала довго, дитинчат на одну вагiтнiсть припадало небагато, та й перерви мiж вагiтностями були значними. Вiдповiдно, якщо люди вбивали навiть одного дипротодона кожнi кiлька мiсяцiв, цього було досить, щоби смертнiсть серед цих травоiдних перевищила народжуванiсть. Через якихось кiлька тисяч рокiв загинув останнiй, самотнiй уже на той час дипротодон, а з ним i весь вид.[23 - John Alroy: ‘A Multispecies Overkill Simulation of the End-Pleistocene Megafaunal Mass Extinction’, Science, 292:5523 (2001), 1,893 – 6; O’Connel and Allen: ‘Pre-LGM Sahul’, 400 – 1.]

Фактично, попри iхнi великi розмiри, полювати на дипротодонiв та iнших австралiйських гiгантiв було не так уже й складно, бо поява двоногих ворогiв виявилася для них цiлковитою несподiванкою. За два мiльйони рокiв в Афро-Азii з’явилися та еволюцiонували рiзнi види людей. Вони поступово вдосконалили своi мисливськi навички i приблизно 400 тисяч рокiв тому почали полювати на великих тварин. Великi звiрi Африки та Азii навчились уникати людей, тому, коли там опинився новий мегахижак Homo sapiens, вони вже знали, що вiд таких створiнь треба триматися подалi. Натомiсть австралiйськi гiганти не мали достатньо часу, щоб привчитися тiкати. Вони не сприймали людей як особливу загрозу. Вони не мали довгих гострих зубiв або м’язистих гнучких тiл, щоб захищатися. Тому, коли дипротодон, найбiльший сумчастий, який колись ходив по землi, вперше звернув увагу на дивну двоногу мавпу, вiн просто глипнув на неi та продовжив спокiйно жувати листя. Цi тварини мали виробити в собi страх перед людством, але, перш нiж вони встигли це зробити, iх не стало.

Друге пояснення полягае в тому, що до того часу, коли розумнi досягли Австралii, вони вже опанували технологiю випалення лiсiв для ведення сiльського господарства. Опинившись у чужому та загрозливому середовищi, вони свiдомо випалили величезнi дiлянки непролазних хащiв та густих лiсiв, щоб створити вiдкритi луки, що приваблювали бiльше легкодоступноi дичини та краще вiдповiдали iхнiм потребам. Таким чином, вони цiлком змiнили екологiю великих частин Австралii лише за кiлька коротких тисячолiть.

Одним iз доказiв е данi дослiдження скам’янiлих рослин. 45 тисяч рокiв тому евкалiпти в Австралii були рiдкiсними. Але поява Homo sapiens ознаменувала для них золоту добу. Оскiльки евкалiпти е дуже тривкими до вогню, вони поширилися, тодi як iншi дерева та кущi зникли.

Такi змiни рослинностi вплинули на тварин, якi ними харчувалися, та хижакiв, якi харчувалися цими тваринами. Коали, якi живуть виключно на евкалiптовому листi, радо заселили новi територii. А решта тварин дуже постраждали. Багато австралiйських харчових ланцюгiв обiрвалися, що призвело до вимирання найслабкiших iхнiх ланок.[24 - L. H. Keeley: ‘Proto-Agricultural Practices Among Hunter-Gatherers: A Cross-Cultural Survey’, у збiрцi Last Hunters, First Farmers: New Perspectives on the Prehistoric Transition to Agriculture, ed. T. Douglas Price and Anne Birgitte Gebauer (Santa Fe: School of American Research Press, 1995), 243 – 72; R. Jones: ‘Firestick Farming, Australian Natural History 16 (1969), 224 – 8.]

Трете пояснення погоджуеться, що суттеву роль у вимираннi великих тварин вiдiграли мисливство та випалення лiсiв, але наголошуе, що не можна повнiстю iгнорувати роль клiмату. Клiматичнi змiни, якi накрили Австралiю приблизно 45 тисяч рокiв тому, дестабiлiзували екосистему, зробивши ii особливо вразливою. За звичайних обставин, система, певно, вiдновилася б, як траплялося вже не раз. Але якраз у цей критичний момент на аренi з’явилися люди, якi пiдштовхнули нестiйку екосистему до прiрви. Поеднання клiматичних змiн та полювання людей стало надто руйнiвним для великих тварин, оскiльки атакувало iх з рiзних бокiв. Важко знайти добру стратегiю виживання, яка б працювала одночасно проти багатьох загроз.

Без додаткових доказiв вирiшити, який iз цих трьох сценарiiв е правдивим, неможливо. Але, безумовно, е вагомi причини вважати, що, якби Homo sapiens нiколи не дiстались Австралii та Новоi Зеландii, там би досi жили сумчастi леви, дипротодони та велетенськi кенгуру.




Кiнець лiнивця


Винищення австралiйськоi мегафауни стало, мабуть, першим суттевим слiдом, який на нашiй планетi залишила людина розумна. Пiсля цього вiдбулася ще бiльша екологiчна катастрофа, цього разу в Америцi. Homo sapiens стали першим та единим видом людей, який дiстався захiдноi пiвкулi, прибувши туди приблизно 16 тисяч рокiв тому, або 14 тисяч рокiв до нашоi ери. Першi люди прийшли до Америки пiшки, що вони цiлком могли зробити, бо на той час рiвень моря був достатньо низьким, аби пiвнiчний схiд Сибiру з’еднувався з пiвнiчним заходом Аляски суходiльним мостом. Не те, щоб це було легко – подорож була доволi важкою, можливо навiть важчою за морський шлях до Австралii. Щоб здiйснити цей перехiд, розумнi спочатку мали навчитись витримувати екстремальнi арктичнi умови на пiвночi Сибiру – територii, де взимку нiколи не свiтить сонце i де температура може опускатися до -50° за Цельсiем.

Жодному попередньому видовi людей не вдалося проникнути в такi мiсця. Навiть добре пристосованi до холоду неандертальцi обмежилися вiдносно теплiшими районами далi на пiвдень. Але Homo sapiens, органiзм яких був пристосований до життя, скорiше, в африканськiй саванi, нiж у землях снiгу та льоду, знайшли генiальне вирiшення цiеi проблеми. Коли кочовi групи розумних мисливцiв-збирачiв мiгрували в мiсця з холоднiшим клiматом, вони навчилися робити снiгоступи та ефективний термоодяг, що складався з шарiв хутра та шкiр, щiльно зшитих голками. Вони розробили нову зброю та складнi мисливськi технiки, що дозволило iм переслiдувати й вбивати мамонтiв та iншу велику дичину Далекоi Пiвночi. Вдосконаливши термоодяг та мисливськi технiки, розумнi насмiлились заглибитися в крижанi райони. Просуваючись на пiвнiч, вони вдосконалювали одяг, мисливськi стратегii та iншi навички виживання.

Але навiщо було так напружуватися? Навiщо було добровiльно гнати себе до Сибiру? Можливо, деякi групи тiкали на пiвнiч вiд воен, демографiчних проблем або стихiйних лих. Інших могли вабити на пiвнiч бiльш позитивнi причини, такi як велика кiлькiсть тваринного бiлка. Адже арктичнi землi заселяли великi смачнi тварини, наприклад пiвнiчнi оленi та мамонти. Кожен мамонт був джерелом здоровезноi купи м’яса (яке, враховуючи низькi температури, можна було навiть заморожувати на потiм), смачного жиру, теплого хутра та цiнноi кiстки. Як свiдчать знахiдки з Сунгиру, мисливцi на мамонтiв на морознiй пiвночi не просто виживали – вони процвiтали. З часом групи мисливцiв просувалися далi й далi, переслiдуючи мамонтiв, мастодонтiв, носорогiв та пiвнiчних оленiв. Близько 14 тисяч рокiв до нашоi ери полювання якраз i привело деяких з них з пiвнiчного сходу Сибiру до Аляски. Звичайно, вони не знали, що вiдкривають новий свiт. Для мамонтiв та тогочасних людей Аляска була лише продовженням Сибiру.

Спочатку шлях вiд Аляски до решти Америки блокували льодовики, дозволяючи дослiджувати землi далi на пiвдень лише кiльком окремим першовiдкривачам. Але приблизно 12 тисяч рокiв до нашоi ери глобальне потеплiння розтопило лiд та вiдкрило легший прохiд. Цим новим коридором люди масово вирушили на пiвдень Америки, розтiкаючись по континенту. Пристосованi ранiше до полювання на велику дичину в Арктицi, вони невдовзi пiдлаштувалися пiд дивовижну рiзноманiтнiсть клiматичних умов та екосистем. Нащадки сибiрякiв заселили густi лiси сходу нинiшнiх Сполучених Штатiв, болота дельти Мiссiсiпi, пустелi Мексики та паруючi джунглi Центральноi Америки. Однi зробили своiм домом рiчковий свiт басейну Амазонки. Іншi пустили коренi в гiрських долинах Анд або у вiдкритих пампасах Аргентини. І все це сталося за якесь тисячолiття чи два! 10 тисяч рокiв до нашоi ери люди вже мешкали в найпiвденнiшiй точцi Америки – на островi Вогняна Земля (Тьерра дель Фуего). Блiцкриг людства по всiй Америцi свiдчить про незрiвнянну винахiдливiсть та неперевершену здатнiсть Homo sapiens до пристосування. Жодна iнша тварина нiколи не заселяла таку рiзноманiтнiсть настiльки радикально рiзних ареалiв так швидко, причому скрiзь з тими самими генами.[25 - David J. Meltzer, First Peoples in a New World: Colonising Ice Age America (Berkeley: University of California Press, 2009).]

Заселення розумними Америки навряд чи було безкровним. Безумовно, воно залишило по собi довгий шлейф жертв. Адже 14 тисяч рокiв тому американська фауна була значно багатшою, нiж сьогоднi. Коли першi американцi почали просуватися на пiвдень вiд Аляски в прерii Канади та заходу Сполучених Штатiв, вони зустрiлися з мамонтами та мастодонтами, гризунами, розмiром з ведмедя, табунами коней та верблюдiв, здоровезними левами та десятками iнших великих видiв, абсолютно невiдомих нинi. Зокрема, серед них були страхiтливi шаблезубi кiшки та гiгантськi наземнi лiнивцi, якi важили до восьми тонн та досягали висоти шести метрiв. Пiвденна Америка зустрiла розумних ще бiльшим розмаiттям екзотичних великих ссавцiв, рептилiй та птахiв. На той час обидвi Америки являли собою величезну лабораторiю експериментiв – мiсце, де еволюцiонували та процвiтали тварини й рослини, яких в Африцi та Азii нiхто не знав.

Але недовго. Не минуло i двох тисяч рокiв пiсля появи там розумних, як бiльшiсть цих унiкальних видiв зникли назавжди. За нинiшнiми оцiнками, протягом цього короткого промiжку часу Пiвнiчна Америка втратила 34 зi своiх 47 родiв великих ссавцiв. Пiвденна Америка втратила 50 з 60. Пiсля понад 30 мiльйонiв рокiв процвiтання шаблезубi кiшки просто щезли, разом iз гiгантськими наземними лiнивцями, величезними левами, мiсцевими американськими конями, мiсцевими американськими верблюдами, велетенськими гризунами та мамонтами. Вимерли також тисячi видiв менших ссавцiв, рептилiй, птахiв та навiть комах i паразитiв (схоже на те, що пiсля вимирання мамонтiв у забуття за ними послiдували й всi сучаснi iм види).

Багато десятилiть палеонтологи та зооархеологи – люди, якi шукають та дослiджують рештки тварин, – прочiсують прерii та гори обох Америк, щоб знайти скам’янiлi кiстки давнiх верблюдiв та затвердiлий послiд гiгантських наземних лiнивцiв. Знаходячи те, що шукають, вони обережно упаковують своi скарби та вiдправляють до лабораторiй, де кожна кiсточка та кожен копролiт (технiчна назва скам’янiлих екскрементiв) ретельно вивчаеться та датуеться. Знову i знову цi аналiзи дають тi самi результати: найсвiжiшi кульки послiду та верблюжi кiстки належать до перiоду, коли Америку наводнили люди, – вiд 12 до 9 тисяч рокiв до нашоi ери. Лише в одному районi вченим вдалося виявити цi фекалii: на кiлькох Карибських островах, зокрема Кубi та Іспаньолi, вони знайшли затвердiлi екскременти наземних лiнивцiв, датованi приблизно 5 тисячами рокiв до нашоi ери. Саме в цей час першi люди примудрилися перетнути Карибське море та заселити цi два великi острови.






10. Реконструкцiя гiгантського наземного лiнивця (Мегаtherium) та гiгантського броненосця (Glyptodon). Нинi вимерлi, гiгантськi броненосцi досягали довжини понад 3 метри та важили до 2 тонн, тодi як гiгантськi наземнi лiнивцi досягали висоти до 6 метрiв та важили до 8 тонн



І знову деякi вченi намагаються реабiлiтувати Homo sapiens та звинуватити в усьому клiматичнi змiни (що змушуе iх стверджувати, нiби, з якоiсь загадковоi причини, клiмат Карибських островiв залишався незмiнним протягом 7 тисяч рокiв, тодi як у рештi Захiдноi пiвкулi потеплiло). Але в Америцi вiд свiдчень кульок послiду нiкуди не дiтися. Злочинцями е саме ми – нiде правди дiти! Навiть якщо клiматичнi змiни були нашими спiвучасниками, вирiшальну роль вiдiграло людство.[26 - Paul L. Koch and Anthony D. Barnosky: ‘Late Quaternary Extinctions: State of the Debate’, The Annual Review of Ecology, Evolution and Systematics 37 (2006), 215 – 50; Anthony D. Barnosky et al.: ‘Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents’, 70 – 5.]




