Звiльни свого внутрiшнього римлянина Марк Сидонiй Фалкс Джеррi Тонер #PROBusiness Вiд золотоi доби Римськоi держави нас вiддiляе не одна сотня рокiв, але тим цiкавiшими стають рiзноманiтнi дослiдження, у яких розглядаються тi славетнi часи. Оповiдач, шляхетний римлянин Марк Сидонiй Фалкс, i коментатор, фахiвець з iсторii Стародавнього Риму Джеррi Тонер, пiднiмають завiсу таемницi над приватним життям римлян. Книжка, безумовно, буде цiкавою й корисною не лише тим, хто захоплюеться iсторiею, а й тим, хто цiкавиться самовдосконаленням, керуванням персоналом i багатьма iншими сучасними проблемами. Марк Сидонiй Фалкс Звiльни свого внутрiшнього римлянина ЗАУВАГА АВТОРА Я – римлянин. Я – син того звитяжного народу, який пiдкорив увесь вiдомий свiт. Скажу бiльше, я надзвичайно успiшний римлянин. Моi пращури здобули собi славу на полi бою, i я продовжив цю традицiю власною вiдмiнною службою в легiонах. Я особисто знайомий iз iмператором, нещодавно був удостоений звання консула i володiю маетками вартiстю в мiльйони сестерцiiв. Із однаковою сумлiннiстю я брався за всi життево важливi справи —вiд примноження капiталу до пошукiв майбутньоi дружини та здобуття прихильностi богiв. Нiхто краще за мене не змiг би розкрити вам таемниць успiху по-римськи. Досi ви, варвари, могли лише шанобливо захоплюватися тим, на що здатнi ми, римляни. Проте самовдосконалення можливе навiть для варвара. Цей посiбник мiстить усе необхiдне для того, щоб ви змогли розкрити римську частину своеi душi. Навряд чи е людина, для якоi ця книжка буде кориснiшою, нiж для Джеррi Тонера. Вiн мае нахабство повчати iнших, використовуючи приклади визначних досягнень Рима, тодi як сам так нiчого вiд них i не навчився. Вiн дослiджуе життя пересiчних римлян, хоча мiг би дiзнатися все необхiдне, користуючись життеписами видатних римських героiв. У його домогосподарствi пануе безлад. Дiти його постiйно бешкетують i ставляться до нього наче до якогось домашнього раба. Вiн дiйшов до того, що дозволяе своiй дружинi, у всьому iншому досить пристойнiй особi, наполягати на своему в прийняттi таких рiшень, про якi будь-яка порядна жiнка мае мовчати. Я змушений зi скорботою визнати, що Джеррi Тонер е одним iз нечисленних прикладiв того, що можливостi самовдосконалення не е безмежними; простiше кажучи, у ньому немае внутрiшнього римлянина, котрого можна було б звiльнити. Та цей ганебний i вартий спiвчуття випадок не повинен збентежувати iнших, i якщо завдяки його працi я зумiю донести своi iдеi до широкоi варварськоi аудиторii, це означатиме, що пан Тонер усе ж таки здатний бодай на щось путне.     Марк Сидонiй Фалкс     Рим, сiчневi календи ЗАУВАГА КОМЕНТАТОРА І знов я маю досить-таки сумнiвне задоволення працювати з Марком Сидонiем Фалксом. Це – безкомпромiсна людина, котрiй невiдомi жоднi сумнiви щодо справедливостi власних суджень. Римляни для нього були й залишаються найславетнiшим i найуспiшнiшим народом iз усiх, що колись населяли Землю. І хоча у науковому свiтi ще довго точитимуться суперечки щодо того, наскiльки такi погляди е характерними для римлян у цiлому, безумовним лишаеться той факт, що Фалксова думка вiдображае типовi погляди представникiв вищих прошаркiв римського суспiльства стосовно того, чому iхня держава змогла здобути собi безсмертну славу та велич. Римське суспiльство не вiрило в рiвнiсть. Значення мав лише статус. Було це завоювання чужих земель, покарання рабiв чи виконання обов’язкiв господаря родини, римлянам дуже подобалося бути частиною iерархii. Вони з усiх сил намагалися посiсти якомога вище становище в суспiльствi. Це робить Марка цiнним наставником у тому, як перемагати в щурячих перегонах сьогодення. Римляни не соромилися вихвалятися власним багатством i владою. Успiх i життя напоказ були нероздiльнi. Гучнi титули, сотнi рабiв, пишнi застiлля – римляни йшли на всi цi витрати, бо це свiдчило про iхнi успiхи в життi. І Марк краще за будь-кого iншого розкривае перед вами таемницi щасливого буття. Римляни, окрiм усього, ставили перед собою чiтку мету i найчастiше йшли до неi напролом, iз безпощадною ефективнiстю. Цей пiдхiд – iти напролом, щоб отримати те, чого хочеш,– працював у всiх сферах життя, вiд кохання до фiнансiв. Багато що в ньому залишаеться актуальним i нинi. Марк був яскравим представником iмперii. Я не знаю точних дат його народження та смертi, але його свiтогляд е характерним для ранньоi iмперii (I–II ст. н. е.). Ясна рiч, думки, викладенi нижче, належать не менi, i я не без вагань наважився познайомити з ними широку неримську аудиторiю. Проте маю надiю на те, що змiст цiеi книжки продемонструе, що римляни у своiх вчинках були напрочуд схожими на теперiшнiх людей, хоча i цiнували якостi, досить далекi вiд тих, якi описуються в сучасних посiбниках на тему самовдосконалення. Римляни жили в жорстокому свiтi, коли життя було коротким i вартувало дуже мало. Бiльшiсть iз них не могли дозволити собi розкошi iндивiдуалiзму чи особистiсного зростання. І те, хотiли б ви жити за цими правилами чи нi, вирiшувати лише вам. Короткi коментарi наприкiнцi кожного роздiлу допоможуть вам краще уявити iсторичний контекст, тим самим хоч трохи урiвноважуючи найбiльш кричущi з перебiльшень i нестримних вихвалянь Марка Сидонiя Фалкса. Як i список лiтератури для додаткового читання на останнiх сторiнках книжки, коментарi вiдсилають тих, кому буде цiкаво, до основних першоджерел i допомагають краще зрозумiти сучаснi науковi дискусii та дослiдження стосовно обговорюваноi теми.     