Ноiв ковчег


Спробуймо об’еднати масове вимирання тварин в Австралii та Америцi, додавши до цього менш масштабнi вимирання, що почалися з поширенням Homo sapiens по всiй Афро-Азii (наприклад, iнших видiв людей), а також вимирання пiсля заселення давнiми мисливцями-збирачами вiддалених островiв, примiром Куби. Напрошуеться неминучий висновок, що перша хвиля колонiзацii свiту розумними стала однiею з найбiльших та найшвидших екологiчних катастроф, що випали на долю тваринного царства. Найбiльше вiд неi постраждали великi створiння, вкритi хутром. На час Когнiтивноi революцii наша планета була домiвкою приблизно для 200 родiв великих наземних ссавцiв вагою понад п’ятдесят кiлограмiв. На час Сiльськогосподарськоi революцii з них залишалося лише близько ста. Це означае, що Homo sapiens призвели до зникнення половини всiх великих звiрiв планети ще задовго до того, як люди винайшли колесо, писемнiсть або залiзнi iнструменти.

Пiсля Сiльськогосподарськоi революцii ця екологiчна трагедiя повторювалася в мiнiатюрi незчисленну кiлькiсть разiв. Археологiчнi знахiдки острова за островом розповiдають ту саму сумну iсторiю. Трагедiя починаеться зi сцени – багата та рiзноманiтна популяцiя великих тварин без жодноi ознаки людини. У другiй сценi з’являються розумнi, про що свiдчать людськi кiстки, наконечники списiв або, можливо, глинянi черепки. На змiну iй швидко приходить третя сцена, в якiй основну роль починають вiдiгравати саме люди, а бiльшiсть великих тварин, разом з багатьма меншими, зникають.

Яскравим прикладом е великий острiв Мадагаскар, приблизно за 400 кiлометрiв на схiд вiд африканського материка. За мiльйони рокiв iзоляцii там еволюцiонувало унiкальне зiбрання тварин. Зокрема, до нього входили епiорнiси – найбiльшi у свiтi нелiтаючi птахи, заввишки три метри та вагою майже пiвтонни, та гiгантськi лемури – найбiльшi на земнiй кулi примати. Та 1,5 тисячi рокiв тому епiорнiси та лемури, разом з бiльшiстю великих тварин Мадагаскару, раптово зникли – якраз коли на островi висадилися першi люди.

У Тихому океанi основна хвиля вимирання тварин почалася приблизно в 1500 роцi до нашоi ери, коли Соломоновi острови, Фiджi та Нову Каледонiю заселили полiнезiйськi землероби. Безпосередньо або опосередковано, вони знищили сотнi видiв птахiв, комах, слимакiв та iнших мiсцевих мешканцiв. Вiд того часу хвиля винищення поступово почала змiщуватися на схiд, пiвдень та пiвнiч, до самого серця Тихого океану, змiтаючи на своему шляху унiкальну фауну Самоа та Тонга (1200 рiк до н. е.); Маркiзових островiв (1 рiк); острова Пасхи, островiв Кука та Гаваiв (500 рiк) та, нарештi, Новоi Зеландii (1200 рiк).

Подiбнi екологiчнi катастрофи вiдбулися ледь не на кожному з тисяч островiв, якими всипанi Атлантичний, Індiйський та Арктичний океани, а також Середземне море. Навiть на найменших островах археологи виявили ознаки iснування птахiв, комах та слимакiв, якi жили там протягом незчисленних поколiнь, але пiсля появи перших землеробiв одразу зникли. Тiльки кiльком надзвичайно вiддаленим островам вдалося уникати уваги людей майже до нашого часу, i саме на них фауна залишалася неушкодженою. Вiзьмiмо один вiдомий приклад: Галапагоськi острови залишалися ненаселеними людьми до ХІХ столiття. Завдяки цьому, там зберiгався унiкальний тваринний свiт, зокрема гiгантськi черепахи, якi, подiбно до давнiх дипротодонiв, не виявляли жодного страху перед людьми.

На змiну першiй хвилi винищення, що супроводжувала розселення мисливцiв-збирачiв, прийшла друга, що супроводжувала розселення землеробiв та дае нам важливе розумiння третьоi хвилi винищення, яку сьогоднi спричинюе промислова дiяльнiсть людства. Не вiрте рятiвникам дерев, якi стверджують, що нашi предки були «бiлими й пухнастими» та жили в гармонii з природою. Ще задовго до Промисловоi революцii Homo sapiens посiли перше мiсце серед живих органiзмiв у доведеннi до вимирання бiльшостi видiв рослин i тварин. Ми маемо сумнiвну честь бути найсмертельнiшим видом в анналах бiологii.

Можливо, якби люди бiльше знали про першу та другу хвилi вимирання, вони б не ставилися так недбало до третьоi, частиною якоi е. Якби ми знали, скiльки видiв ми вже викорiнили, то мали б кращу мотивацiю захистити вцiлiлi. Особливо це стосуеться великих тварин, якi живуть у морях та океанах. На вiдмiну вiд iхнiх наземних сородичiв великi морськi мешканцi порiвняно мало постраждали вiд Когнiтивноi та Сiльськогосподарськоi революцii. Але багато з них перебувають на межi зникнення сьогоднi, в результатi промислового забруднення вод та надмiрного використання людьми океанських ресурсiв. Якщо подii розгортатимуться з нинiшньою швидкiстю, цiлком iмовiрно, що кити, акули, тунцi та дельфiни скоро пiдуть у небуття слiдом за дипротодонами, наземними лiнивцями та мамонтами. Єдиними з усього свiту великих створiнь, хто переживе людський потоп, будуть самi люди та сiльськогосподарськi тварини, якi слугуватимуть галерними рабами нового Ноевого ковчега.




Частина друга

Сiльськогосподарська революцiя






11. Зображення типових для сiльського господарства сцен на стiнi египетськоi гробницi, залишене приблизно 3,5 тисячi рокiв тому




5. Найбiльше шахрайство в iсторii



Протягом 2,5 мiльйона рокiв люди харчувалися, збираючи рослини та полюючи на тварин, якi жили та розмножувалися без жодного iх втручання. Люди прямоходячi, працюючi та неандертальцi зривали дикi фiги та вбивали диких баранiв, абсолютно не вирiшуючи, де рости фiговим деревам, на яких луках пастися стадам овець або якому козлу яку козу заплiднювати. Потiм зi Схiдноi Африки на Близький Схiд, до Європи, Азii та, нарештi, до Австралii й Америки переселилася людина розумна – i скрiзь збирала дикi рослини та полювала на диких тварин. Адже навiщо робити щось iще, коли ваш спосiб життя дае вам достатньо iжi, пiдтримуючи багатий свiт соцiальних структур, релiгiйних вiрувань та полiтичних рухiв?

Усе змiнилося приблизно 10 тисяч рокiв тому, коли розумнi почали присвячувати майже весь свiй час та зусилля манiпуляцii життям кiлькох видiв тварин i рослин. Зранку до ночi люди сiяли насiння, поливали рослини, виполювали бур’яни та водили овець на кращi пасовища. На iхню думку, така робота мала забезпечити iх бiльшою кiлькiстю плодiв, зерна та м’яса. Це була справжня революцiя способу життя людей – Сiльськогосподарська революцiя.

Перехiд до ведення сiльського господарства почався приблизно 9,5–8,5 тисяч рокiв до нашоi ери серед пагорбiв на територii сучасного пiвденного сходу Туреччини, заходу Ірану, а також Леванту. Починався вiн повiльно та в обмеженому географiчному районi. Пшениця та цапи були одомашненi приблизно 9 тисяч рокiв до нашоi ери, горох та квасоля – приблизно 8 тисяч, оливковi дерева – 5 тисяч, конi – 4 тисячi, а виноград – 3,5 тисячi рокiв до нашоi ери. Деякi тварини та рослини, такi як верблюди та горiхи кеш’ю, були одомашненi ще пiзнiше, але основна хвиля окультурення закiнчилася 3,5 тисячi рокiв до нашоi ери. Навiть сьогоднi, попри нашi просунутi технологii, понад 90 % калорiй, якi споживають люди, надходить вiд небагатьох рослин, якi нашi предки окультурили мiж 9,5 та 3,5 тисячами рокiв до нашоi ери: пшеницi, рису, кукурудзи (у багатьох краiнах Америки ii називають «маiс»), картоплi, проса та ячменю. За останнi 2 тисячi рокiв жодноi вартоi уваги рослини або тварини одомашнено не було. Наша свiдомiсть залишилася нам вiд мисливцiв-збирачiв, а кухня недалеко пiшла вiд часiв давнiх землеробiв.

Колись ученi вважали, що сiльське господарство поширилось на всi чотири сторони свiту з однiеi-единоi точки на Близькому Сходi. Сьогоднi ж вони погоджуються, що в iнших частинах свiту сiльське господарство виникло не через дii близькосхiдних землеробiв, якi експортували туди свою революцiю, а незалежним чином. У Центральнiй Америцi люди почали культивувати кукурудзу та боби, нiчого не знаючи про пшеницю та горох, вирощуванi на Близькому Сходi. Мешканцi Пiвденноi Америки навчилися саджати картоплю та розводити лам, не маючи жодних даних про те, що вiдбувалося в Мексицi чи Левантi. Першi сiльськогосподарськi революцiонери Китаю одомашнили рис, просо та свиней. Першi садiвники Пiвнiчноi Америки втомилися прочiсували пiдлiсок у пошуках iстiвних гарбузiв та вирiшили iх культивувати. Мешканцi Новоi Гвiнеi одомашнили цукрову тростину та банани, тодi як першi землероби Захiдноi Африки пристосували до своiх потреб мiсцевi просо, рис, сорго та пшеницю. З цих вихiдних точок сiльське господарство й поширилося. До І столiття нашоi ери переважна бiльшiсть людей у бiльшiй частинi свiту вже були землеробами.






Мапа 2. Центри та дати сiльськогосподарських революцiй. Данi е доволi суперечливими, тому мапа постiйно перемальовуеться, аби включити до неi найновiшi археологiчнi вiдкриття [27 - Мапа базуеться здебiльшого на матерiалах книги Peter Bellwood, First Farmers: The Origins of Agricultural Societies (Malden: Blackwell Publishing, 2005).]



Чому Сiльськогосподарська революцiя почалася на Близькому Сходi, в Китаi та Центральнiй Америцi, а не в Австралii, Пiвденнiй Африцi чи на Алясцi? Причина проста: бiльшiсть видiв рослин та тварин одомашнити неможливо. Розумнi могли доволi часто викопувати чудовi на смак трюфелi та полювати на шерстистих мамонтiв, але про одомашнення обох видiв не могло бути й мови. Гриби були надто невловними, а гiгантськi звiрi – надто лютими. З багатьох тисяч видiв, на якi полювали або якi збирали нашi предки, придатними кандидатами для вирощування та розведення були лише декiлька. Цi декiлька видiв жили в певних мiсцях, саме там, де i вiдбулися сiльськогосподарськi революцii.

Одного чудового дня вченi проголосили, що Сiльськогосподарська революцiя стала для людства великим стрибком уперед. Вони розповiли казку про прогрес, пiдживлюваний iнтелектуальною мiццю. Начебто еволюцiя поступово породжувала дедалi розумнiших людей. Урештi-решт люди стали настiльки кмiтливими, що зумiли розгадати загадки природи, а це дозволило iм приручити овець та культивувати пшеницю. Одразу пiсля цього вони з радiстю облишили суворе, небезпечне та часто спартанське життя мисливцiв-збирачiв, осiвши на одному мiсцi та насолоджуючись приемним та ситим життям землеробiв.

Насправдi ж ця iсторiя е цiлковитою вигадкою. Адже немае жодних доказiв того, що з часом люди ставали розумнiшими. Мисливцi-збирачi знали таемницi природи задовго до Сiльськогосподарськоi революцii, оскiльки вiд глибокого знання тварин, на яких вони полювали, та рослин, якi вони збирали, залежало iх виживання. Сiльськогосподарська революцiя, скорiше, не ознаменувала нову еру легкого життя, а породила землеробiв, життя яких, загалом, було бiльш складним та менш задовiльним, нiж у мисливцiв-збирачiв. Мисливцi-збирачi проводили свiй час бiльш стимулюючими та рiзноманiтними способами, а голод та хвороби загрожували iм менше. Сiльськогосподарська революцiя, звичайно, збiльшила загальну кiлькiсть iжi для людства, але додаткова iжа не перетворилася на краще харчування або бiльше дозвiлля. Натомiсть вона призвела до стрiмкого зростання населення та появи розпещених елiт. Пересiчний землероб працював важче, нiж пересiчний збирач, а навзамiн отримував значно гiрше харчування. Так Сiльськогосподарська революцiя стала найбiльшим шахрайством в iсторii людства.

Хто був у ньому винен? Не вождi, не священики i не торгiвцi. Злочинцями були декiлька видiв рослин, включаючи пшеницю, рис та картоплю. Адже скорiше цi рослини одомашнили людину розумну, анiж навпаки.

Замислiться на хвилинку про Сiльськогосподарську революцiю з точки зору пшеницi. Десять тисяч рокiв тому пшениця являла собою лише дику траву, одну з багатьох, зростання якоi обмежувалося невеликою територiею на Близькому Сходi. Аж раптом, лише за кiлька коротких тисячолiть, вона заполонила свiт. Згiдно з базовим еволюцiйним критерiем виживання та вiдтворення, пшениця стала однiею з найуспiшнiших рослин в iсторii нашоi планети. У районах, наприклад Великих рiвнин Пiвнiчноi Америки, де ще 10 тисяч рокiв тому не росло жодного пшеничного колоска, сьогоднi можна проiхати сотнi й сотнi кiлометрiв, не зустрiвши якоiсь iншоi рослини. У свiтi пшениця покривае приблизно 2,25 мiльйона квадратних кiлометрiв поверхнi земноi кулi, що майже вдесятеро перевищуе розмiр Великоi Британii. Як же цiй травi пощастило перетворитися з малопоширеноi рослини на всюдисущу?