Джеррi Тонер     Кембридж, жовтень 2016 ? РОЗДІЛ I ? ЗВИЧАЇ ВИСОКОГЕРОЇЧНИХ РИМЛЯН Багато десятилiть тому римський народ скинув iз себе ярмо монархii i вигнав геть свого нестримно жорстокого царя Тарквiнiя Гордого. У вiдповiдь цар етрускiв Ларс Порсена взяв мiсто в облогу, щоб повернути трон Тарквiнiю та знищити молоду римську республiку. Аби довести загарбниковi, що вiн нiколи не переможе, римлянам, як свiдчить iсторiя, знадобився не перевершений жодним iншим народом героiзм. Цей героiзм iдеально демонструе тi духовнi якостi, що зробили римлян найщасливiшим зi всiх вiдомих народiв свiту. Перший акт героiзму пов’язаний iз iм’ям молодого шляхетного римлянина Гая Муцiя. Через тривалу облогу запаси iжi в мiстi дуже зменшились, а цiни на ту дещицю, що залишилася, злетiли до небес. Муцiя обурювало те, що Рим, який нарештi змiг позбутися ненависного царя, тепер потерпае вiд облоги етрускiв, над якими не раз брав гору в бою. Щоб гiдно вiдповiсти на завдану його народовi образу, Гай Муцiй наважився на справу, яка вимагала величезноi особистоi хоробростi: вiн вирiшив пробратися в табiр ворога i вбити чужоземного царя. Та Гая Муцiя хвилювало, що, коли не буде вiдповiдного наказу консулiв i мiська сторожа помiтить, як вiн залишае Рим, його заарештують, помилково прийнявши за дезертира, що намагаеться втекти з Рима в скрутну хвилину. Через те вiн пiшов до сенату. – Сенатори,– заявив вiн,– я твердо вирiшив перепливти через Тибр[1 - Тибр – рiчка в Італii, на якiй стоiть Рим.], пробратися до ворожого табору й здiйснити славетний подвиг. Сенат не мiг не схвалити такого шляхетного намiру. Гай Муцiй сховав пiд одягом меч i почав дiяти. Вiн дiстався до ворожого табору i зрозумiв, що то був саме день виплати грошей; солдати скупчилися навкруги царського шатра, у якому видавали платню. Гай пiдiйшов ближче i розчинився в натовпi. У самому центрi вiн побачив двох чоловiкiв, якi сидiли на царському пiдвищеннi. Гай опинився в скрутному становищi. Цi двое були майже однаково вдягненi i навiть схожi зовнi; один, напевне, був царем, а другий, найiмовiрнiше за все,– просто слугою. Запитати, хто е хто, Гай, природно, нi в кого не мiг – вiн би себе цим виказав. Тому вiн поклався на фортуну. Гай кинувся до них i вбив того, хто виявився ближчим. Потiм вiн атакував i другого, але тут на хороброго юнака вже накинулись i схопили. На жаль, цього разу фортуна не була до нього прихильною. Гай Муцiй зрозумiв, що убив одного iз царських слуг, а не самого царя, перед яким вiн зараз стояв. Однак навiть i тодi, у фатальну для себе мить, шляхетний римлянин змiг зiбратися на силi i викликати у ворогiв бiльше страху, нiж вiдчував сам. – Я – римський громадянин,– твердо сказав вiн.– Мое iм’я – Гай Муцiй, i я однаково зневажаю смерть i коли вбиваю ворога, i коли ворог вбивае мене. Хоробрiсть – природна риса римлян, так само, як i вмiння стiйко терпiти страждання; такими е ми всi. За мною iдуть незчисленнi лави воiнiв, якi також прагнуть слави. Тобi вирiшувати, царю Порсено. Чи хочеш ти продовжити цю вiйну, знаючи, що кожного дня, кожноi години тобi доведеться захищати власне життя? Бо раз у раз до твого табору таемно проникатимуть вороги й нападатимуть на тебе. То буде вiйна, яку ми, римляни, оголосимо тобi особисто! Цар почервонiв вiд гнiву, проте був явно спантеличений перспективою вiйни особисто проти нього. Вiн пригрозив, що спалить Муцiя живцем, якщо той не розкаже йому все про плани римлян. Муцiй похмуро розсмiявся. – Дивись i вчись, на що здатнi римляни заради слави,– сказав вiн i поклав свою правицю в полум’я, що палало поруч. Увесь час, доки його рука обвуглювалася, Муцiй стояв непорушно, не видаючи нi звуку, i навiть жодноi краплини поту не виступило на його чолi. Цар етрускiв рвучко пiдвiвся, здивований, i наказав сторожi вiдтягти Муцiя вiд вогню. – Ти бiльше зашкодив собi, нiж менi,– сказав вiн, однак, уражений героiзмом Муцiя, додав: – Якби ти був моiм солдатом, я б удостоiв тебе найбiльших почестей, але, оскiльки ти е полоненим, можу лише вiдпустити тебе назад до Рима. На таке шляхетне поводження Гай Муцiй вiдповiв так само шляхетно: – Царю, ти поважаеш мужнiсть. Тому дозволь менi розповiсти з власноi волi те, чого не вирвали б iз мене жодними тортурами. Три сотнi римлян, найкращий квiт нашоi молодi, поклялися чинити такi саме напади на тебе. Менi випало бути першим, але пiсля кожного з нас приходитиме наступний, доки, рано чи пiзно, фортуна не пошле нам нагоди вбити тебе. Царя етрускiв настiльки стривожила перспектива зробитися мiшенню сотень замахiв, що вiн запропонував римлянам укласти мирну угоду. Гай Муцiй повернувся до Рима, де сенат винагородив його землею, що розташована на захiд вiд Тибру. Ту землю швидко почали називати Муцiевими луками. А римський народ прозвав Гая Сцевола, тобто Лiвша, через те, що вiн утратив праву руку. Другий герой, на прикладi якого я хочу показати вам, чого варте бути справжнiм римлянином,– Горацiй Коклес. Так само, як Гай Муцiй, який без вагань спалив власну руку, щоб продемонструвати ворогам силу свого духу, багато римлян добровiльно i без найменшоi спонуки йшли на бiй, щоб змiнити результат битви, навiть коли це означало для них особисто неминучу