Пшениця зробила це, манiпулюючи Homo sapiens на свою користь. Приблизно до 10 тисяч рокiв тому цi примати вели доволi комфортабельне життя мисливцiв та збирачiв, але потiм почали докладати дедалi бiльше зусиль для вирощування пшеницi. Не минуло й двох тисячолiть, як людям у багатьох частинах свiту майже не залишилось iнших занять, як з ранку до вечора пiклуватися про пшеницю. А це було нелегко. Пшениця виявилася рослиною вибагливою. Вона не любила великого та дрiбного камiння, тому розумнi надривали собi спини, розчищаючи поля. Вона не любила дiлитися своiм простором, водою та поживними речовинами з iншими рослинами, тому чоловiки та жiнки працювали цiлоденно, прополюючи бур’яни пiд пекучим сонцем. Вона часто хворiла, тому розумним доводилося повсякчас стежити, аби iй не зашкодили хробаки та рiзнi захворювання. Вона була беззахисною проти iнших живих органiзмiв, якi любили ii iсти, вiд кроликiв до сарани, тому землеробам доводилось ii боронити та захищати. Нарештi, пшениця вимагала багато вологи, тому люди змушенi були тягати воду зi струмкiв та потiчкiв для ii поливання. А ii голод навiть змушував розумних збирати тваринний гнiй для пiдживлення землi, на якiй росла пшениця.

При цьому тiло Homo sapiens не еволюцiонувало для таких завдань. Воно було пристосоване видиратися на яблунi та ганятися за газелями, а не вибирати камiнцi та тягати воду. Це одразу ж вплинуло на людськi спини, колiна, шиi та попереки. Дослiдження давнiх скелетiв вказують на те, що перехiд до сiльського господарства спричинив багато недуг, наприклад змiщення мiжхребцевих дискiв, артрит i грижi. Бiльш того, розв’язання нових сiльськогосподарських завдань вимагало так багато часу, що люди були змушенi постiйно мешкати неподалiк вiд своiх пшеничних полiв. Це геть змiнило iхнiй спосiб життя. Не ми одомашнили пшеницю. Це вона одомашнила нас. Слово «одомашнити» походить вiд латинського domus, що означае «будинок». А хто сьогоднi живе в будинку? Точно не пшениця, а людина розумна.

Як же пшениця переконала Homo sapiens промiняти доволi добре життя на вбоге iснування? Що вона запропонувала замiсть цього? Вона аж нiяк не пропонувала краще харчування. Запам’ятайте: люди е всеiдними приматами, якi не мають потреби в певному продуктi харчування i якi чудово можуть прожити на розмаiттi iжi. До Сiльськогосподарськоi революцii рiзнi злаки складали лише невелику частину рацiону людей. Адже харчування переважно кашами е бiдним на мiнерали та вiтамiни, зерно погано перетравлюеться та дiйсно погано впливае на нашi зуби та ясна.

Пшениця також не забезпечила людям економiчноi безпеки. Життя селян було менш безпечним, нiж у мисливцiв-збирачiв. Адже останнi, щоб вижити, покладалися на десятки видiв тварин i рослин, а тому могли пережити важкi роки навiть без запасiв iжi. Якщо з певним видом було сутужно, вони могли бiльше збирати та полювати на iншi види. Землеробськi ж суспiльства ще недавно черпали велику кiлькiсть своiх калорiй з невеликого асортименту культурних рослин. У багатьох районах вони покладалися лише на один-единий основний продукт харчування, такий як пшениця, картопля або рис. Якщо довго не було дощiв, налiтали хмари сарани або цей продукт заражали спори грибiв, селяни гинули вiд голоду тисячами й мiльйонами.






12. Рамзес ІІ на колiсницi в битвi при Кадешi, яка вiдбувалася 1296 р. до н. е. мiж Єгиптом i Хетським царством. Пiсля Ciльськогосподарськоi революцii людськi спiльноти постiйно перебувають у станi збройних конфлiктiв



Не могла пшениця й убезпечити вiд людськоi жорстокостi. Першi землероби були аж нiяк не менш жорстокими, нiж iхнi предки мисливцi-збирачi, якщо не бiльш. Адже землероби мали бiльше майна та потребували землi для вирощування рослин i розведення худоби. Захоплення поля або пасовища сусiдами могло означати для давнього фермера рiзницю мiж життям та голодною смертю, тому простору для компромiсу було обмаль. Коли на групу мисливцiв-збирачiв тиснув сильнiший супротивник, вони зазвичай iшли собi далi. Це було складно та небезпечно, але цiлком можливо. Коли ж сильний ворог загрожував поселенню землеробiв, вiдступ означав втрату поля, будинки та зерносховища. У багатьох випадках це прирiкало бiженцiв на смерть вiд голоду. Тому землероби зазвичай нiкуди не йшли, а змушенi були битися до гiркого кiнця.

Багато антропологiчних та археологiчних дослiджень вказують на те, що в простих сiльськогосподарських суспiльствах, без жодноi полiтичноi структури в основi поселення та племенi, людська жорстокiсть призводила до приблизно 15 % смертей, включаючи 25 % смертей чоловiкiв. Навiть у серединi минулого столiття в одному сiльськогосподарському племiнному суспiльствi Новоi Гвiнеi данi насильство спричинило 30 % смертей чоловiкiв, а в племенi енга – 35 %. В Еквадорi вiд рук iнших людей загинуло взагалi близько 50 % дорослих ваоранi![28 - Gat, War in Human Civilisation, 130 – 1; Robert S. Walker and Drew H. Bailey: ‘Body Counts in Lowland South American Violence’, Evolution and Human Behavior 34 (2013), 29–34.] З часом людську жорстокiсть було приборкано завдяки розбудовi бiльших соцiальних структур – мiст, царств та держав. Але створення таких величезних та ефективних полiтичних структур забрало тисячi рокiв.

Життя в сiльськогосподарських поселеннях, безумовно, дало першим землеробам деякi швидкi переваги, такi як кращий захист вiд диких тварин, дощу та холоду. А проте недолiки для пересiчноi особи, мабуть, перекреслювали переваги. Людям у сучасних процвiтаючих суспiльствах зрозумiти це доволi складно. Насолоджуючись достатком та безпекою, пiдвалини яких заклала Сiльськогосподарська революцiя, ми припускаемо, що свого часу вона стала чудовим покращенням життя. Але абсолютно неправильно судити про тисячi рокiв iсторii з погляду сьогодення. Значно репрезентативнiшою могла б стати точка зору трирiчноi китайськоi дiвчинки, яка повiльно помирала вiд недоiдання в І столiттi через неврожай у ii батька. Чи сказала б вона: «Я помираю з голоду, але за двi тисячi рокiв люди матимуть багато iжi та житимуть у великих будинках з кондицiонерами, а тому моi страждання не марнi»?

Що ж тодi пшениця запропонувала землеробам, включаючи цю бiдну китайську дiвчинку? Окремим людям вона не запропонувала геть нiчого. Однак певною мiрою винагородила Homo sapiens як вид. Вирощування пшеницi забезпечило значно бiльше iжi на одиницю територii, а тому дозволило Homo sapiens надзвичайно розмножитися. Близько 13 тисяч рокiв до нашоi ери, коли люди харчувалися, збираючи дикi рослини та полюючи на диких тварин, оаза Єрихон у Палестинi могла прогодувати максимум одну кочову групу приблизно зi ста вiдносно здорових та добре вгодованих людей. Близько 8,5 тисяч рокiв до нашоi ери, коли на змiну диким рослинам прийшли пшеничнi поля, ця оаза могла вже прогодувати велике, хоча й бiдне поселення з тисячi мешканцiв, якi потерпали вiд хвороб та недоiдання значно бiльше.

Валютою еволюцii е не голод i не бiль, а скорiше, копii спiралей ДНК. Так само, як економiчний успiх компанii вимiрюеться лише кiлькiстю грошей на ii банкiвському рахунку, а не щастям ii спiвробiтникiв, так i еволюцiйний успiх виду вимiрюеться саме кiлькiстю копiй його ДНК. Якщо копiй ДНК бiльше не лишаеться, вид вимирае, так само як компанiя без грошей банкрутуе. Якщо ж вид може похвалитися багатьма копiями ДНК, це е успiхом i такий вид процвiтае. З такоi точки зору тисяча копiй завжди краще за сто. У цьому й полягае суть Сiльськогосподарськоi революцii – здатнiсть зберiгати життя бiльшоi кiлькостi людей за гiрших умов.

Але навiщо окремiй людинi турбуватися про еволюцiйнi сподiвання? Навiщо тiй чи iншiй нормальнiй людинi погоджуватися знизити рiвень життя лише заради примноження кiлькостi копiй геному Homo sapiens? Нiхто на це й не погоджувався: Сiльськогосподарська революцiя була пасткою.




Пастка розкошi


Розвиток сiльського господарства був дуже поступовою справою i тривав протягом столiть та тисячолiть. Група Homo sapiens, яка жила збиранням грибiв та горiхiв, полюванням на оленiв та кроликiв, не вмить осiла в постiйному поселеннi, обробляючи землю, сiючи пшеницю та тягаючи для неi воду з рiчки. Змiни вiдбувалися крок за кроком, кожен з яких включав лише невеличке вiдхилення вiд звичного життя.

Близько 70 тисяч рокiв тому людина розумна досягла Близького Сходу. Протягом наступних 50 тисяч рокiв нашi предки процвiтали там i без сiльського господарства. Природних ресурсiв тiеi територii було цiлком достатньо, щоб пiдтримувати життя ii населення. У добрi часи люди мали трохи бiльше дiтей, а в поганi – трохи менше. Адже, як i в багатьох ссавцiв, гормональнi та генетичнi механiзми допомагають контролювати процес розмноження людей. У добрi часи жiнки досягають статевоi зрiлостi ранiше, а iхнi шанси завагiтнiти пiдвищуються. У поганi часи статева зрiлiсть настае пiзно, а народжуванiсть падае.

І от до цих природних засобiв контролю чисельностi населення додалися культурнi механiзми. Немовлята та маленькi дiти, якi пересувалися повiльно та потребували багато пiклування, були тягарем для кочових мисливцiв-збирачiв. Тому люди намагалися робити перерви мiж народженням дiтей хоча б у три-чотири роки. Жiнки робили це, вигодовуючи дiтей цiлодобово та до пiзнього вiку (цiлодобове вигодовування грудьми суттево знижуе шанси завагiтнiти). Іншi методи включали в себе повне або часткове утримання вiд сексу (можливо, пiдкрiплюване культурними табу), аборти та, час вiд часу, дiтовбивство.[29 - Katherine A. Spielmann: ‘A Review: Dietary Restriction on Hunter-Gatherer Women and the Implications for Fertility and Infant Mortality’, Human Ecology 17:3 (1989), 321 – 45. Див. також: Bruce Winterhalder and Eric Alder Smith: ‘Analysing Adaptive Strategies: Human Behavioral Ecology at Twenty Five’, Evolutionary Anthropology 9:2 (2000), 51–72.]

Протягом нескiнченних тисячолiть люди iнодi iли пшеничнi зерна, але тi становили незначну частину iхнього харчування. Близько 18 тисяч рокiв тому останнiй льодовиковий перiод змiнився перiодом глобального потеплiння. У мiру зростання температури повiтря почала зростати й кiлькiсть дощiв. Новий клiмат виявився iдеальним для близькосхiдноi пшеницi та iнших злакiв, що множилися та поширювалися. Люди почали iсти бiльше пшеницi, а в обмiн на це ненавмисно поширили ii зростання. Оскiльки було неможливо iсти дикi зерна без попереднього просiювання, шлiфування та приготування, люди, якi збирали цi зерна, носили iх до своiх тимчасових стоянок для обробки. Зерна пшеницi дрiбнi та численнi, тому деяка iх кiлькiсть неминуче просипалася дорогою до стоянки та губилася. З часом уздовж улюблених людьми стежок та поблизу стоянок проростало дедалi бiльше пшеницi.

Коли люди випалювали лiси та непролазнi хащi, це також сприяло поширенню пшеницi. Вогонь прибирав з землi дерева та кущi, дозволяючи пшеницi та iншим травам монополiзувати сонячне свiтло, воду та поживнi речовини. Там, де пшениця давала багатi врожаi, а дичини та iнших джерел iжi також було чимало, групи людей поступово вiдмовлялися вiд кочового способу життя та переходити до осiлого, створюючи сезоннi та навiть постiйнi поселення.

Спершу вони, можливо, влаштовували стоянку на чотири тижнi пiд час збирання врожаю. Через поколiння, у мiру того як пшениця множилася та поширювалася, такi «врожайнi» стоянки влаштовувались уже на п’ять тижнiв, потiм на шiсть, поки, нарештi, вони не перетворилися на постiйнi поселення. Ознаки цих поселень були виявленi по всьому Близькому Сходу, особливо в Левантi, де з 12,5 тисяч до 9,5 тисяч рокiв до нашоi ери процвiтала натуфiйська культура. Натуфiйцi були мисливцями-збирачами, якi харчувалися десятками диких видiв, але жили в постiйних поселеннях та присвячували велику частину свого часу напруженому збиранню та обробцi диких злакiв. Вони будували кам’янi будинки та зерносховища. Вони зберiгали зерно на чорний день. Вони винайшли новi iнструменти, наприклад кам’янi коси для збирання врожаю дикоi пшеницi, а також кам’янi товкачi та ступки для розтирання зерен.

Тривалий час пiсля 9,5 тисяч рокiв до нашоi ери нащадки натуфiйцiв збирали та обробляли злаки, але вони також культивували iх досконалiшими способами. Збираючи дикi злаки, вони вiдкладали частину врожаю для посiву в наступному сезонi. Вони виявили, що можна досягти значно кращих результатiв, сiючи зерна глибоко в землю, а не просто абияк розкидаючи iх поверхнею. Тому вони винайшли мотики та плуги. Поступово вони також почали прополювати поля вiд бур’янiв, захищати iх вiд паразитiв, а також поливати та удобрювати iх. Що бiльше зусиль спрямовувалося на вирощування зернових, то менше часу залишалося на збирання та полювання на дикi види. Мисливцi-збирачi ставали землеробами.

Жоден крок не вiддiляв жiнку, яка збирала дику пшеницю, вiд жiнки, яка вирощувала одомашнену, тому точно сказати, коли вiдбувся вирiшальнiй перехiд до сiльського господарства, важко. Але до 8,5 тисяч рокiв до нашоi ери весь Близький Схiд уже був укритий постiйними поселеннями, таких як Єрихон, мешканцi яких бiльшiсть свого часу вирощували кiлька культурних видiв рослин.

З переходом до життя в постiйних поселеннях та збiльшенням надходження iжi почала зростати й кiлькiсть населення. Вiдмова вiд кочового способу життя дозволила жiнкам народжувати дитину хоч кожного року. При цьому тепер дiтей вiднiмали вiд грудей у ранньому вiцi, адже вони могли прогодуватися кашами, вiд рiдкоi до густоi. У полi ж були конче потрiбнi додатковi руки. Але додатковi роти швидко спустошували надлишки iжi, тому доводилось обробляти ще бiльшi поля. У мiру того як люди почали жити в скупчених поселеннях, де стрiмко поширювалися хвороби, у мiру того як дiти все бiльше харчувалися злаками замiсть материнського молока та змушенi були змагатися за кашу з дедалi бiльшою кiлькiстю братiв та сестер, зростала i дитяча смертнiсть. У бiльшостi сiльськогосподарських суспiльств щонайменше кожна третя дитина помирала ще до двадцяти рокiв.[30 - Alain Bideau, Bertrand Desjardins and Hector Perez-Brignoli (eds.), Infant and Child Mortality in the Past (Oxford: Clarendon Press, 1997); Edward Anthony Wrigley et al., English Population History from Family Reconstitution, 1580–1837 (Cambridge: Cambridge University Press, 1997), 295 – 6, 303.] А проте зростання народжуваностi все одно перевищувало зростання смертностi, адже люди народжували дедалi бiльше дiтей.

Така «пшенична угода» ставала дедалi обтяжливiшою. Дiти масово помирали, а дорослi iли хлiб, рясно политий власним потом. Пересiчному мешканцевi Єрихону 8,5 тисяч рокiв до нашоi ери жилося значно важче, нiж його попереднику 9,5 або 13 тисяч рокiв до нашоi ери. Але нiхто, схоже, не усвiдомлював, що вiдбуваеться. Кожне поколiння жило так само, як попередне, подекуди трохи покращуючи свiй спосiб iснування. Парадоксально, але низка цих «покращень», кожне з яких було покликане полегшити iхне життя, стала лише додатковими каменями на шиi давнiх землеробiв.

Чому ж люди припустилися фатальноi помилки? З тiеi самоi причини, з якоi люди помилялися протягом своеi iсторii. Вони були не здатнi прорахувати всi наслiдки своiх рiшень. Щоразу як вони вирiшували працювати трохи бiльше – скажiмо, мотижити поля, замiсть розкидати зерно поверхнею землi, – люди думали: «Так, ми працюватимемо важче. Але врожай буде багатим! Нам бiльше не треба буде боятися голодних рокiв. Нашi дiти нiколи не лягатимуть спати натщесерце». Це мало для них сенс. Хто працюватиме важче, той матиме краще життя. Таким був план.

Перша частина цього плану пройшла гладенько. Люди дiйсно працювали важче. Але вони не передбачили, що народжуватиметься бiльше дiтей, а тому й додаткову пшеницю доведеться дiлити мiж бiльшою кiлькiстю голодних ротiв. Не розумiли прадавнi землероби й того, що годування дiтей дедалi бiльше кашами та менше грудним молоком послабить iхню iмунну систему, а постiйнi поселення перетворяться на розсадники iнфекцiйних захворювань. Люди не передбачили, що, посилюючи свою залежнiсть вiд единого джерела iжi, вони, насправдi, самi пiддають себе страшнiй небезпецi через посуху. Також землероби не передбачили, що в добрi роки iхнi повнiсiнькi зерносховища спокушатимуть крадiiв та ворогiв, вiд яких доведеться захищатись, зводячи високi мури та органiзовуючи охорону.

Але ж чому люди не облишили заняття сiльським господарством, коли все пiшло не за планом? Почасти тому, що для невеликих змiн у формуваннi та розвитку суспiльства знадобилися цiлi поколiння, а потiм уже нiхто й не пам’ятав, що колись вони жили iнакше. Почасти ж тому, що зростання населення спалило, так би мовити, мости людства. Якщо перехiд до землеробства збiльшив населення стоянки зi 100 до 150 осiб, то невже 50 з них мали померти голодною смертю, щоб iншi могли повернутися до старих добрих часiв? Шляху назад не було. Пастка захряснулась.

Гонитва за легшим життям зробила його ще важчим, i не востанне. Те саме вiдбуваеться з нами сьогоднi. Скiльки юних випускникiв унiверситету, посiдаючи бажану посаду в успiшнiй фiрмi, мрiють, що важко працюватимуть, поки не зароблять грошей, якi дозволять iм звiльнитися та займатися дiйсно цiкавими для них речами у вiцi тридцяти п’яти рокiв? Але, досягаючи цього вiку, вони зазвичай уже мають великi кредити, дiтей-школярiв, будинок у передмiстi, що потребуе не менше двох машин на родину, та переконанi, що життя не варто прожити без розкiшних меблiв, ресторанiв, нових гаджетiв i дорогоi вiдпустки за кордоном. Що ж iм робити, повертатися до викопування корiнцiв? Нi, вони подвоюють кар’ернi зусилля та заганяють себе в рабство ще глибше.

Одним з небагатьох залiзних законiв iсторii е те, що розкiш перетворюеться на потребу та породжуе все новi й новi зобов’язання. Щойно люди звикають до певноi розкошi, вони сприймають ii як належне. Потiм вони починають на неi розраховувати. Урештi-решт вони досягають точки, коли вже не можуть без неi жити. Вiзьмiмо iнший знайомий приклад iз нашого з вами часу. За останнi кiлька десятилiть ми винайшли незчисленну кiлькiсть приладiв, що заощаджують час та покликанi полегшити наше життя – пральнi машини, посудомийки, пилосмоки, телефони, смартфони, комп’ютери. Ранiше потрiбно було докласти багато зусиль, щоб написати листа, надписати на конвертi адресу й наклеiти марку та вкинути його до поштовоi скринi. Щоб одержати вiдповiдь, потрiбно було кiлька дiб або тижнiв, можливо, навiть мiсяцiв. Та сьогоднi я можу похапцем настукати одним пальцем електронного листа, надiслати його через половину земноi кулi i (якщо адресат перебувае онлайн) отримати вiдповiдь уже за хвилину. Я заощаджую всi цi клопоти та час, але чи маю я легше життя?

На жаль, нi. За часiв iснування виключно звичайноi пошти люди, як правило, писали листи тiльки, аби розповiсти щось важливе. Замiсть писати перше, що спаде на думку, вони ретельно обмiрковували, що саме хотiли сказати та як це краще сформулювати. Надiславши листа, вони очiкували одержати таку саму продуману вiдповiдь. Бiльшiсть людей писали та отримували не бiльше декiлькох листiв на мiсяць i нечасто почувалися зобов’язаними вiдповiсти одразу. Сьогоднi ж я отримую десятки електронних повiдомлень щодня, причому всi вiд людей, якi очiкують на негайну вiдповiдь. Ми думали, що заощаджуемо час, а замiсть того розкрутили колесо життя у десять разiв швидше, нiж колись, та зробили нашi днi значно тривожнiшими та напруженiшими.

Щоправда, тут i там дехто вiдмовляеться завести електронну поштову скриньку, точно як тисячi рокiв тому деякi групи людей вiдмовлялися перейти до сiльського господарства, уникаючи пастки розкошi. Але Сiльськогосподарська революцiя не потребувала, щоб до неi приедналися всi групи в певному регiонi. Достатньо було лише однiеi. Щойно одна група людей переходила до осiлого життя та починала обробляти землю, чи то на Близькому Сходi, чи то в Центральнiй Америцi, сiльське господарство ставало непереборним. Оскiльки сiльське господарство створювало умови для швидкого демографiчного зростання, землероби зазвичай могли подолати мисливцiв-збирачiв своею кiлькiстю. Тим залишалося тiльки втiкати, поступившись мисливськими угiддями пiд поля та пасовища, або зайнятися землеробством. У будь-якому разi, старе життя було приречене.

Історiя про пастку розкошi мае важливий урок. Пошуки людством легшого життя вивiльнили колосальнi сили змiн, що трансформували свiт у способи, яких нiхто не передбачав або не хотiв. Нiхто не планував Сiльськогосподарську революцiю i не прагнув залежностi людей вiд культивацii зернових. Вийшло ж так, що низка тривiальних рiшень, спрямованих переважно на наповнення кiлькох шлункiв та невелике збiльшення безпеки, дала кумулятивний ефект, змусивши давнiх людей цiлоденно тягати вiдрами воду пiд спекотним сонцем.




Божественне втручання


Описаний вище сценарiй пояснюе Сiльськогосподарську революцiю як прорахунок. І це цiлком iмовiрно. В iсторii чимало значно бiльш iдiотських прорахункiв. Але iснуе також iнша ймовiрнiсть. Можливо, до такоi трансформацii призвели не пошуки легшого життя. Можливо, розумнi мали iншi намiри та свiдомо прагнули зробити свое життя важчим, аби реалiзувати цi намiри.

Зазвичай ученi шукають можливiсть прив’язати iсторичнi подii до прямих економiчних та демографiчних чинникiв. Це краще вiдповiдае iхнiм рацiональним та математичним методам. Але щодо сучасноi iсторii вченi змушенi брати до уваги нематерiальнi чинники, такi як iдеологiя та культура. В цьому iх пiдтримують письмовi докази. Ми маемо достатньо документiв, листiв та спогадiв на пiдтвердження того, що Другу свiтову вiйну спричинили не брак iжi або демографiчний тиск. Проте ми не маемо жодних документiв часiв натуфiйськоi культури, тому, коли йдеться про давнi перiоди iсторii, там неподiльно пануе матерiалiстична школа. Адже складно довести, що дописемнi люди переймалися долею людства, а не економiчною потребою.

Утiм, зрiдка нам щастить знайти красномовнi свiдчення. У 1995 роцi на пiвденному сходi Туреччини археологи почали розкопки стоянки кам’яноi доби пiд назвою Гьобеклi-Тепе. У найстарiшому шарi вони не знайшли жодних ознак поселення, будинкiв чи повсякденноi дiяльностi людей. Проте вони виявили монолiтнi колони, прикрашенi вигадливим рiзьбленням по каменю та з’еднанi мурами в округлi або овальнi споруди. Кожна кам’яна колона важила до семи тонн та досягала висоти п’яти метрiв. У кар’ерi неподалiк ученi знайшли напiввирiзьблену колону масою 50 тонн. Загалом вони розкопали бiльше десяти монументальних споруд, найбiльша з яких мала близько 30 метрiв у дiаметрi.

Археологи добре знають такi монументальнi споруди з людських стоянок по всьому свiтi – найвiдомiшою е Стоунхендж у Великiй Британii. А проте пiд час вивчення Гьобеклi-Тепе вони вiдкрили дивовижний факт. Стоунхендж 2,5 тисяч рокiв до нашоi ери збудовало розвинуте сiльськогосподарське суспiльство. Споруди ж Гьобеклi-Тепе датуються приблизно 9,5 тисячами рокiв до нашоi ери, i всi наявнi свiдчення вказують на те, що звели iх мисливцi-збирачi. Спершу археологiчна спiльнота вирiшила, що довiряти цим знахiдкам не варто, але тести один за одним пiдтверджували як ранню дату споруд, так i iх зведення представниками досiльськогосподарського суспiльства. Схоже на те, що можливостi давнiх мисливцiв-збирачiв та складнiсть iхньоi культури були значно разючiшими, нiж ранiше вважали.






13.1. одна з прикрашених рiзьбленням кам’яних колон (приблизно 5 метрiв заввишки).






13.2. залишки монументальних споруд Гьобеклi-Тепе



Навiщо ж було суспiльству мисливцiв-збирачiв будувати такi споруди? Очевидного утилiтарного призначення вони не мали. Вони не служили анi мiсцями для забивання мамонтiв, анi мiсцями укриття вiд дощу або сховку вiд левiв. Залишаеться припущення, що iх звели для загадковоi культурноi мети, яку археологи намагаються, але поки не можуть зрозумiти. Якою б вона не була, мисливцi-збирачi вважали ii вартою величезноi кiлькостi зусиль та часу. Єдиним способом побудувати Гьобеклi-Тепе була спiльна праця тисяч робiтникiв, що належали до рiзних груп та племен, протягом тривалого перiоду. Пiдтримувати ж такi зусилля могла лише складна релiгiйна або iдеологiчна система.

Гьобеклi-Тепе мiстить i iншу сенсацiйну таемницю. Протягом багатьох рокiв генетики простежують джерела походження культурноi пшеницi. Так от, нещодавнi вiдкриття вказують на те, що принаймнi один одомашнений вид, пшениця-однозернянка, походить з гори Карачадаг – приблизно за 30 кiлометрiв вiд Гьобеклi-Тепе.[31 - Manfred Heun et al.: ‘Site of Einkorn Wheat Domestication Identified by DNA Fingerprints’, Science 278:5341 (1997), 1,312 – 14.]

Навряд чи це може бути збiгом. Скидаеться на те, що культурний центр Гьобеклi-Тепе був пов’язаний з первiсним одомашненням пшеницi людством та людства пшеницею. Щоб прогодувати людей, якi будували та використовували цi монументальнi споруди, потрiбнi були особливо великi обсяги iжi. Цiлком iмовiрно, що мисливцi-збирачi переключилися зi збирання дикоi пшеницi до iнтенсивного ii культивування не для збiльшення свого звичайного забезпечення iжею, а скорiше для пiдтримки будiвництва та роботи храму. Вважають, що первiснi люди спочатку будували поселення, а коли те починало процвiтати, зводили в центрi храм. Але Гьобеклi-Тепе наштовхуе на думку, що першим мiг зводитися храм, а вже потiм навколо виросло поселення.