загибель. Героi безтрепетно вiддавали життя за спiввiтчизникiв i за республiку. Коли Порсена взяв мiсто в облогу, Горацiй Коклес вступив у бiй iз двома солдатами ворога, стоячи на вiддаленому кiнцi мосту через Тибр, який вiв до Рима. Раптом вiн побачив, що до мосту наближаеться велике пiдкрiплення супротивника. Боячись, що вороги зможуть прорватися через мiст i дiстануться мiста, Коклес обернувся i наказав римським солдатам, що були позаду, негайно вiдступити i почати розбирати мiст. Доки солдати виконували цей наказ, Коклес залишався при входi на мiст i самотужки, незважаючи на безлiч ран, вiдбивав атаку супротивника. Навiть вороги були враженi його стiйкiстю, силою i мужнiстю. Нарештi мiст було розiбрано. Тодi Коклес кинувся у хвилi, як був, у повному обладунку, вважаючи за краще втопитися, нiж потрапити до ворогiв живим. Вiн вiддав життя заради своеi краiни i заради слави, яка овiвае тепер його iм’я вiд поколiння до поколiння. Якщо розповiдати про те, що зробило Рим славетним, то головним буде прагнення молодих римлян повторити подвиги своiх предкiв, таких як Муцiй i Коклес. Тож якi висновки iз цих зразкiв величi римського духу можете зробити для себе ви, тi, хто живе в комфортi та розкошах сьогодення? Якi принципи зумiете застосувати у власному життi, щоб хоча б у чомусь стати подiбними до нас? Цього не навчають у жоднiй школi, але в моiй книжцi ви знайдете всю необхiдну iнформацiю. Чи маете ви шанс хоч коли-небудь у своему життi повторити подвиг Муцiя? Моя вiдповiдь: «Звичайно так». Точнiше, вам може i не випасти нагода так виразно показати, чого ви вартi. Та чи це означае, що ви приреченi коритися долi та невдачам? Моя вiдповiдь: «Звичайно нi». Може, доля й присудила вам жити в епоху залiза та слабакiв, але iй нiзащо не вдасться позбавити вас шансу проявити свою сталеву сутнiсть. Навiть якщо у ваших жилах тече кров варварiв – хiба це ганебний присуд? Будь-яка людина несе в собi риси своiх далеких пращурiв. Вiд свого корiння нiкуди не подiнешся. Та справжня доблесть людини полягае в силi ii характеру. Ця сила перевершуе владу та багатство i приносить славу та пошану. Римляни, не шкодуючи зусиль, насаджували та культивували такi цiнностi. І я вважаю, що прагнення до слави можна прищепити навiть найостаннiшому рабовi. Правду кажучи, iснуе незлiченна кiлькiсть прикладiв того, як люди низького соцiального походження пiднiмалися в життi дуже високо. Один мiй колишнiй раб починав серед закованого в кайдани наброду в одному з моiх маеткiв у Центральнiй Італii. Я швидко помiтив його працьовитiсть i бажання догодити, тому пiдвищив його до посади наглядача, а потiм винагородив за багаторiчну вiрну службу, подарувавши свободу та трохи землi. Зараз цей чоловiк низького походження (друзi називають його фермером) е господарем власного будинку i тримае кiлькох рабiв. Навiть iмператор може народитися за межами Рима. Сам богоподiбний Траян – один iз наймудрiших i найславетнiших iмператорiв, чие вiйсько розбило дакiв[2 - Даки – група фракiйських племен.] i доходило у своiх походах на схiд аж до Євфрату, той, чия вiйськова здобич дозволила побудувати величезний форум, який i нинi носить його iм’я, i кого сенат титулував «Найкращим»,– хiба не е вихiдцем iз Іспанii? У чому ж полягае секрет успiху, таемниця подiбного вивищення? Якщо одним словом – у доброчесностi. Хто е доброчесним i виявляе це в усiх сферах свого життя, той пiднiмаеться дедалi вище, переходячи вiд одного досягнення до iншого. Насправдi я не знаю жодноi дiйсно доброчесноi людини, котра не досягла б у життi великого успiху. І навпаки: я не знаю нiкого серед людей визнаних або тих, хто заробив хоч якiсь помiтнi статки, такого, хто б не виявив своеi доброчесностi. Із цих двох фактiв я роблю висновок, що для саморозвитку людини ii доброчеснiсть мае бiльше значення, нiж будь-що iнше, й, напевно, е набагато важливiшою за все те, чого навчають у пересiчних закладах освiти. Що таке доброчеснiсть? Якщо коротко, це – внутрiшня сила руху, яка спонукае нас виконувати свiй обов’язок перед батьками, перед вiтчизною та перед богами. Їi корiння росте з абсолютного та заслуженого авторитету батька перед дiтьми. Ромул[3 - Ромул i Рем – легендарнi брати – засновники Рима.] надiлив батькiв беззаперечними правами, якими тi користувалися протягом усього життя. Батько мiг посадити сина пiд замок, побити його та закувати в кайдани. Якщо батько вважав, що син мае працювати на фермi, то мусило бути тiльки так; якщо вирiшував, що доньцi прийшов час виходити замiж, то вона чинила, як iй було наказано. У тi днi батько мав право вбивати своiх дiтей i навiть продавати iх у рабство. Й усi успiшнi люди власними досягненнями завжди завдячують винятково своiм батькам. Якщо в моему характерi практично немае вад, якщо мало хто може менi дорiкнути тим, що я е жадiбним або розпусним, усе це лише завдяки моему батьковi. Вiн любив землю та невисоко цiнував те, чого навчають у школах. Замiсть школи вiн вiдiслав мене до Рима, щоб я засвоiв усе те, що мае вмiти син шляхетноi людини. Якби ви побачили мене тодi в ошатнiй вовнянiй тозi, то вирiшили б, що я несосвiтенний чепурун. Батько не шкодував коштiв на те, щоб навчити мене правильно поводитися. Соромитися такого батька було б цiлковитим безглуздям. Звичайно, я не буду виправдовувати себе, як це робить багато хто, намагаючись перекласти на нього