Жертви революцii


Фаустiвська угода мiж людьми та злаками була не единою такою оборудкою у виконаннi нашого виду. Інша безпосередньо стосувалася долi тварин, таких як вiвцi, кози, свинi та кури. Кочовi групи, якi ловили диких овець, поступово почали змiнювати склад стад, на якi вони полювали. Імовiрно, цей процес почався з вибiркового полювання. Люди засвоiли, що для них краще полювати лише на дорослих баранiв та старих або хворих овець. Аби зберегти життездатнiсть мiсцевого стада, вони не чiпали спроможних до розмноження самиць та малих ягнят. Другим кроком, можливо, був активний захист стада вiд хижакiв, вiдлякування левiв, вовкiв та конкуруючих груп людей. Вiдтак вони, мабуть, почали заганяти стадо до вузькоi ущелини, щоб краще контролювати та захищати його. Нарештi, люди започаткували серед овець ретельнiший добiр, аби пристосувати iх для своiх власних потреб. Передусiм забивали найагресивнiших баранiв, якi виявляли найбiльший опiр контролю людей. Так само й найхудiших та найдопитливiших овець. (Пастухи не люблять овець, чия цiкавiсть заводить iх далеко вiд стада.) З кожною змiною поколiнь вiвцi ставали дедалi жирнiшими, бiльш покiрними та менш цiкавими. Вуаля! Мала Мерi ягнятко, i, куди б не йшло дiвчатко, скрiзь за нею йшло ягнятко.

Або ж мисливцi могли ловити та «приймати до себе» ягнят, вiдгодовуючи iх у ситi мiсяцi та забиваючи в голоднi. На певному етапi вони почали тримати бiльшу кiлькiсть таких ягнят. Деякi тварини досягали статевоi зрiлостi та починали плодитись. Найбiльш агресивних та некерованих забивали першими. Найбiльш слухняним та привабливим дозволяли жити довше та розмножуватися. Результатом стали великi стада одомашнених та покiрних овець.

Такi одомашненi тварини – вiвцi, кури, вiслюки та iншi – давали iжу (м’ясо, молоко, яйця), сировину (шкiри, вовну) та тяглову силу. Дедалi бiльше на тварин перекладалися завдання, якi ранiше виконували люди: транспортування вантажiв, оранка землi, розмелювання зерна тощо. Звичайно, в бiльшостi землеробських суспiльств люди зосереджувалися на культивацii рослин, тодi як розведення тварин було справою вторинною. Але подекуди з’являвся також новий вид суспiльства, що грунтувався переважно на експлуатацii тварин: племена вiвчарiв та скотарiв.

У мiру того як людство заселяло свiт, те саме вiдбувалося й зi свiйськими тваринами. Десять тисяч рокiв тому в обмежених афроазiйських нiшах жило не бiльше кiлькох мiльйонiв овець, великоi рогатоi худоби, кiз, вепрiв та курей. Сьогоднi ж у свiтi нараховуеться близько мiльярда овець, мiльярда свиней, понад мiльярд корiв та понад 25 мiльярдiв курей. І живуть вони по всiй земнiй кулi. Найпоширенiшими свiйськими птахами в iсторii стали кури. Пiсля Homo sapiens свiйськi корови, свинi та вiвцi е другими, третiми та четвертими найпоширенiшими великими ссавцями у свiтi. З вузького еволюцiйного погляду, який вимiрюе успiх виду за кiлькiстю копiй ДНК, Сiльськогосподарська революцiя дала курям, коровам, свиням та вiвцям просто чудовi переваги.

На жаль, еволюцiйний погляд е неповним мiрилом успiху. Вiн судить про все за критерiями виживання та вiдтворення, не звертаючи найменшоi уваги на iндивiдуальнi страждання та щастя. Свiйськi кури та корови можуть здаватися прикладом iсторii еволюцiйного успiху, але вони е також одними з найбiльш знедолених створiнь, якi будь-коли жили на землi. Адже одомашнення тварин базувалося на низцi жорстоких практик, якi з плином столiть ставали лише жорстокiшими.

Природна тривалiсть життя диких курей становить приблизно 7 – 12 рокiв, а великоi рогатоi худоби – вiд 20 до 25 рокiв. У дикiй природi бiльшiсть курей та корiв помирали задовго до цього, а втiм, мали цiлком непоганий шанс дожити до поважних рокiв. Натомiсть переважну бiльшiсть свiйських курей та корiв забивають у вiцi вiд кiлькох тижнiв до кiлькох мiсяцiв, бо це оптимальний час для забою з економiчноi точки зору. (Навiщо годувати пiвня три роки, якщо вiн уже досяг своеi максимальноi ваги пiсля трьох мiсяцiв?)

Куркам-несучкам, дiйним коровам та тягловим тваринам iнодi дозволяють жити багато рокiв. Але платнею за це е покора способу життя, що абсолютно не вiдповiдае iхнiм потребам та бажанням. Логiчно припустити, наприклад, що бики охочiше блукали б степами в компанii iнших бикiв та корiв, а не тягали вози та орали землю пiд ярмом якихось мавп з батогами.






14. Малюнок на стiнi египетськоi гробницi, датований приблизно 1200 роком до нашоi ери: двое волiв орють поле. Дикими, цi тварини блукали як iм заманеться, збиваючись у стада зi складною соцiальною структурою. Кастрований же свiйський вiл марнував свое життя пiд ярмом у тiсному стiйлi, тяжко працюючи один або в парi в спосiб, що не вiдповiдав анi його тiлобудовi, анi його соцiальним та емоцiйним потребам. Коли ж вiл бiльше не мiг орати, його забивали на м’ясо. (Звернiть увагу на згорблену поставу египетського землероба, який майже так само, як вiл, проводив свое життя у тяжкiй працi, що виснажувала його тiло, дух та нищило соцiальнi стосунки.)



Щоб перетворити бикiв, коней, вiслюкiв та верблюдiв на слухняних тяглових тварин, треба було зруйнувати iхнi природнi iнстинкти та соцiальнi зв’язки, стримувати агресiю та статевий потяг, а також обмежити свободу пересування. Селяни розробили цiлу низку нових технiк приборкування свiйських тварин, примiром тримання iх у стiйлах та клiтках, впрягання в збрую, тримання на прив’язi, понукання батогами та загостреними палицями, а також навмисного калiцтва. Крiм того, приборкування майже завжди передбачало кастрацiю самцiв. Це обмежувало iхню агресiю та дозволяло людям вибiрково контролювати вiдтворення стада.

У багатьох суспiльствах Новоi Гвiнеi багатство людини традицiйно визначаеться за кiлькiстю свиней, якими вiн або вона володiе. Щоб гарантувати, що свинi не втечуть, на пiвночi Новоi Гвiнеi селяни вiдрiзають кожнiй свинi шматок рильця. Щоразу, як свиня намагаеться принюхатись, це завдае iй нестерпного болю. Оскiльки без цього свинi не можуть знайти iжу або навiть дорогу, таке калiцтво цiлком узалежнюе iх вiд власникiв-людей. В iншому ж районi Новоi Гвiнеi тривалий час панував звичай вибивати свиням очi, щоби вони не могли навiть бачити, куди йдуть.[32 - Charles Patterson, Eternal Treblinka: Our Treatment of Animals and the Holocaust (New York: Lantern Books, 2002), 9 – 10; Peter J. Ucko and G. W. Dimbleby (eds.), The Domestication and Exploitation of Plants and Animals (London: Duckworth, 1969), 259.]

Молочна промисловiсть мае своi способи примусити тварин робити, що потрiбно. Корови, кози та вiвцi дають молоко лише пiсля народження телят, козенят та ягнят i лише, поки тi iх смокчуть. Щоби продовжити надходження молока, господаревi потрiбно мати телят, козенят чи ягнят, якi б смоктали, але не давати iм випивати все молоко. Один з найпопулярнiших методiв в iсторii полягав у тому, щоби просто забивати телят та козенят невдовзi пiсля народження, видоювати iхню матiр на повну, а потiм робити так, щоб вона завагiтнiла знову. До речi, така технiка все ще поширена. На багатьох сучасних молочних фермах дiйна корова живе зазвичай близько п’яти рокiв, пiсля чого ii забивають. Весь цей час вона майже постiйно ходить вагiтною, бо не пiзнiше нiж через два-чотири мiсяцi пiсля отелення ii знову заплiднюють для пiдтримки максимального виробництва молока. Невдовзi пiсля народження телят вiд неi забирають. Самиць вiдгодовують як наступне поколiння дiйних корiв, а самцiв здають на потреби м’ясноi промисловостi.[33 - Avi Pinkas (ed.), Farmyard Animals in Israel – Research, Humanism and Activity (Rishon Le-Ziyyon: The Association for Farmyard Animals, 2009 [iврит]), 169 – 99; ‘Milk Production – the Cow’ [iврит], The Dairy Council, доступ вiд 22 березня 2012 р., http://www.milk.org.il/cgiwebaxy/sal/sal.pl?lang= he&ID=645657_milk&act=show&dbid=katavot&dataid=cow.htm.]






15. Сучасне теля на промисловiй м’яснiй фермi. Одразу пiсля народження теля вiдлучають вiд матерi та зачиняють у тiсних яслах, не набагато бiльших за його тiло. Там теля проводить усе свое життя – у середньому приблизно чотири мiсяцi. Воно нiколи не виходить на свiже повiтря, йому не дозволяють грати з iншими телятами або навiть просто гуляти – а все щоби його м’язи не змiцнiли. Адже м’якi м’язи означають м’який та соковитий стейк. Уперше теля отримуе шанс погуляти, розiм’ятись та поспiлкуватися з iншими телятами лише дорогою до бiйнi. З точки зору еволюцii, корови е одним iз найуспiшнiших видiв, який будь-коли iснував. Водночас вони е одними з найзнедоленiших тварин на нашiй планетi



Інший метод полягае в тому, щоб тримати телят та козенят разом з матерями, але рiзними хитрощами не давати iм висмоктувати забагато молока. Найпростiшим способом зробити це е дозволити молодняку починати смоктати, а щойно пiде молоко, забирати його геть. Цей метод зазвичай зустрiчае опiр як молодняку, так i матерi. Деякi племена вiвчарiв зазвичай забивали потомство, м’ясо з’iдали, а зi шкiр набивали опудала. Потiм такi опудала пiдсовували матерi, щоби вони спонукали ii давати молоко. Племена нуерiв у Суданi зайшли в цьому настiльки далеко, що обмазували опудала тварин сечею iхньоi матерi, аби надати фальшивим телятам знайомого, живого запаху. Ще однiею технiкою цього народу було обв’язувати морди телят шипами, якi б кололи матiр та змушували ii не давати дiтям смоктати.[34 - Edward Evan Evans-Pritchard, The Nuer: A Description of the Modes of Livelihood and Political Institutions of a Nilotic People (Oxford: Oxford University Press, 1969); E. C. Amoroso and P. A. Jewell: ‘The Exploitation of the Milk-Ejection Reflex by Primitive People’, у збiрцi Man and Cattle: Proceedings of the Symposium on Domestication at the Royal Anthropological Institute, 24–26 May 1960, ed. A. E. Mourant and F. E. Zeuner (London: The Royal Anthropological Institute, 1963), 129 – 34.] Племена туарегiв, якi розводять у Сахарi верблюдiв, ранiше протикали або вiдрiзали частину носа та верхню губу молодих верблюдiв, щоб зробити смоктання болiсним, вiдохочуючи iх таким чином споживати забагато молока.[35 - Johannes Nicolaisen, Ecology and Culture of the Pastoral Tuareg (Copenhagen: National Museum, 1963), 63.]

Звiсно ж, не всi сiльськогосподарськi суспiльства були такими жорстокими до своеi худоби. Життя деяких свiйських тварин могло бути доволi добрим. Вiвцi, яких вирощували заради вовни, свiйськi собаки та коти, бойовi та скаковi конi часто насолоджувалися цiлком комфортабельними умовами iснування. Подейкують, що римський iмператор Калiгула навiть планував призначити свого улюбленого коня Інцитата консулом. Протягом усiеi iсторii людства скотарi та землероби виявляли прихильнiсть до своiх тварин та добре про них пiклувалися, точно як багато рабовласникiв вiдчували прихильнiсть та турбувалися про своiх рабiв. Не випадково ж рiзнi царi, королi й пророки називали себе пастирями та прирiвнювали те, як вони самi та рiзнi боги дбають про свiй народ, до турботи пастуха про його стадо.

Проте, якщо подивитися на ситуацiю з точки зору стада, а не пастуха, важко позбутися враження, що для переважноi бiльшостi одомашнених тварин Сiльськогосподарська революцiя стала жахливою катастрофою. Еволюцiйний «успiх» iхнього виду аж нiяк не дав iм великого задоволення. Рiдкiснi дикi носороги на межi зникнення, мабуть, бiльш втiшенi своiм життям, анiж якiсь телята, якi проводять свое коротке iснування в тiсних яслах, де iх вiдгодовують на забiй, щоби потiм наробити з них соковитих стейкiв. Якби носорогам запропонували вибiр, вони б iз ними точно не помiнялися. Успiх телят як виду в розумiннi iх нинiшньоi чисельностi е надзвичайно слабкою втiхою за страждання окремо взятих тварин.

Ця невiдповiднiсть мiж еволюцiйним успiхом та iндивiдуальними стражданнями е, мабуть, найважливiшим уроком, який нам дае Сiльськогосподарська революцiя. Коли ми вивчаемо iсторiю рослин, таких як пшениця та кукурудза, чисто еволюцiйний погляд, можливо, й мае сенс. Та у випадку тварин, таких як велика рогата худоба, вiвцi та людина розумна, кожна з яких надiлена складним свiтом почуттiв та емоцiй, слiд враховувати, як саме еволюцiйний успiх вiдбиваеться на iндивiдуальному досвiдi. У наступних роздiлах ми знову та знову побачимо, як рiзке збiльшення колективноi сили та очевидний успiх нашого виду рука в руку йшли з великими стражданнями окремих його представникiв.