вiдповiдальнiсть за моi слабкостi. Навпаки, якби я мав шанс повернутись у минуле i вибрати собi батькiв, я був би безмежно щасливий опинитися iз тими, якi в мене е. Бути батьком зовсiм непросто. Інодi iнтереси держави доводиться ставити вище понад усе. Вiд деяких римських батькiв, усупереч природним почуттям i бажанням, обов’язок служби вимагав страчувати власних синiв. І вони робили це, розумiючи, що iнтереси держави е вищими, нiж створенi природою зв’язки, якi об’еднують iх iз рiдними дiтьми. Видатний Луцiй Юнiй Брут – засновник нашоi славетноi республiки – очолив повстання проти Тарквiнiя Гордого i був обраний одним iз перших консулiв[4 - Консул – вищий виборчий магiстрат за часiв республiки. Ця посада була колегiальною, тобто консулiв було вiдразу двое, вони обиралися щорiчно та правили разом.]. На цiй посадi йому довелося спостерiгати за стратою групи заколотникiв, якi намагалися повернути трон вигнаному царевi. Серед них було двое його власних синiв – Тит i Тиберiй. Заколотники – група юнакiв шляхетного походження – за часiв монархii могли виробляти все, що iм заманеться, оскiльки були в фаворi у царя i сподiвалися на його особисте заступництво. Але коли закон став однаковим для всiх, вони почали скаржитися, що перестали вiдрiзнятися вiд рабiв. Царi можуть брати фаворитiв пiд свое покровительство, а закон на лестощi не зважае, тому вони змовилися з Тарквiнiем Гордим iз метою вiдновити його на тронi. Заколот було розкрито, заколотникiв – засуджено до бичування i страти. Закон невблаганно вимагав, аби покарання накладав той, хто обiймае посаду консула. І людинi, яка до того жодного разу не була присутньою на чомусь подiбному, треба було простежити, щоб покарання вiдбулося належним чином. Усiх молодих придворних було прив’язано до стовпiв. Нiхто не дивився на них, усi погляди були прикутi лише до дiтей консула та до нього самого. Консули зайняли своi мiсця, лiкторам[5 - Лiктор – адмiнiстративна посада в Стародавньому Римi.] було наказано починати. Вони вiдшмагали юнакiв рiзками по голих спинах, а потiм повiдрубували iм голови. Упродовж страти на обличчi батька вiдбивалися його справжнi почуття: воно здригалося вiд болю, iз вуст зривався крик. Але тим наочнiшою була його сувора рiшучiсть i несхитна воля виконати свiй обов’язок i простежити за виконанням покарання. Ця рiшучiсть i зробила Рим iмперiею. Ознакою справжнього лiдера е здатнiсть поставити iнтереси справи над усе. Безперечно, не можна забути й непохитноi мужностi Коклеса та вмiння володiти собою Муцiя. Фортуна зазвичай переходить на бiк хоробрих, так само, як хвилi та вiтер допомагають майстерному мореплавцю. Але справжнього лiдера вирiзняють саме рiшучiсть i почуття обов’язку. Цi якостi спонукають людей iти за тобою, хай навiть i крiзь пекло. Ось як вiдповiв Сципiон Старший, коли у нього запитали, чому вiн так переконаний у перемозi свого вiйська над карфагенянами в Пiвнiчнiй Африцi, на iхнiй власнiй землi: «Серед моiх людей немае нiкого, хто не стрибнув би в море з найвищоi вежi, якщо я накажу це зробити». Для невдачi iснуе багато причин. Однi народилися в поганiй сiм’i й не можуть нiкуди подiтися вiд ii згубного впливу. Іншi народились у хорошiй сiм’i, але зробилися жертвами поганого виховання. Ще комусь не вистачае мети або честолюбства. Хтось прокрастинуе[6 - Прокрастинацiя – схильнiсть до постiйного вiдкладання справ, навiть важливих i термiнових, що призводить до багатьох проблем у життi та хворобливих психологiчних ефектiв.]. Хтось неправильно обрав собi дружину. Іншим не пощастило iз добрим покровителем, який мiг би допомогти iм у життi. Та, напевно, головна причина невдачi полягае в нездатностi влаштувати все так, аби люди самi хотiли щось для тебе зробити. Багато хто намагаеться примусити iнших виконувати своi накази зi страху. Але, як мовиться в приказцi, краплина меду збирае бджiл бiльше, нiж дiжка жовчi. Пiдбадьорювання, повага та особистий приклад змусять людей зробити те, на що в iншому разi вони неспроможнi. Дотепер я говорив лише про чоловiкiв. Але й жiнкам варварiв також е чого повчитися у своiх римських сусiдiв. Природно, що жiнка мае набагато менше чеснот, нiж чоловiк. Їй важко прославитись у нових починаннях через те, що в життi вона мае набагато менше можливостей. Жiночi досягнення зумовленi незмiнними потребами ведення домашнього господарства. Тому хвалять хорошу жiнку завжди просто й традицiйно, а опис ii кращих якостей не може бути складним або пишномовним. Коли жiнки добре пораються з тими самими, щодень однаковими, небагатьма справами, достатньо просто похвалити все жiноцтво. Інодi, звичайно, трапляються випадки, коли жiнка може заслуговувати на особисту похвалу, i серед них першою е моя мати. Своею скромнiстю, сумлiннiстю, цнотливiстю, послухом, розсудливiстю, вiдданiстю та мистецтвом прясти вона е подiбною до всiх iнших чудових жiнок i не поступаеться iм доброчеснiстю та мудрiстю. Вона була вiрною своiм чоловiкам i справедливою до дiтей (я – ii син вiд другого шлюбу, мого батька вже давно немае серед живих). Та сама вiйна з Порсеною, яка вже забезпечила нас двома прекрасними прикладами римського героiзму, надае i чудовий зразок жiночоi доблестi. Чимало жiнок, натхненних прикладом Муцiя, почали шукати суспiльне визнання. У рамках мирноi угоди, якою закiнчилася вiйна мiж Римом i Порсеною, до Порсени вiдiслали групу римських заручникiв, юнакiв i дiвчат, як гарантiю дотримання договору. Однiею iз заручниць виявилася молода жiнка на iм’я Клелiя. Разом iз невеликою групою iнших жiнок-заручниць вона зумiла втекти з ворожого табору. Клелiя втекла з полону на конi, а потiм перепливла Тибр пiд градом ворожих дротикiв. Жодна з жiнок не постраждала, i Клелii вдалося повернути iх усiх до родин. Коли втечу було викрито, Порсена зажадав, аби замiсть усiх заручниць йому повернули одну лише Клелiю. Рим на це погодився. Однак пiсля того, як йому повернули Клелiю, Порсена, вражений, як i у випадку з Муцiем, вiдвагою римлянки, дозволив iй вiдiбрати iз заручникiв, якi ще залишались у нього, половину – вiн вiдпускав iх на свободу i дозволяв повернутися разом iз Клелiею до Рима. Вiдважна жiнка на дiвчат навiть не глянула, а вибрала тiльки юнакiв, тому що вони могли продовжувати вiйну. За виняткову вiрнiсть вдячнi римляни удостоiли Клелiю честi, якою вшановували тiльки чоловiкiв: вони встановили ii кiнну статую на початку Священноi дороги[7 - Священна дорога – головна дорога Римського форуму, що з’еднувала Палатинський i Капiтолiйський пагорби.]. Хай ким ти був, чоловiком чи жiнкою, якщо прагнеш вивищитися, мусиш, як казав Дельфiйський оракул[8 - Дельфiйський оракул – оракул при храмi Аполлона в Дельфах – один iз найавторитетнiших провидцiв Стародавньоi Грецii.], пiзнати себе. Знай своi слабкостi i те, над чим треба працювати. Визнач мету i невблаганно жени себе в потрiбний бiк. Хочеш зробитися претором[9 - Претор – адмiнiстративна посада в Стародавньому Римi.] або консулом? Хочеш мати багато рабiв? Хочеш мати доброчесну дружину? Ця книжка допоможе тобi всього цього досягнути. Проте в такого зростання самосвiдомостi та результативностi е цiна. Таемницею римського успiху не можна оволодiти просто так, нiчим не заплативши, хоча плата е мiзерною в порiвняннi з коштовнiстю надбання. Платою буде напружена праця. Що довше я живу, то бiльше упевнююсь у тому, що найiстотнiша рiзниця мiж слабкими та всемогутнiми полягае лише в наявностi енергii, непогамовному прагненнi слави, хай би якими виявилися наслiдки для вас особисто. Тяжкоi працi не можуть уникнути навiть iмператори. Коли Адрiан сказав жiнцi, яка хотiла, щоб вiн ii прийняв, що в нього немае часу, вона вiдповiла просто: «Тодi не будь iмператором». Вивчiть цю книжку уважно, й побачите, що вона дозволяе «романiзувати» усi сфери вашого життя. У сотень найзаможнiших i наймогутнiших римлян я запитував, що, на iхню думку, веде до успiху. Ви також можете навчитися думати як вони. Як i Муцiй, ви маете вiдрiзати собi шлях назад. Цiлковита самовiддача, анi найменшоi слабкостi. Слава прийде лише до тих, хто зосереджений на нiй невiдворотно. Ваш розум мае бути переповненим прагненням слави настiльки, щоб ви вже майже вiдчували ii смак на губах. Так само, як до ворогiв, ви маете бути суворими до себе. Коли великий Юлiй Цезар узяв в облогу загiн галльських повстанцiв пiд Укселлодуном, вiн твердо вирiшив назавжди покiнчити iз заворушеннями в цiй провiнцii. Вiн розмiстив свое вiйсько навколо стiн мiста i розпочав удавану атаку. До дiла пiшли облоговi драбини, спецiально для цього змайстрованi. Потiм наказав вiйськовi, що оточило мiсто, здiйняти галас, аби галли думали, що римляни от-от атакують iхнi стiни. Тим часом римськi сапери, нiким не помiченi, прорили тунелi до джерел, iз яких галли брали воду, i пiд прикриттям вiдволiкаючого маневру позбавили мiсто води. Галли зрозумiли безнадiйнiсть свого становища i незабаром здалися. Цезар прийняв iхню капiтуляцiю. Вiн не стратив тих, хто вцiлiв, i не перетворив iх на рабiв, як це робилося зазвичай. Замiсть того вiн наказав вiдрубати правицю усiм чоловiкам боездатного вiку, якi залишилися живими, аби тi бiльше нiколи не змогли пiдняти зброi проти своiх римських володарiв. Вiдтак Цезар розсiяв цю величезну масу скалiчених людей по всiй провiнцii, щоб галли наочно переконалися в тому, як недалекоглядно пiднiмати зброю проти Рима. Усiм видатним людям доводиться ухвалювати важкi рiшення. Рубати голови iмператоровi мае бути простiше, нiж собацi – сiдати. Вiн мусить бути готовим до заколоту – навiть серед власноi родини – i до необхiдностi страчувати найближчих людей. Божественний Клавдiй, наприклад, убив тестя, двох зятiв, свекра своеi доньки (з яким вони були схожими, як близнюки), Скрибонiю – свекруху своеi доньки, свою дружину Мессалiну та багатьох iнших. Цей перелiк занадто довгий, аби його тут наводити цiлком, до того ж все це вiдбувалося без суду та вирокiв. І все ж таки Клавдiй перебувае на Олiмпi серед iнших богiв. Вчиться i ви йти на все заради цiеi високоi честi. Призначення римлян – правити свiтом. Іншi народи вмiють робити прекраснi бронзовi та мармуровi статуi, красномовнiше говорять або точнiше розраховують рух свiтил. Доля римлян – повновладно правити цими народами. Встановлювати закон i порядок, берегти мир, виявляти милосердя до тих, хто скорився, i розбивати тих, у кого вистачае зухвалостi повстати,– ось на що здатний тiльки Рим. Окрiм того, iмперiя зробила нас багатими. Нерозумно заперечувати, що саме завдяки iй ми маемо теперiшнiй рiвень життя. Ми, римляни, краще за всiх знаемо, що таке достаток. Розслабляючись у лазнi чи спостерiгаючи за чудовими гладiаторськими iграми, римлянин думае про те, як правильно розпорядитися своiми