6. Будiвництво пiрамiд



Сiльськогосподарська революцiя е однiею з найсуперечливiших подiй в iсторii. Деякi ii прихильники стверджують, що вона наставила людство на шлях процвiтання та прогресу. Іншi наполягають, що вона прирекла нас на вiчнi муки. На iхню думку, вона стала поворотним моментом, коли розумнi вiдмовилися вiд тiсного симбiозу з природою на користь жадiбностi та вiдчуження. Хай який напрямок обрало людство, вороття вже не було. Адже землеробство уможливило настiльки швидке та радикальне збiльшення населення земноi кулi, що жодне складне сiльськогосподарське суспiльство вже не змогло б само себе пiдтримувати, якби повернулося до мисливства та збирання. Перед переходом до сiльського господарства 10 тисяч рокiв до нашоi ери земля була домiвкою приблизно для 5–8 мiльйонiв кочових мисливцiв-збирачiв. На перше ж столiття нашоi ери у свiтi ще залишались 1–2 мiльйони збирачiв (переважно в Австралii, Америцi та Африцi), мiзерна кiлькiсть на тлi 250 мiльйонiв землеробiв.[36 - Angus Maddison, The World Economy, vol. 2 (Paris: Development Centre of the Organisation of Economic Co-operation and Development, 2006), 636; ‘Historical Estimates of World Population’, US Census Bureau, доступ вiд 10 грудня 2010 р., http://www.census.gov/ipc/www/worldhis.html.]

Давнi фермери мешкали переважно в постiйних поселеннях, i лише деякi кочували разом зi своiми стадами. Цiкаво, що осiлий спосiб життя рiзко зменшив територiю iснування бiльшостi людей. Давнi мисливцi-збирачi зазвичай жили в ареалах площею багато десяткiв та навiть сотень квадратних кiлометрiв. «Домiвкою» для них була вся ця територiя, з ii пагорбами, потiчками, лiсами та вiдкритим небом. Натомiсть селяни бiльшiсть часу працювали на невеличкому полi чи в саду, а центром iхнього життя була неоковирна конструкцiя з дерева, каменю чи глини, розмiром кiлька десяткiв квадратних метрiв – будинок. Змiнилося й дещо iнше. Типовий селянин виробив у собi дуже мiцну прив’язку до цiеi конструкцii. То була далекосяжна революцiя, яка вплинула на людей не лише в архiтектурному, а й у психологiчному планi. З того часу люди стали значно егоiстичнiшими створiннями, психологiчною особливiстю яких була прив’язка до «мого будинку» та вiдокремлення вiд сусiдiв.

Новi сiльськогосподарськi територii були не лише значно меншими, нiж у давнiх мисливцiв-збирачiв, але також значно штучнiшими. За винятком використання вогню, мисливцi-збирачi майже не змiнювали землi, якими кочували. Натомiсть землероби жили на штучних людських острiвцях, якi вони наполегливо вирiзали з дикоi природи. Вони вирубували лiси, рили канали, розчищали поля, зводили будинки, орали землю та охайними рядами висаджували плодовi дерева. Внаслiдок цього з’явилося штучне середовище iснування, яке призначалося лише для людей, «iхнiх» рослин та тварин i часто мало стiни та паркани. Селянськi родини робили все можливе, аби не пускати туди непокiрнi бур’яни та диких тварин. Якщо ж такi незванi гостi таки пробиралися всередину, iх одразу випроваджували геть. Якщо вони чинили опiр, iхнi суперники люди вигадували способи iх знищити. Особливо мiцнi обороннi споруди зводили навколо будинку. Зi свiтанку сiльського господарства i аж до наших днiв мiльярди людей, озброенi гiлляками, мухобiйками, чоботами та отрутохiмiкатами i ведуть безжальну вiйну проти працелюбних мурах, хитрих тарганiв, метких павукiв та випадково залетiлих жукiв, що повсякчас намагаються проникнути до людськоi домiвки.

Упродовж бiльшоi частини iсторii цi створенi руками людини анклави залишалися дуже маленькими, оточеними широкими просторами неприборканоi природи. Адже поверхня нашоi планети мае приблизно 510 мiльйонiв квадратних кiлометрiв, з яких на суходiл припадае 155 мiльйонiв. Іще в 1400 роцi переважна бiльшiсть землеробiв разом з усiма iхнiми рослинами та тваринами тiснилися на дiлянцi розмiром лише 11 мiльйонiв квадратних кiлометрiв – 2 % поверхнi планети.[37 - Robert B. Mark, The Origins of the Modern World: A Global and Ecological Narrative (Lanham, MD: Rowman & Littlefield Publishers, 2002), 24.] Решта дiлянок були надто холодними, надто спекотними, надто сухими, надто мокрими або ж непридатними для окультурення з якоiсь iншоi причини. Цi нещаснi 2 % поверхнi землi й стали ареною, на якiй розгорталася iсторiя людства.

Люди вирiшили, що iм надмiру складно залишати iхнi штучнi островки. Вони не могли покинути своi будинки, поля та зерносховища без смертельного ризику все втратити. Бiльш того, з плином часу вони накопичували дедалi бiльше речей – доволi багато важких предметiв, якi зв’язували iх по руках та ногах. Давнi фермери можуть здаватися нам брудними бiдняками, але типова родина тих часiв володiла бiльшою кiлькiстю артефактiв, нiж цiле плем’я мисливцiв-збирачiв.




Наближення майбутнього


Хоча з переходом до сiльського господарства простору, в якому жили люди, поменшало, фантазii в них, навпаки, побiльшало. Мисливцi-збирачi зазвичай не гаяли багато часу на роздуми про наступний тиждень або мiсяць. Землероби ж вiдпливали у своiй уявi в майбутне на цiлi роки та десятилiття наперед.

Мисливцi-збирачi не цiнували майбутне, бо з’iдали все здобуте, вiдкладаючи трошки iжi на потiм, або розживалися майном, тiльки якщо iм дуже щастило. Звичайно, вони теж займалися своерiдним перспективним плануванням. Майстри печерного мистецтва Шове, Ласко та Альтамiри майже напевно мали намiр залишити своi твори для багатьох поколiнь поцiновувачiв. Соцiальнi союзи та полiтичнi протистояння також були справами довготривалими. На вiдплату за добро або помсту за зло часто були потрiбнi роки. Проте в натуральному господарствi мисливцiв та збирачiв iснувало явне обмеження такого тривалого планування. Хоч як парадоксально, але це позбавляло збирачiв багатьох тривог. Адже не було сенсу непокоiтися про речi, на якi вони не могли впливати.

Сiльськогосподарська революцiя зробила майбутне значно важливiшим для людей, анiж воно було будь-коли ранiше. Адже селяни повиннi завжди думати про майбутне та працювати на нього. Економiка сiльського господарства базувалася на сезонному циклi виробництва, що включав довгi мiсяцi культивацii, за якими наставали короткi пiковi перiоди збирання врожаю. Ввечерi пiсля закiнчення збирання багатого врожаю селяни могли святкувати на повну, але минав тиждень, i вони знову вiд самого рання змушенi були цiлоденно працювати на полях. Хоча на наступний день, тиждень чи навiть мiсяць iжi в них було цiлком достатньо, вони мали дбати про наступний рiк та рiк пiсля того.

Турбота про майбутне була основою не лише сезонних циклiв виробництва, але й фундаментальноi непевностi сiльського господарства. Оскiльки бiльшiсть сiл жили, вирощуючи дуже обмежений асортимент одомашнених рослин i тварин, вони повнiстю залежали вiд ласки посух, повеней та рiзного роду пошестей. Щоби мати можливiсть зробити запаси на майбутне, селяни були змушенi виробляти бiльше, нiж споживали. Адже без зерна в засiках, глечикiв оливковоi олii в погребi, сиру в коморi та ковбас, що звисали би з-пiд стелi, в поганi роки на них чекала голодна смерть. А поганi роки були невiдворотними. Селянин, який вважав, що поганi роки не настануть нiколи, довго не жив.

Вiдповiдно, вiд самоi появи сiльського господарства турботи про майбутне стали головними гравцями в театрi людськоi свiдомостi. Там, де землероби залежали вiд дощiв для поливання iхнiх полiв, наближення сезону дощiв означало, що кожного ранку люди вдивлялися в обрiй, напружували зiр та нюхали вiтер. Чи це там не хмара? Чи почнуться дощi вчасно? Чи буде iх достатньо? Чи нищiвнi бурi не вимиють насiння з полiв i не поб’ють першi паростки? Тим часом, у долинах Євфрату, Інду та Жовтоi рiчки Хуанхе iншi селяни з не меншою тривогою вiдслiдковували висоту рiвня води. Вони потребували розливу рiчок для поширення родючого верхнього шару грунту, який змивався дощами, та наповнення водою розгалужених зрошувальних систем. Але надмiрнi або невчаснi розливи могли знищити iхнi поля не менше за посуху.

Селяни непокоiлися про майбутне не лише тому, що мали бiльше причин для занепокоення, але й тому, що могли щось зробити у цьому зв’язку. Вони могли виорати iнше поле, вирити iнший зрошувальний канал, посiяти бiльше зерна. Стурбований селянин нагадував манiяка, а працював улiтку так само важко, як мураха-жнець, в потi чола свого саджаючи оливковi дерева, олiю з яких вичавлюватимуть його дiти та онуки, й вiдкладаючи на зиму або наступний рiк iжу, якоi вiн потребував сьогоднi.

Стрес сiльського господарства мав далекосяжнi наслiдки. Вiн поклав початок створенню масштабних полiтичних та соцiальних систем. На жаль, навiть найстараннiшi селяни завдяки важкiй працi в теперiшньому майже нiколи не досягали такоi потрiбноi iм економiчноi безпеки в майбутньому. Адже скрiзь почали з’являтися рiзного штибу правителi та елiти, якi жили за рахунок селян, вiдбираючи в них запаси iжi та залишаючи iм рiвно стiльки, щоби тiльки не померти з голоду.

Вiдiбранi запаси витрачалися на полiтику, вiйни, мистецтво та фiлософiю. За рахунок цих запасiв будувалися палаци, фортецi, пам’ятники та храми. Ще порiвняно донедавна понад 90 % людей були селянами, якi щоранку вставали для того, щоб обробляти землю, рясно поливаючи ii своiм потом. Надлишки iхнього виробництва годували крихiтну меншiсть елiт – царiв, можновладцiв, солдатiв, священикiв, митцiв та мислителiв, – якi е головними персонажами iсторичних книжок. Насправдi iсторiю творило дуже мало людей, у той час як решта орали поля та тягали вiдрами воду для поливання.




Уявний порядок


Урештi-решт вироблення селянами надлишкiв iжi та новi технологii транспортування дозволили дедалi бiльшiй кiлькостi людей скупчувалися, спочатку у великих селах, потiм у мiстечках, а там i в мiстах, об’еднаних у новi царства та торговельнi схеми.

Проте, аби скористатися перевагами нових можливостей, що вiдкривалися перед людьми, самих тiльки надлишкiв iжi та кращого транспорту було замало. Той факт, що одна людина може прогодувати тисячу в одному мiстечку або мiльйон в одному царствi, ще не гарантуе, що вони дiйдуть згоди, як подiлити землю та воду, як владнати суперечки та конфлiкти та як дiяти пiд час посухи чи вiйни. А якщо згоди дiйти неможливо, поширюеться незгода, навiть при будiвництвi амбарiв. Адже бiльшiсть вiйн та революцiй в iсторii не були спричиненi нестачею iжi. Французьку революцiю почали багатi юристи, а не голоднi селяни. Римська республiка досягла зенiту слави в І столiттi до нашоi ери, коли повнi кораблi коштовностей з усього Середземномор’я збагатили римлян так, як iхнiм предкам не бачилось у найсмiливiших мрiях. Однак саме в момент максимального достатку римський полiтичний лад зазнав краху в низцi смертоносних громадянських воен. У 1991 роцi Югославiя мала бiльш нiж достатньо ресурсiв, аби прогодувати всiх своiх громадян, та все одно розпалася в жахливiй кривавiй банi.

Коренем усiх цих лих була та сама проблема. Вона полягала в тому, що протягом мiльйонiв рокiв люди еволюцiонували, живучи невеликими групами по кiлька десяткiв осiб. Двох тисячолiть, що вiддiляли Сiльськогосподарську революцiю вiд появи мiст, царств та iмперiй, було замало для появи iнстинкту, необхiдного для масовоi спiвпрацi.

Звичайно, попри вiдсутнiсть таких бiологiчних iнстинктiв, в еру мисливцiв-збирачiв сотнi чужих людей спiвпрацювали завдяки спiльним мiфам, якi iх об’еднували. Проте ця спiвпраця була нетiсною та доволi обмеженою. Кожна група розумних жила незалежно вiд iнших, забезпечуючи переважно власнi потреби. Нiчого не знаючи про подii пiсля Сiльськогосподарськоi революцii, якийсь давнiй соцiолог 20 тисяч рокiв тому цiлком мiг би дiйти висновку, що мiфологiя мае доволi тiснi межi. Розповiдей про духiв предкiв та племiннi тотеми досить, щоб дозволити 500 людям торгувати морськими мушлями, святкувати разом дивнi свята та винищити неандертальцiв, але не бiльше. Найпевнiше, давнiй соцiолог сказав би, що мiфологii замало для щоденноi спiвпрацi мiльйонiв чужих людей.

Але виявилося, що це не так. Мiфи якраз сильнiшi, нiж хтось мiг би собi уявити. Коли Сiльськогосподарська революцiя вiдкрила можливостi для створення густонаселених мiст та могутнiх iмперiй, люди вигадали iсторii про великих богiв, батькiвщину та акцiонернi товариства, якi забезпечили iм потрiбнi соцiальнi зв’язки. Тодi як еволюцiя людини просувалась уперед своiм звичайним черепашачим темпом, людська уява створювала приголомшливi схеми масовоi спiвпрацi, що не мали аналогiв.