великими статками. Ми контролюемо багатство, а не воно нас. Славетнi приклади iз ранньоi римськоi iсторii навчають, як треба правильно чинити в життi, щоб досягнути великих успiхiв. А я розповiм вам, що робити з багатством i славою, котрi е невiддiльними вiд успiхiв. Попросимо в богiв також i труднощiв. Процвiтання може домогтися кожний, незалежно вiд походження. Та лише великим людям пiд силу впоратися з негараздами та катастрофами, що постiйно супроводжують людське життя. Хто живе в комфортi i достатку та нiколи не вiдчував навiть найменшого розчарування, той узяв вiд життя лише половину. Ви можете вважати себе видатною персоною, i ця книжка в змозi допомогти зробитися нею, але як про це дiзнатися, якщо фортуна не дала вам шансу показати свою доблесть? Це так само, як вийти на олiмпiйське змагання самому, без суперникiв. Так можна завоювати вiнок, але не перемогу, тим бiльше – не славу. Людина не знае, на що здатна, доки не випробуе себе. Будьте готовi добровiльно йти назустрiч небезпецi та ризиковi, щоб краще пiзнати себе. Видатнi люди люблять боротьбу не менше, нiж хоробрi солдати – вiйну. Як i видатний гладiатор Трiумф, який виступав за часiв iмператора Тиберiя,– коли виявиться, що достойних супротивникiв не залишилося, ви мусите скаржитися на те, що «здобути славу вже неможливо». Велич потребуе ризику i визнае тiльки мету своiх прагнень, а не те, що доводиться витерпiти на шляху до неi. Як солдат пишаеться своiми ранами та вихваляеться закривавленим нагрудним обладунком, так само й ви з радiстю несiть своi шрами, залишенi життям. Лише вони надають цiннiсть насолодам як заслуженiй нагородi. Лише тодi вас поважатимуть за здобуту славу. І лише тодi всерединi вас прокинеться римлянин. ? ? КОМЕНТАР ? ? Згiдно з легендою, Рим було засновано 21 квiтня 753 року до н. е. Вiдтак два з половиною столiття ним правили етруськi царi, доки близько 509 р. до н. е. не вiдбулося повстання, внаслiдок якого Тарквiнiй Гордий втратив трон i було засновано республiку. За достовiрнiсть багатьох iсторичних деталей цього перiоду ручатися важко, оскiльки iх було записано iз запiзненням у кiлька столiть. Тому до мiфiв про римських героiв треба ставитися зi часткою розумного скептицизму. Одна з подiй, про яку Фалкс успiшно забув,– те, що Рим був, найiмовiрнiше, захоплений Порсеною, царем сусiднього мiста Клузiя. Правдивими е цi легенди чи нi, нам достеменно невiдомо, та римляни охоче iх переказували, позаяк вiдчували себе спадкоемцями свiтосприйняття, яке дозволило Римовi пiдкорити багато навколишнiх мiст i народiв i поступово встановити свое панування спочатку в Лацii, територii безпосередньо навкруги Рима, а потiм i далi – на всьому Апеннiнському пiвостровi. Завоювання Італii було лише початком. На момент падiння республiканського ладу у 27 р. до н. е., коли прийомний син Юлiя Цезаря Октавiан зробився першим iмператором (вiдомий пiд iменем Августа), Рим уже контролював територiю вiд Ла-Маншу до Чорного моря та вiд Пiвнiчноi Африки до Сирii. Населення iмперii становило близько 60 чи 70 мiльйонiв жителiв, вона займала територiю у 20 разiв бiльшу за сучасну Велику Британiю. За будь-якими мiрками, а тим бiльше за мiрками доiндустрiального суспiльства, то була величезна держава. За успiхом прийшло й багатство. Могутнiй потiк грошей, влади та людей до Рима радикально трансформував те, що починалось як традицiйне аграрне суспiльство. Імператори могли витрачати гiгантськi суми на будiвництво, масштабнi публiчнi розваги, роздачу безкоштовноi iжi та загальнодоступнi заклади дозвiлля на кшталт гiгантських iмператорських лазень – терм (найкращим зразком iз усiх, що збереглися дотепер, вважають терми Каракалли[10 - Терми Каракалли – банi iмператора Каракалли в Римi, офiцiйно iменованi Антонiновими. Були розташованi бiля Аппiевоi дороги, за Капенськими воротами, мiж Авентiном i Целiем.]). Змiнилося й уявлення про те, що означае бути римлянином. Тепер Римовi довелося вчитися користуватися цiею новою розкiшшю й дозвiллям так, щоб не заподiяти шкоди воiнському iдеаловi, якому iмперiя завдячувала своiм створенням. Інодi балансувати було непросто. Чимало традицiоналiстiв категорично засуджували та ганьбили «рознiженiсть» римського суспiльства. Та бiльшостi, судячи з усього, подобалося насолоджуватися плодами успiху, коли та де тiльки це було можливо. Оповiдi про таких героiв, як Гай Муцiй Сцевола («Лiвша») та Луцiй Юнiй Брут (абсолютний зразок батькiвськоi любовi й суворостi), вже не тiльки надихали, але тiею ж мiрою i жахали. Легенда про Гая Муцiя вiдома з «Історii Рима» Тита Лiвiя (1.2.12–1.2.13), а оповiдь про Горацiя (Коклеса) – iз «Історii» Полiбiя (6.64–6.65). Лiвiй (2.3) описуе участь Брута у стратi двох своiх синiв. Розповiдь Фалкса про успiхи раба, що його вiн називае «фермером», базуеться на написi CIL II.600. Визначення благочестя подано за Цицероном («Про пiдбiр матерiалу», 2.22.66). Стандартно збiднений перелiк чеснот, якими жiнка могла володiти або мала шанс виявити, дослiвно взятий iз надгробного напису CIL 6.10230. Перелiк того, чим Фалкс завдячуе батьковi, базуеться на аналогiчному перелiку з Горацiя («Сатири», 1.6.65–1.6.88). Перелiк злочинiв, приписуваних iмператоровi Клавдiю, можна прочитати в Сенеки в сатиричному описi суду, що вiдбуваеться на Олiмпi над обожненим iмператором за його поганi вчинки («Про перетворення божественного Клавдiя на гарбуз»). Вергiлiй вводить опис унiкальних рис римлян до своеi знаменитоi «Енеiди» (6.847–6.853), а Сенека («Про провидiння», 4) аргументуе необхiднiсть негараздiв як умови повноти життя. Сам же вiн, що просив, те й отримав: йому довелося накласти на себе руки за правлiння iмператора Нерона, чиiм наставником вiн колись був. ? РОЗДІЛ II ? ПРИБОРКУВАННЯ ПОЧУТТІВ Тiльки навчившись думати як римлянин, ви зможете почати жити, як це робимо ми. Успiх Рима корiниться в його вiйськових звитягах. Обов’язковою умовою будь-якоi перемоги та вiйськовоi звитяги е дисциплiна. Тому, перш за все, якщо ви хочете вивищитися над своiм варварським життям, виробiть у собi мiцний внутрiшнiй стрижень. Перемога у вiйнi залежить не тiльки вiд того, скiльки солдатiв е в пiдпорядкуваннi вiйськового командира, i не вiд хоробростi самих солдатiв. Запорукою перемоги е вiдповiднi навички та дисциплiна. Завоюванням свiту римляни завдячують безперервнiй вiйськовiй пiдготовцi, неухильному дотриманню дисциплiни у своiх таборах i пильнiй, у найменших деталях, увазi до мистецтва ведення вiйни. Де б ми – жменька легiонерiв – були без цього, коли билися проти величезного галльського вiйська? Або як би впорався пересiчний римський солдат, який був менше шести римських футiв на зрiст, iз бiлявими велетнями-германцями? Та й iспанцiв також було значно бiльше вiд нас, i вони були фiзично сильнiшими. Єгиптянам ми повсякчас поступалися й багатством, i хитрiстю. Щодо грекiв, то ми завжди програвали iм у знаннях. Аби врiвноважити цi своi недолiки, римляни завжди набирали до вiйська лише найкращих, а потiм придiляли посилену увагу iхнiй вiйськовiй пiдготовцi. Будь-якi командири знають, наскiльки важливо загартовувати солдатiв постiйними вправами, вiдточуючи усi прийоми, що можуть хоч раз знадобитися воякам на полi бою. Мужнiсть солдата зростае разом iз його професiйною пiдготовкою. Тодi вiн рветься використати на практицi те, чим його навчили володiти так досконало. Оскiльки найвiдважнiшим солдатам командир дае найнебезпечнiшi завдання – чи то нiчна засiдка, чи атака добре укрiплених позицiй або ж розвiдка в тилу ворога,– солдат, який отримае такий складний наказ, сприймае його як найвищий вияв довiри та комплiмент. Як i спартанцi, котрi випробовували непохитнiсть своiх синiв, привселюдно шмагаючи iх нагаями, нашi командири вимагають, щоб iхнi солдати стiйко зносили бiль вiд ран i пiдставляли свое бите тiло для нових покарань. Невеликий пiдроздiл таких загартованих воiнiв завжди зможе перемогти вiйсько набагато чисельнiше, але погано навчене та недисциплiноване. Новобранець полотнiе вiд однiеi думки про можливе поранення, а ветеран знае, що пролита ним кров е часткою цiни, сплаченоi за перемогу. Усi завоювання Римськоi iмперii не були випадковими. Римляни розумiють, що неробство – ворог дисциплiни. Навiть пiд час тривалого миру вiйськова пiдготовка не припиняеться. І цi тренування в усiх своiх деталях е такими ж важкими, як i справжня вiйна. Вiйсько легко впоруеться з виснажливими маршами та довготривалими баталiями, адже для нього вiйна фактично нiчим не вiдрiзняеться вiд мирного часу. Солдатiв не лякае рукопашний бiй через те, що iхнi щоденнi тренування можна без перебiльшення назвати пекельними. Їхня фiзична та технiчна пiдготовка доводить, що несподiвана контратака супротивника не зможе захопити iх зненацька. Коли римське вiйсько увiходить на чужу територiю, воно уникае зiткнення з ворогом, доки не облаштуе свiй табiр. Вояки вирiвнюють майданчик, якщо вiн не був рiвним, а потiм великий загiн теслярiв зводить навкруг нього огорожу. На рiвнiй вiдстанi одна вiд одноi будуються вежi, мiж ними розташовуються пристосування для метання стрiл, камiння та iнших снарядiв. Зокола по периметру викопують рiв, по чотири лiктi[11 - Римський лiкоть – мiра довжини, що дорiвнювала 44,4 см.] завширшки та завглибшки. Ставляться четверо ворiт – по одному з кожноi сторони квадратного табору. Їх роблять достатньо великими, щоб заганяти худобу до табору i щоб вiйсько могло залишити табiр досить швидко. Всерединi табiр подiлено вулицями, намет командувача стоiть у центрi. Також видiленi окремi зони для солдатських наметiв, для ковалiв i для зберiгання припасiв. Вiйсько розбите на невеликi пiдроздiли. Кожний пiдроздiл вiдповiдае за власне забезпечення, тобто запаси дров, води та пшеницi. Усе робиться спiльно: солдати разом iдять i планують свiй сон так, щоб нести сторожову вахту по черзi. Команди подаються звуком горна. Щодня командувач змiнюе пароль, щоб до цiеi польовоi фортецi не прокралися ворожi шпигуни. Також командувач вiддае рiзнi накази, що через старших офiцерiв потрапляють до центурiонiв[12 - Центурiон – офiцер у давньоримському вiйську. Слово походить вiд лат. centuria, тобто сотня, i буквально означае сотник.] i далi – до вiйська. Таке пiдпорядкування дозволяе тримати пiд контролем усе, що роблять солдати, i, за необхiдностi, розвертати iх у бойовий порядок за лiченi секунди. Вступаючи в бiй, римляни мають заздалегiдь розроблений план дiй на випадок будь-якоi несподiванки. Кожне рiшення виконуеться миттево. Внаслiдок цього вони майже нiколи не припускаються помилок, а якщо й припускаються, то можуть швидко iх виправити, бо вводять у дiю резервний план. Вони не турбуються, коли щось iде не так тому, що стратегiя не спрацювала, як то