Близько 8,5 тисяч рокiв до нашоi ери найбiльшими поселеннями у свiтi були селища на кшталт Єрихону, де мешкали кiлька сотень осiб. До 7000 року до нашоi ери в мiстечку Чатал-Гуюк в Анатолii нараховувалося вже 5 – 10 тисяч мешканцiв. Цiлком можливо, що на той час воно було найбiльшим поселенням у свiтi. Протягом V – ІV тисячолiть до нашоi ери в регiонi на Близькому Сходi, вiдомому як Родючий Пiвмiсяць, виросли мiста з десятками тисяч мешканцiв, кожне з яких увiбрало в себе багато сусiднiх селищ. У 3100 роцi до нашоi ери нижня частина долини Нiлу об’едналась у перше Єгипетське царство. Його фараони правили тисячами квадратних кiлометрiв та сотнями тисяч людей. Близько 2250 року до нашоi ери Саргон Давнiй заснував першу в свiтi Аккадську iмперiю. Вона могла похвалитися понад мiльйоном пiдданих та регулярною армiею з 5400 солдатiв. Мiж 1000 та 500 роками до нашоi ери на Близькому Сходi з’явилися першi мегаiмперii: Ассирiйська, Вавилонська та Перська. Вони правили вже багатьма мiльйонами пiдданих та командували десятками тисяч солдатiв.

У 221 роцi до нашоi ери династiя Цiнь об’еднала Китай, а невдовзi пiсля того Рим об’еднав територii Середземноморського басейну. На стягуванi з 40 мiльйонiв пiдданих Імперii Цiнь податки утримувалися регулярна армiя з сотень тисяч солдатiв та складний бюрократичний апарат, в якому були задiянi понад 100 тисяч посадовцiв. Римська iмперiя в зенiтi своеi слави збирала податки зi 100 мiльйонiв пiдданих. На цi грошi фiнансувалася регулярна армiя з 250–500 тисяч солдатiв, мережа дорiг, яка ще цiлком придатна для використання 1500 рокiв по тому, а також театри та амфiтеатри, що дають вистави по цей день.






16. Найстарiший з вiдомих законодавчих текстiв цивiлiзацii Давньоi Месопотамii – реформи Урукагiни (приблизно 2319–2311 рр. до н. е.), правителя Лагашу



Вражае, безумовно, але не слiд плекати рожевих iлюзiй щодо «мереж масовоi спiвпрацi», що дiяли у фараонiвському Єгиптi або Римськiй iмперii. «Спiвпраця» звучить дуже альтруiстично, але вона не завжди бувае добровiльною та рiдко – рiвноправною. Здебiльшого мережi спiвпрацi людей пов’язанi з пригнобленням та експлуатацiею. За швидкий розвиток мереж спiвпрацi селяни розплачувалися дорогоцiнними надлишками iжi, впадаючи у вiдчай щоразу, коли збирач податей одним розчерком свого iмперського пера перекреслював iхню важку цiлорiчну працю. Славетнi римськi амфiтеатри часто будувалися рабами, а потiм багатi та ледачi римляни приходили туди дивитися жорстокi гладiаторськi боi iнших рабiв. Навiть в’язницi та концентрацiйнi табори е мережами спiвпрацi й можуть функцiонувати лише тому, що тисячi чужих людей якось примудрились узгодити своi дii.

Усi цi мережi спiвпрацi – вiд мiст давньоi Месопотамii до Імперii Цiнь та Римськоi iмперii – являли собою так званi «уявнi порядки». Соцiальнi норми, якi iх пiдтримували, базувалися не на усталених iнстинктах i не на особистому знайомствi, а скорiше, на вiрi в спiльнi мiфи.






17. Перша сторiнка Синодального списку Руськоi Правди, збiрки стародавнього руського права, складеноi в XI–XII ст. у Давнiй Русi



Як же могли мiфи пiдтримувати цiлi iмперii? Ми вже розглядали один такий приклад: компанiю «Пежо». Тепер дослiдiмо два найвiдомiшi iсторичнi мiфи: Кодекс законiв Хаммурапi (1776 р. до н. е.), що був керiвництвом зi спiвпрацi для сотень тисяч давнiх вавилонян, та Декларацiю незалежностi США (1776), що й сьогоднi е керiвництвом зi спiвпрацi для сотень мiльйонiв сучасних американцiв.

У 1776 роцi до нашоi ери Вавилон був найбiльшим мiстом свiту. Понад мiльйон пiдданцiв робив Вавилонську iмперiю найбiльшою в свiтi. Вона правила бiльшою частиною Месопотамii, включаючи територiю сучасного Іраку та великi райони теперiшнiх Сирii та Ірану. Найвiдомiшим сьогоднi правителем Вавилону був Хаммурапi. Своею славою вiн завдячуе переважно текстовi, що названий його iм’ям, так званому Кодексу Хаммурапi. То була збiрка законiв та судових рiшень, що мала на метi подати самого Хаммурапi як взiрець справедливого правителя, стати пiдвалинами для унiверсальноi системи права всiеi Вавилонськоi iмперii та навчити майбутнi поколiння, що таке справедливiсть та як повинен правити справедливий цар.

Майбутнi поколiння не залишили його заповiт поза увагою. Інтелектуальна та бюрократична елiта давньоi Месопотамii канонiзувала цей текст, а помiчники писарiв продовжували копiювати його ще довго пiсля смертi Хаммурапi та розпаду його iмперii. Тому Кодекс Хаммурапi е чудовим джерелом розумiння iдеалу соцiального порядку давнiх месопотамцiв.[38 - Raymond Westbrook: ‘Old Babylonian Period’, у збiрцi A History of Ancient Near Eastern Law, vol. 1, ed. Raymond Westbrook (Leiden: Brill, 2003), 361–430; Martha T. Roth, Law Collections from Mesopotamia and Asia Minor, 2nd ed. (Atlanta: Scholars Press, 1997), 71 – 142; M. E. J. Richardson, Hammurabi’s Laws: Text, Translation and Glossary (London: T & T Clark International, 2000). Raymond Westbrook: ‘Old Babylonian Period’, у збiрцi A History of Ancient Near Eastern Law, vol. 1, ed. Raymond Westbrook (Leiden: Brill, 2003), 361–430; Martha T. Roth, Law Collections from Mesopotamia and Asia Minor, 2nd ed. (Atlanta: Scholars Press, 1997), 71 – 142; M. E. J. Richardson, Hammurabi’s Laws: Text, Translation and Glossary (London: T & T Clark International, 2000).]

Текст починаеться словами про те, що боги Ану, Енлiль та Мардук – головнi божества месопотамського пантеону – призначили Хаммурапi «зробити справедливiсть панiвною на землi, знищувати погане та зле, не давати сильним пригноблювати слабких».[39 - Roth, Law Collections from Mesopotamia, 76.] Далi перерахованi близько 300 законiв, викладених в усталенiй формi: «Якщо станеться те-то й те-то, ось вам рiшення». Ось, наприклад, закони 196–199 та 209–214.



196. Якщо знатний чоловiк заслiпить око iншого знатного чоловiка, то заслiплять його око.

197. Якщо вiн зламае кiстку iншого знатного чоловiка, то зламають його кiстку.

198. Якщо вiн заслiпить око або зламае кiстку мiщанина, то вiдважить шiстдесят шекелiв срiбла.

199. Якщо вiн заслiпить око або зламае кiстку раба знатного чоловiка, то вiдважить срiблом половину цiни цього раба.[40 - Там само, 121.]

209. Якщо знатний чоловiк ударить знатну жiнку i спричинить цим викидень ii плода, то вiдважить за ii плiд десять шекелiв срiбла.

210. Якщо ця жiнка помре, слiд вбити його дочку.

211. Якщо знатний чоловiк побоями спричинить викидень плода мiщанки, то вiдважить п’ять шекелiв срiбла.

212. Якщо ця жiнка помре, вiн вiдважить тридцять шекелiв срiбла.

213. Якщо знатний чоловiк вдарить рабиню знатного чоловiка i спричинить цим викидень ii плода, то вiдважить два шекелi срiбла.

214. Якщо ця рабиня помре, вiн вiдважить двадцять шекелiв срiбла.[41 - Там само, 122 – 3.]



Пiсля перелiку законiв Хаммурапi знову проголошуе, що:

«Це справедливi рiшення, якi встановив Хаммурапi, чинний правитель, тим самим наставивши землю на шлях правди та вiрного способу життя… Це кажу вам я, Хаммурапi, благородний правитель. Я не був неуважним або зверхнiм щодо людства, адже моя турбота послана богом Енлiлем з благословення бога Мардука».[42 - Там само, 133 – 3.]

Кодекс Хаммурапi говорить про те, що коренi соцiального ладу Вавилонськоi iмперii проростають з унiверсальних та вiчних принципiв справедливостi, продиктованоi богами. І найважливiшим iз них е принцип iерархii. За цим кодексом, люди дiляться на двi статi та три класи: знать, мiщани та раби. Представники кожноi статi та кожного класу мають рiзну цiннiсть. Життя мiщанки коштуе тридцять шекелiв срiбла, рабинi – двадцять, тодi як око мiщанина коштуе шiстдесят.

Цей кодекс також встановлюе чiтку iерархiю в родинi, згiдно з якою дiти не е незалежними людьми, а скорiше, власнiстю своiх батькiв. Таким чином, якщо один знатний чоловiк убивав дочку iншого знатного чоловiка, то на покарання страчували дочку вбивцi. Нам може здаватись дивним, що самого вбивцю залишали неушкодженим, а його невинну дочку вбивали, але Хаммурапi та вавилонянам це здавалося iдеально справедливим. Кодекс Хаммурапi базувався на передумовi, що, коли всi пiдданi правителя знатимуть вiдведене iм мiсце в iерархii та дiятимуть вiдповiдно, це уможливить ефективну спiвпрацю мiльйонiв мешканцiв iмперii. Їхне суспiльство зможе тодi виробляти достатньо iжi для своiх членiв, правильно ii розподiляти, захищатися вiд ворогiв та розширювати свою територiю, аби здобути бiльше багатства та кращу безпеку.

Приблизно через 3,5 тисячi рокiв пiсля смертi Хаммурапi мешканцi тринадцяти британських колонiй у Пiвнiчнiй Америцi вiдчули, що король Англii поводиться з ними несправедливо. Їхнi представники зiбралися в мiстi Фiладельфiя, i 4 липня 1776 року цi колонii проголосили, що iхнi мешканцi бiльше не будуть пiдданими британськоi корони. Ухвалена ними Декларацiя незалежностi проголосила унiверсальнi та вiчнi принципи справедливостi, що, як i закони Хаммурапi, надихалися божественною силою. Проте найважливiший принцип, продиктований американським богом, дещо вiдрiзнявся вiд принципу, продиктованого богами Вавилону. Американська Декларацiя незалежностi стверджуе:

«Ми вважаемо самоочевидними iстинами, що всi люди створенi рiвними i надiленi своiм Творцем певними невiд’емними правами, до яких належать життя, свобода та прагнення до щастя».

Як i Кодекс Хаммурапi, засадничий документ американцiв обiцяе, що, якщо люди дiятимуть вiдповiдно до своiх священних принципiв, це уможливить ефективну спiвпрацю мiльйонiв, безпечне та мирне життя в справедливому й процвiтаючому суспiльствi. Подiбно до Кодексу Хаммурапi, американська Декларацiя незалежностi була не лише документом свого часу та мiсця – вона також була схвалена майбутнiми поколiннями. Уже понад 200 рокiв американськi школярi всiляко ii копiюють та вчать напам’ять.




Конец ознакомительного фрагмента.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=22979874&lfrom=362673004) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



notes


Примечания





1


Ann Gibbons: ‘Food for Thought: Did the First Cooked Meals Help Fuel the Dramatic Evolutionary Expansions of the Human Brain?’, Science 316:5831 (2007), 1,558 – 60.




2


Тут i далi пiд мовою розумних я маю на увазi не конкретний дiалект, а базовi лiнгвiстичнi здiбностi нашого виду. Англiйська, хiндi, китайська – усе це варiанти мови розумних. Безумовно, навiть за часiв Когнiтивноi революцii рiзнi групи розумних мали рiзнi дiалекти.




3


Robin Dunbar, Grooming, Gossip and Evolution of Language (Cambridge, Mass.: Harvard University Press, 1998).




4


Frans de Waal, Chimpanzee Politics: Power and Sex among Apes (Baltimore: Johns Hopkins University Press, 2000); Frans de Waal, Our Inner Ape: A Leading Primatologist Explains Why We Are Who We Are (New York: Riverhead Books, 2005); Michael L. Wilson and Richard W. Wrangham: ‘Intergroup Relations in Chimpanzees’, Annual Review of Anthropology 32 (2003), 363 – 92; M. McFarland Symington: ‘Fission-Fusion Social Organisation in Ateles and Pan’, International Journal of Primatology, 11:1 (1990), 49; Colin A. Chapman and Lauren J. Chapman: ‘Determinants of Groups Size in Primates: The Importance of Travel Costs, у збiрцi On the Move: How and Why Animals Travel in Groups, ed. Sue Boinsky and Paul A. Garber (Chicago: University of Chicago Press, 2000), 26.




5


Dunbar, Grooming, Gossip and Evolution of Language, 69–79; Leslie C. Aiello and R. I. M. Dunbar: ‘Neocortex Size, Group Size and Evolution of Language’, Current Anthropology 34:2 (1993), 189. Критику цього пiдходу див. у статтях: Christopher McCarthy et al.: ‘Comparing Two Methods for Estimating Network Size’, Human Organisation 60:1 (2001), 32; R. A. Hill and R. I. M. Dunbar: ‘Social Network Size in Humans, Human Nature 14:1 (2003), 65.




6


Yvette Taborin: ‘Shells of the French Aurignacian and Perigordian’, у збiрцi Before Lascaux: The Complete Record of the Early Upper Paleolithic, ed. Heidi Knecht, Anne Pike-Tay and Randall White (Boca Raton: CRC Press, 1993), 211 – 28.