було задумано, i радше зазнають поразки через помилкову стратегiю, нiж переможуть у результатi щасливого випадку або непродуманого поривання. Удача потрiбна гарячим головам, плани на нiй не будують. Якщо ви все добре спланували, але програли, то, принаймнi, можете втiшатися усвiдомленням того, що зробили все можливе, щоб цьому запобiгти. Тренуючи своiх солдатiв, Рим прагне укрiпити не лише iхне тiло, а й дух. Страх також загартовуе солдата для бою. Для будь-кого з легiонерiв, якi втекли з поля бою, закон вимагае смертноi кари. На смерть можуть засудити i за лiнощi. Будь-який римський военачальник е навiть суворiшим, анiж римський закон: вiн стежить за тим, щоб у вiйську закон був однаковим для всiх i виконувався беззастережно. На всiх тих, хто не виправдав високих сподiвань, неминуче очiкуе одна гiрка доля. Там де батiг, там i пряник. Полководцi щедро обсипають нагородами тих солдатiв, якi виявили неабияку смiливiсть. У результатi командувач мае до своiх послуг абсолютно кероване вiйсько. У бою вiйсько рухаеться, наче едине тiло,– так швидко воно маневруе i миттево реагуе на накази. Хай би що вони робили, солдати дiють злагоджено та дуже швидко доводять свою справу до кiнця. Хай би що iм доводилося зносити, римськi легiонери виявляють колосальне терпiння та стiйкiсть. Тож римськi завоювання е результатом заслуг, а не везiння. Беручи до уваги рiвень планування, органiзацii й, окрiм того, дисциплiни, чи варто дивуватися, що наша iмперiя розпростерлася вiд Євфрату на сходi до океану на заходi i вiд родючих лiвiйських земель на пiвднi до Рейну й Дунаю на пiвночi? Правильно буде сказати, що величина iмперii спiвмiрна величi самих римлян. Римський солдат мусить вiдповiдати найвищим стандартам. Як я вже казав, будь-яка недисциплiнованiсть суворо караеться. На солдата, який у бою вчинив щось усупереч отриманому наказу, чекае страта, навiть якщо його дii увiнчались успiхом. Вiйсько, яке не продемонструвало в бою справжньоi римськоi дисциплiни, пiддають найсуворiшому з усiх можливих покарань – децимацii. Для цього спочатку вибирають одну з когорт[13 - Когорта – десята частина легiону.], потiм ii дiлять на групи по десять осiб кожна. Пiсля цього кожна десятка тягне жереб, аби визначити, хто з них буде страчений рештою. Визначену таким чином жертву, незалежно вiд рангу i мiри ii власноi провини, дев’ять ii колишнiх товаришiв забивають до смертi палицями чи камiнням. Для солдатiв, що вцiлiли, також якийсь час мае бути гiрший рацiон, наприклад ячмiнь замiсть звичайноi пшеницi. Їх навiть можуть примусити встановлювати намети поза межами табiрноi огорожi, що мае символiзувати iхне вiддалення вiд вiйська. Перша децимацiя вiдбулася через поколiння пiсля того, як царат було повалено, коли молодiй республiцi довелося воювати з вольсками[14 - Вольски – народ умбро-окськоi мовноi групи, що жив по сусiдству з латинянами. Свого часу створили союз iз еквами й етрусками, вели боротьбу з республiкою. Рим часто бував на межi знищення, але незгоди мiж союзними племенами i полiтика римського сенату змусили вольскiв у 338–329 р. до н. е. приеднатися до Рима.]. Римськi солдати, здавалося, прагнули поразки, а не перемоги. Вони зневажали своiх командирiв-аристократiв, а тi, своею чергою, вiдплачували воякам ненавистю. Та попри всю жорстокiсть поводження командирiв iз простими легiонерами це протистояння вже вкорiнилося так глибоко, що солдати дiяли нарочито лiниво та неохоче геть в усьому. Їм наказували швидко йти в наступ – вони сповiльнювали рух, наказували працювати – вони байдикували. То було вiйсько вiслюкiв, яким керували леви! Конец ознакомительного фрагмента. Текст предоставлен ООО «ЛитРес». Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=44901815&lfrom=936834961) на ЛитРес. Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом. notes 1 Тибр – рiчка в Італii, на якiй стоiть Рим. 2 Даки – група фракiйських племен. 3 Ромул i Рем – легендарнi брати – засновники Рима. 4 Консул – вищий виборчий магiстрат за часiв республiки. Ця посада була колегiальною, тобто консулiв було вiдразу двое, вони обиралися щорiчно та правили разом. 5 Лiктор – адмiнiстративна посада в Стародавньому Римi. 6 Прокрастинацiя – схильнiсть до постiйного вiдкладання справ, навiть важливих i термiнових, що призводить до багатьох проблем у життi та хворобливих психологiчних ефектiв. 7 Священна дорога – головна дорога Римського форуму, що з’еднувала Палатинський i Капiтолiйський пагорби. 8 Дельфiйський оракул – оракул при храмi Аполлона в Дельфах – один iз найавторитетнiших провидцiв Стародавньоi Грецii. 9 Претор – адмiнiстративна посада в Стародавньому Римi. 10 Терми Каракалли – банi iмператора Каракалли в Римi, офiцiйно iменованi Антонiновими. Були розташованi бiля Аппiевоi дороги, за Капенськими воротами, мiж Авентiном i Целiем. 11 Римський лiкоть – мiра довжини, що дорiвнювала 44,4 см. 12 Центурiон – офiцер у давньоримському вiйську. Слово походить вiд лат. centuria, тобто сотня, i буквально означае сотник. 13 Когорта – десята частина легiону. 14 Вольски – народ умбро-окськоi мовноi групи, що жив по сусiдству з латинянами. Свого часу створили союз iз еквами й етрусками, вели боротьбу з республiкою. Рим часто бував на межi знищення, але незгоди мiж союзними племенами i полiтика римського сенату змусили вольскiв у 338–329 р. до н. е. приеднатися до Рима.