7


G. R. Summerhayes: ‘Application of PIXE-PIGME to Archaeological Analysis of Changing Patterns of Obsidian Use in West New Britain, Papua New Guinea’, у збiрцi Archaeological Obsidian Studies: Method and Theory, ed. Steven M. Shackley (New York: Plenum Press, 1998), 129 – 58.




8


Christopher Ryan and Cacilda Jethб, Sex at Dawn: The Prehistoric Origins of Modern Sexuality (New York: Harper, 2010); S. Beckerman and P. Valentine (eds.), Cultures of Multiple Fathers. The Theory and Practice of Partible Paternity in Lowland South America (Gainesville: University Press of Florida, 2002). Christopher Ryan and Cacilda Jethб, Sex at Dawn: The Prehistoric Origins of Modern Sexuality (New York: Harper, 2010); S. Beckerman and P. Valentine (eds.), Cultures of Multiple Fathers. The Theory and Practice of Partible Paternity in Lowland South America (Gainesville: University Press of Florida, 2002).




9


Noel G. Butlin, Economics and the Dreamtime: A Hypothetical History (Cambridge: Cambridge University Press, 1993), 98 – 101; Richard Broome, Aboriginal Australians (Sidney: Allen & Unwin 2002), 15; William Howell Edwards, An Introduction to Aboriginal Societies (Wentworth Falls, NSW: Social Science Press, 1988), 52.




10


Fekri A. Hassan, Demographic Archaeology (New York: Academic Press, 1981), 196 – 9; Lewis Robert Binford, Constructing Frames of Reference: An Analytical Method for Archaeological Theory Building Using Hunter-gatherer and Environmental Data Sets (Berkeley: University of California Press, 2001), 143.




11


«Горизонт можливостей» означае цiлий спектр вiрувань, духовних практик та досвiдiв, вiдкритий для конкретного суспiльства, враховуючи його екологiчнi, технологiчнi та культурнi обмеження. Кожне суспiльство та кожна особа зазвичай використовуе лише крихiтну частину свого горизонту можливостей.




12


Brian Hare, The Genius of Dogs: How Dogs Are Smarter Than You Think (Dutton: Penguin Group, 2013).




13


Christopher B. Ruff, Erik Trinkaus and Trenton W. Holliday: ‘Body Mass and Encephalization in Pleistocene Homo’, Nature 387 (1997), 173 – 6; M. Henneberg and M. Steyn: ‘Trends in Cranial Capacity and Cranial Index in Subsaharan Africa During the Holocene’, American Journal of Human Biology 5:4 (1993): 473 – 9; Drew H. Bailey and David C. Geary: ‘Hominid Brain Evolution: Testing Climatic, Ecological and Social Competition Models’, Human Nature 20 (2009): 67–79; Daniel J. Wescott and Richard L. Jantz: ‘Assessing Cranio-facial Secular Change in American Blacks and Whites Using Geometric Morphometry’, у збiрцi Modern Morphometrics in Physical Anthropology: Developments in Primatology: Progress and Prospects, ed. Dennis E. Slice (New York: Plenum Publishers, 2005), 231 – 45.




14


Nicholas G. Blurton Jones et al.: ‘Antiquity of Postreproductive Life: Are There Modern Impacts on Hunter-Gatherer Postreproductive Life Spans?’, American Journal of Human Biology 14 (2002), 184–205.




15


Kim Hill and A. Magdalena Hurtado, Achй Life History: The Ecology and Demography of a Foraging People (New York: Aldine de Gruyter, 1996), 164, 236.




16


Там само, 78.




17


Vincenzo Formicola and Alexandra P. Buzhilova: ‘Double Child Burial from Sunghir (Russia): Pathology and Inferences for Upper Paleolithic Funerary Practices’, American Journal of Physical Anthropology 124:3 (2004), 189 – 98; Giacomo Giacobini: ‘Richness and Diversity of Burial Rituals in Upper Paleolithic’, Diogenes 54:2 (2007), 19–39.




18


Можна заперечити, що не всi 18 давнiх мешканцiв долини Дунаю насправдi загинули вiд насильства, ознаки якого видно на iхнiх рештках. Деякi були лише пораненi. Проте стiльки ж, мабуть, померли вiд травм м’яких тканин та непомiтних небезпек, якими супроводжуеться вiйна.




19


I. J. N. Thorpe: ‘Anthropology, Archaeology and the Origin of Warfare’, World Archaeology 35:1 (2003), 145 – 65; Raymond C. Kelly, Warless Societies and the Origin of War (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2000); Azar Gat, War in Human Civilisation (Oxford: Oxford University Press, 2006); Lawrence H. Keeley, War before Civilisation: The Myth of the Peaceful Savage (Oxford: Oxford University Press, 1996); Slavomil Vencl: ‘Stone Age Warfare’, у збiрцi Ancient Warfare: Archaeological Perspectives, ed. John Carman and Anthony Harding (Stroud: Sutton Publishing, 1999), 57–73.




20


James F. O’Connel and Jim Allen: ‘Pre-LGM Sahul (Pleistocene Australia – New Guinea) and the Archaeology of Early Modern Humans, у збiрцi Rethinking the Human Revolution: New Behavioral and Biological Perspectives on the Origin and Dispersal of Modern Humans, ed. Paul Mellars, Ofer Bar-Yosef, Katie Boyle (Cambridge: McDonald Institute for Archaeological Research, 2007), 395–410; James F. O’Connel and Jim Allen: ‘When Did Humans First Arrive in Greater Australia and Why Is It Important to Know?’, Evolutionary Anthropology, 6:4 (1998), 132 – 46; James F. O’Connel and Jim Allen: ‘Dating the Colonisation of Sahul (Pleistocene Australia – New Guinea): A Review of Recent Research, Journal of Radiological Science 31:6 (2004), 835 – 53; Jon M. Erlandson: ‘Anatomically Modern Humans, Maritime Voyaging and Pleistocene Colonisation of the Americas’, у збiрцi The first Americans: the Pleistocene Colonisation of the New World, ed. Nina G. Jablonski (Sun Francisco: University of California Press, 2002), 59–60, 63 – 4; Jon M. Erlandson and Torben C. Rick: ‘Archaeology Meets Marine Ecology: The Antiquity of Maritime Cultures and Human Impacts on Marine Fisheries and Ecosystems’, Annual Review of Marine Science 2 (2010), 231 – 51; Atholl Anderson: ‘Slow Boats from China: Issues in the Prehistory of Indo-China Seafaring’, Modern Quaternary Research in Southeast Asia, 16 (2000), 13–50; Robert G. Bednarik: ‘Maritime Navigation in the Lower and Middle Paleolithic’, Earth and Planetary Sciences 328 (1999), 559 – 60; Robert G. Bednarik: ‘Seafaring in the Pleistocene’, Cambridge Archaeological Journal 13:1 (2003), 41–66.




21


Timothy F. Flannery, The Future Eaters: An Ecological History of the Australasian Lands and Peoples (Port Melbourne: Reed Books Australia, 1994); Anthony D. Barnosky et al.: ‘Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents’, Science 306:5693 (2004): 70 – 5; Barry W. Brook and David M. J. S. Bowman: ‘The Uncertain Blitzkrieg of Pleistocene Megafauna’, Journal of Biogeography 31:4 (2004), 517 – 23; Gifford H. Miller et al.: ‘Ecosystem Collapse in Pleistocene Australia and a Human Role in Меgafaunal Extinction’, Science 309:5732 (2005), 287 – 90; Richard G. Roberts et al.: ‘New Ages for the Last Australian Megafauna: Continent Wide Extinction about 46,000 Years Ago’, Science 292:5523 (2001), 1,888 – 92.




22


Stephen Wroe and Judith Field: ‘A Review of Evidence for a Human Role in the Extinction of Australian Megafauna and an Alternative Explanation’, Quaternary Science Reviews 25:21 – 2 (2006), 2,692–703; Barry W. Brook et al.: ‘Would the Australian Megafauna Have Become Extinct If Humans Had never Colonised the Continent? Comments on ‘‘A Review of the Evidence for a Human Role in the Extinction of Australian Megafauna and Alternative Explanation’ by S. Wroe and J. Field’, Quaternary Science Reviews 26:3–4 (2007), 560 – 4; Chris S. M. Turney et al.: ‘Late-Surviving Megafauna in Tasmania, Australia, Implicate Human Involvement in their Extinction’, Proceedings of the National Academy of Sciences 105:34 (2008), 12,150 – 3.




23


John Alroy: ‘A Multispecies Overkill Simulation of the End-Pleistocene Megafaunal Mass Extinction’, Science, 292:5523 (2001), 1,893 – 6; O’Connel and Allen: ‘Pre-LGM Sahul’, 400 – 1.




24


L. H. Keeley: ‘Proto-Agricultural Practices Among Hunter-Gatherers: A Cross-Cultural Survey’, у збiрцi Last Hunters, First Farmers: New Perspectives on the Prehistoric Transition to Agriculture, ed. T. Douglas Price and Anne Birgitte Gebauer (Santa Fe: School of American Research Press, 1995), 243 – 72; R. Jones: ‘Firestick Farming, Australian Natural History 16 (1969), 224 – 8.




25


David J. Meltzer, First Peoples in a New World: Colonising Ice Age America (Berkeley: University of California Press, 2009).




26


Paul L. Koch and Anthony D. Barnosky: ‘Late Quaternary Extinctions: State of the Debate’, The Annual Review of Ecology, Evolution and Systematics 37 (2006), 215 – 50; Anthony D. Barnosky et al.: ‘Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents’, 70 – 5.




27


Мапа базуеться здебiльшого на матерiалах книги Peter Bellwood, First Farmers: The Origins of Agricultural Societies (Malden: Blackwell Publishing, 2005).




28


Gat, War in Human Civilisation, 130 – 1; Robert S. Walker and Drew H. Bailey: ‘Body Counts in Lowland South American Violence’, Evolution and Human Behavior 34 (2013), 29–34.




29


Katherine A. Spielmann: ‘A Review: Dietary Restriction on Hunter-Gatherer Women and the Implications for Fertility and Infant Mortality’, Human Ecology 17:3 (1989), 321 – 45. Див. також: Bruce Winterhalder and Eric Alder Smith: ‘Analysing Adaptive Strategies: Human Behavioral Ecology at Twenty Five’, Evolutionary Anthropology 9:2 (2000), 51–72.




30


Alain Bideau, Bertrand Desjardins and Hector Perez-Brignoli (eds.), Infant and Child Mortality in the Past (Oxford: Clarendon Press, 1997); Edward Anthony Wrigley et al., English Population History from Family Reconstitution, 1580–1837 (Cambridge: Cambridge University Press, 1997), 295 – 6, 303.




31


Manfred Heun et al.: ‘Site of Einkorn Wheat Domestication Identified by DNA Fingerprints’, Science 278:5341 (1997), 1,312 – 14.




32


Charles Patterson, Eternal Treblinka: Our Treatment of Animals and the Holocaust (New York: Lantern Books, 2002), 9 – 10; Peter J. Ucko and G. W. Dimbleby (eds.), The Domestication and Exploitation of Plants and Animals (London: Duckworth, 1969), 259.




33


Avi Pinkas (ed.), Farmyard Animals in Israel – Research, Humanism and Activity (Rishon Le-Ziyyon: The Association for Farmyard Animals, 2009 [iврит]), 169 – 99; ‘Milk Production – the Cow’ [iврит], The Dairy Council, доступ вiд 22 березня 2012 р., http://www.milk.org.il/cgiwebaxy/sal/sal.pl?lang= he&ID=645657_milk&act=show&dbid=katavot&dataid=cow.htm.




34


Edward Evan Evans-Pritchard, The Nuer: A Description of the Modes of Livelihood and Political Institutions of a Nilotic People (Oxford: Oxford University Press, 1969); E. C. Amoroso and P. A. Jewell: ‘The Exploitation of the Milk-Ejection Reflex by Primitive People’, у збiрцi Man and Cattle: Proceedings of the Symposium on Domestication at the Royal Anthropological Institute, 24–26 May 1960, ed. A. E. Mourant and F. E. Zeuner (London: The Royal Anthropological Institute, 1963), 129 – 34.




35


Johannes Nicolaisen, Ecology and Culture of the Pastoral Tuareg (Copenhagen: National Museum, 1963), 63.




36


Angus Maddison, The World Economy, vol. 2 (Paris: Development Centre of the Organisation of Economic Co-operation and Development, 2006), 636; ‘Historical Estimates of World Population’, US Census Bureau, доступ вiд 10 грудня 2010 р., http://www.census.gov/ipc/www/worldhis.html.




37


Robert B. Mark, The Origins of the Modern World: A Global and Ecological Narrative (Lanham, MD: Rowman & Littlefield Publishers, 2002), 24.




38


Raymond Westbrook: ‘Old Babylonian Period’, у збiрцi A History of Ancient Near Eastern Law, vol. 1, ed. Raymond Westbrook (Leiden: Brill, 2003), 361–430; Martha T. Roth, Law Collections from Mesopotamia and Asia Minor, 2nd ed. (Atlanta: Scholars Press, 1997), 71 – 142; M. E. J. Richardson, Hammurabi’s Laws: Text, Translation and Glossary (London: T & T Clark International, 2000). Raymond Westbrook: ‘Old Babylonian Period’, у збiрцi A History of Ancient Near Eastern Law, vol. 1, ed. Raymond Westbrook (Leiden: Brill, 2003), 361–430; Martha T. Roth, Law Collections from Mesopotamia and Asia Minor, 2nd ed. (Atlanta: Scholars Press, 1997), 71 – 142; M. E. J. Richardson, Hammurabi’s Laws: Text, Translation and Glossary (London: T & T Clark International, 2000).




39


Roth, Law Collections from Mesopotamia, 76.




40


Там само, 121.




41


Там само, 122 – 3.




42


Там само, 133 – 3.